close

Гонорея основні симптоми захворювання

Таку назву хвороби запропонував Гален (2 ст. н. є.), означає вона буквально «сім’ятеча» (грец. gonos — сім’я, rhoia — течу): саме так розцінювали характерні для гонореї виділення з сечівника. Іншу назву хвороби — трипер — вживають значно рідше; раніше гонорею називали ще «перелоєм».
 

Вказівки на «заразливі слизотечі» зі статевих органів є в Біблії та інших стародавніх джерелах, у працях Гіппократа, Авіценни та ін. Під час розкопок Помпеї було знайдено металеві бужі - інструмент для усунення стриктури (звуження) уретри, яка здебільшого буває гонорейного походження.
 

Тривалий час гонорея не привертала особливої уваги лікарів, оскільки не давала епідемічних спалахів, не спричиняла таких тяжких наслідків, як сифіліс. Саме необхідність боротьби з сифілісом стимулювала також і вивчення інших венеричних хвороб. Деякий час їх змішували, вважаючи ознаки кожної з них — сифілісу, гонореї, м’якого шанкеру— проявами якоїсь однієї хвороби. Проте нагромадження клінічного досвіду сприяло виробленню більш правильних уявлень, і ці три хвороби поступово почали вважати самостійними. Щоправда, у той час цей погляд не міг бути підкріплений ні вивченням збудників хвороби, ні спеціальними лабораторними дослідженнями, і питання лишалося до середини XIX століття спірним. Лише французький учений Ф. Рікор (1800—1889) переконливо довів, що сифіліс і гонорея — різні захворювання, а відкриття в 1879 р. німецьким ученим А. Нейссером збудника гонореї — гонокока — дало змогу з’ясувати це питання остаточно.
 

Збудник гонореї — гонокок — це нерухомий мікроб, який складається з двох частин завбільшки приблизно 1,5 на 0,8 мкм, що своєю формою схожі на боби й повернуті ввігнутими поверхнями одна до одної; вони розділені між собою тонкою перегородкою і разом оточені капсулою, у якій розрізняють шість шарів. Гонокок досить чутливий до антибіотиків і різних дезинфікуючих речовин. Він швидко гине при висиханні виділень, у яких міститься, під впливом прямих сонячних променів, при нагріванні понад 56°; у водопровідній воді він може зберігати життєздатність майже півтори доби, у мильній воді гине відразу, але добре переносить холод.
 

Гонокок — порівняно малоактивний мікроб. Він пристосувався до існування тільки на тих частинах тіла, які вкриті слизовою оболонкою, утвореною ніжним циліндричним епітелієм; а слизова оболонка, утворена багатошаровим плоским епітелієм, для нього майже недоступна. Наприклад, у жінок гонокок не може спричинити запалення зовнішніх статевих органів, тим часом у маленьких дівчаток у разі зараження гонореєю це трапляється часто. Гонокок може спричинити запалення слизової оболонки сечівника, шийки матки, маткових труб тощо, а також слизової оболонки ока — кон’юнктиви.
 

Потрапивши на слизову оболонку, покриту циліндричним епітелієм, гонокок спричиняє запалення її, набряк і сильне виділення гною та слизу. Епітелій при цьому може подекуди повністю руйнуватися, утворюються ерозії, а потім і рубці; залежно від місця, де це сталося, наслідки гонорейного запалення можуть бути різні — наприклад, непрохідність сечівника з утрудненням відтікання сечі, непрохідність фаллопієвих труб з безпліддям та ін. А запалення кон’юнктиви (воно має самостійну назву — бленорея) може призвести до сліпоти.
 

У крові гонокок швидко гине, і тому, на відміну від сифілісу, гонорейна інфекція буває переважно місцевого характеру. Проте в ослаблених людей, із зниженою опірністю організму до інфекцій, гонокок може поширюватися швидко й спричинювати тяжкі ускладнення — аж до ураження суглобів, запалення серцевого м’яза і серцевої сумки (міокардит і перикардит) тощо. 
 

Гонокок виробляє й отруйні речовини; саме з цим пов’язані деякі загальні явища, що спостерігаються при гострій гонореї,— головні болі, слабкість, утрата апетиту тощо. Отже, симптоми неврологічного характеру, які згадуються в одному з перших описів сифілісу, можуть стосуватися і гонореї: «болі голови, блідість обличчя, уст і повік; стомленість і похмурість у виразі обличчя».
 

Хоч гонокок і не дуже агресивний, він добре пристосований до того, щоб існувати в організмі. Не випадково самостійного вилікування гонореї практично ніколи не буває. Які ж його властивості? По-перше, на гонокок організм не спроможний виробляти антитіла, які б могли знищити мікроб. Хоч деякі антитіла й появляються (на виявленні їх і ґрунтується діагностична реакція на гонорею, що її запропонували в 1901 р. французькі вчені Ж. Борде та О. Жату), але це не захисні антитіла, а лише антитіла — «свідки» інфекції. По-друге, завдяки своїм пристосуванням: гонокок зберігає життєздатність, навіть якщо його захоплюють захисні клітини організму — фагоцити: усередині фагоцита гонокок не тільки не руйнується, але навіть може розмножуватися. Внаслідок цього самі фагоцити виявляються в ролі переносників інфекції всередині організму. Лише ослаблені в процесі лікування гонококи (наприклад, якщо хворому був призначений який-небудь антибіотик, сульфаніламідний препарат), руйнуються всередині фагоцитів.
 

У відповідь на дію ліків, і передусім антибіотиків, гонококи поступово стають стійкішими проти них, що пов’язане з виробленням ферменту, який, контактуючи з ліками, руйнує їх. Природно, що таку можливість гонококи мають лише тоді, коли застосовують неправильне лікування і воно не вбиває їх усіх одразу, ще до того, як вони встигнуть виробити стійкість. Крім того, під впливом лікування можуть з’являтися змінені форми гонококу — дуже великі кулясті або ж, навпаки, дуже дрібні; вони мають властивості, що відрізняють їх від звичайного мікроба, і з цим пов’язано багато випадків затяжного й важкого для лікування перебігу гонореї. Тому дуже важливо, щоб лікування її одразу ж було ефективним; у цьому разі гонококи швидко гинуть і хворий видужує.
Існує кілька штамів (підвидів) гонокока, різних своїми властивостями. Хоч клінічна картина захворювання подібна, інфекція, спричинена другим штамом, проходить найбільш гостро й тяжко. Відмінність властивостей окремих штамів гонокока має важливе практичне значення: хворіючи на гонорею, спричинену одним штамом, можна заразитися гонореєю, спричинену іншим штамом, тощо.

 

Основна початкова ознака гонореї — інтенсивне виділення гною із сечівника, а також значна різь і печія, які посилюються при сечовипусканні; можуть бути й болісні позиви на сечовипускання, пов’язані з поширенням інфекції на сечовий міхур. Ці ознаки з’являються через 1—3 дні після статевого контакту, під час якого відбулося зараження, і через 7—8 днів досягають найбільшої інтенсивності. Якщо хворого не лікувати, то через кілька тижнів хворобливі явища затихають і далі хвороба переходить у хронічну форму, розвиваючись майже безсимптомно або з незначними симптомами, до яких хворий досить швидко звикає. Такий перебіг гонореї пов’язаний з виробленням імунітету щодо того її штаму, що спричинив гонорею в даної людини. Проте, як уже зазначалося, імунітет цей дуже слабкий і повного видужання ніколи не буває. Виникає стан своєрідного співіснування не дуже загалом агресивного мікроба і організму, який недостатньо активно бореться з його присутністю. Проте рівновага ця дуже нестійка й легко може бути порушена на користь мікроба, коли не додержувати правил гігієни, а також від вживання алкоголю; менструація й інші процеси в жіночій статевій системі (особливо пологи та аборт) теж загострюють інфекцію.
 

Імунітет до гонокока не тільки дуже слабкий, а й нестійкий. Після видужання від гонореї можна одразу ж заразитися нею знову. Крім того, якщо, наприклад, у статевий контакт вступають люди, кожен з яких має приховану форму гонореї, спричиненої різними штамами гонокока, то кожен захворіє гостро на гонорею, спричинену тим штамом, яким його «нагородив» партнер, й описана вище картина повториться. І так може бути не раз.
 

З відсутністю стійкого імунітету до гонореї пов’язані й ті випадки, коли, наприклад, чоловік і жінка лікуються від гонореї й той, хто першим вилікувався від неї, знову заражається нею від свого подружжя, якого, можливо, саме вій цим штамом раніше заразив. Звідси випливає важливий практичний висновок: до повного видужання обох статеві контакти мають бути припинені.
 

Можливість прихованого чи майже безсимптомного перебігу гонореї має важливе епідеміологічне значення: саме такі хворі є поширювачами інфекції. А в гострому періоді захворювання люди уникають статевих контактів.
 

Має значення й те, що в декого, у жінок це буває частіше, гонорея з самого початку може розвиватися безсимптомно або з такими нехарактерними симптомами, що людина так і не помічає своєї хвороби. Тим часом іншого вона може заразити гонореєю, яка матиме гострий перебіг.
 

Як уже зазначалося, початковими ознаками гострої гонореї є різь під час сечовиділення та значні гнійні виділення із сечівника. При цьому в чоловіків спостерігається сильний набряк зовнішнього отвору його, іноді часті й болючі ерекції. Залежно від ступеня стійкості організму гонококи можуть лишатися на місці початкового проникнення їх або ж поширюються далі, захоплюючи нові території. У чоловіків нерідко буває гонорейне запалення яєчок (орхіт), над’яєчок (епідидиміт), сім’яного канатика, сім’яних міхурців, а також передміхурової залози (простатит). Зазначимо, що особливо шкідливий у своєму перебігу простатит; характерно, що навіть після того, як внаслідок лікування всі гонококи загинуть, запальний процес у передміхуровій залозі повністю не минає. Це пов’язане, по-перше, з інертністю цього запалення, а по-друге, з тим, що, послаблюючи місцевий Імунітет, гонокок відчиняє ворота для інших мікробів, які за звичайних умов доступу сюди не мають,— кишкової палички, стрептокока та ін. При хронічному простатиті характерні всілякі порушення статевої функції, часто досить болючі для хворого. Ураження яєчок, якщо його вчасно не лікувати, може призвести до безпліддя. Під впливом гонококів порушуються обидві функції яєчка — як генеративна, так і внутрішньосекреторна. Для гонореї з хронічним перебігом характерне зменшення об’єму еякулята (сперми, що виділяється під час статевого акту), зниження вмісту в ньому фруктози, значне зменшення кількості рухливих сперматозоїдів.
 

Як уже зазначалося, у жінок запалення слизової оболонки піхви й зовнішніх статевих органів буває рідко, бо завдяки функції самоочищення середовище тут для гонококів несприятливе, а проникнути через багатошаровий плоский епітелій вони не можуть. Однак інфекція може проникати В матку, фаллопієві труби, яєчники і навіть спричинити запалення очеревини, що вкриває органи малого таза. Хоч інфекція в жінок частіше, ніж у чоловіків, має безсимптомний перебіг, небезпечність її для жінок, мабуть, чи не більша. Гонорея може спричиняти викидні при вагітності, послаблювати пологову діяльність, призводити до передчасного відходу вод під час пологів тощо. Оскільки після пологів слизова оболонка порожнини матки — це майже ранова поверхня, а функція самоочищення піхви наприкінці вагітності різко ослаблена, гонорея після пологів здебільшого загострюється, і хворобливий процес значно поширюється по всій жіночій статевій системі, що веде до безпліддя. Саме для гонореї характерне безпліддя після народження першої дитини. За звичайних умов безпліддя буває частіше первісним — жінка не може народити дитину взагалі; а якщо це їй вдається, далі справа йде легше. Часто буває, що жінка, яка довго лікувалася від безпліддя й надзвичайно прагнула мати дитину, нарешті, народжує одну, а потім і другу, і третю. Тим часом у хворих на гонорею буває навпаки: першу дитину жінка народжує цілком благополучно, а далі розвивається безпліддя.
 

Часто безсимптомний перебіг гонореї в жінок пов’язаний з тим, що за характером статевого контакту під час зараження гонокок потрапляє жінці не в сечівник (як це буває, коли чоловік заражається від жінки), а в ділянку склепіння піхви, де умови для нього не дуже сприятливі.
 

Зараження гонореєю можливе й побутовим шляхом. Найчастіше при цьому терплять маленькі дівчатка, які заражаються від хворої матері. Для них характерні гонорейні запалення зовнішніх статевих органів, оскільки гонококи здатні осідати й розмножуватися на їхній значно ніжнішій, ніж у дорослих, слизовій оболонці. Як уже зазначалося, можливе і гнійне запалення слизової оболонки очей (кон’юнктиви). Таке стається під час пологів, при проходженні дитиною пологових шляхів. Щоб запобігти цьому захворюванню, від якого в минулі часи чимало дітей сліпнуло, в очі всім новонародженим закапують розчин ляпісу (азотнокислого срібла), а останнім часом — альбуциду.
 

Властивості гонокока, про які ми розповіли вище, засвідчують той факт, що лікування гонореї легше за лікування сифілісу: незалежно від строку його початку воно здебільшого досить ефективне. Однак властивості мікроба визначають виняткову епідеміологічну складність гонореї — часто хворий не має уявлення про те, що він хворий, і стає поширювачем інфекції. При цьому часом навіть ретельне медичне обстеження людини, яка стала, виходячи з усіх епідеміологічних міркувань, джерелом зараження, не дає змоги встановити точний діагноз, виявити захворювання. Звичайно діагноз хвороби визначають на підставі бактеріологічного дослідження:    беруть мазок зі слизової оболонки й роблять посів на спеціальне живильне для гонококів середовище. Тут вони добре ростуть, і подальше їхнє забарвлення, а також вивчення їх під мікроскопом одразу ж дають змогу встановити діагноз: вигляд мікроба дуже типовий і сплутати його з іншим майже неможливо.

Проте в разі хронічного, безсимптомного перебігу гонореї гонококи нібито маскуються, і в мазку їх не виявляється, а отже, на живильному середовищі так нічого й не виростає. Щоб їх усе ж таки виявити, вдаються до різних прийомів. У жінок, наприклад, беруть мазки на гонокок за 3—5 днів до, під час і відразу ж після менструації. Якщо це не допомагає, тоді змащують розчином протарголу або ляпісу слизову оболонку уретри (це саме роблять в аналогічних випадках і в чоловіків) і канал шийки матки, призначають гостру пряну їжу. Коли й цього недостатньо, вводять спеціальну вакцину, виготовлену з убитих гонококів, і знову беруть мазки і т. д. Звідси зрозуміло, яка «хитра» гонорейна інфекція і як важко її виявити. При цьому бактеріологічне дослідження абсолютно необхідне саме з епідеміологічних міркувань. Якщо, наприклад, маючи підозру на наявність гонореї, але не виявивши її напевно, лікування все ж можна провести, то для зняття хворого з обліку потрібно цілковите переконання в повному його видужанні. Тепер у більшості хворих на гонорею жінок захворювання виявляють тільки на підставі виявлення гонокока при відсутності будь-яких скарг і видимих клінічних змін з боку сечостатевих органів. А мікроб часті виявити дуже важко.
 

Через 7—10 днів після того, як лікування гонореї закінчено, лікар починає встановлювати факт одужання. Для цього роблять комбіновану провокацію і через 24, 48, 72 години беруть для мікроскопічного вивчення мазки з різних відділів сечостатевої системи; одночасно роблять посіви на живильне середовище. Якщо мікроб виявляється, то проводять повторне лікування, якщо ні, то роблять провокацію і виявляють його ще раз, через місяць. А коли й повторне дослідження дало негативні результати і немає будь-яких скарг з боку хворого та порушень сечостатевої системи, людину, яка перенесла гонорею, вважають здоровою й знімають з обліку. 

Мікробіологія, гонококова інфекція  - http://med-microbiology.com/index/gonokokki/0-118

Переглядів: 79 | Додав: psychologia | Теги: гонокок, Імунітет до гонокока, ознака гонореї, гонорея, Збудник гонореї | Рейтинг: 0.0/0