close

Статева поведінка

Нездатність розібратися в особистісних, душевних якостях жінки при наявності певного роду претензій призводить деяких чоловіків до перекрученого тлумачення поведінки жінки, нездатності оцінювати її мотиви. При цьому оцінка поведінки жінки нерідко стає суто формальною: чоловік оцінює лише відповідність чи невідповідність її поведінки еталонам, прийнятим у його колі; додержання прийнятих «правил гри» (зрозуміло, разом з прийнятими тут передсудами). При всій претензійності його власна поведінка стає примітивно вимушеною, опускаючись до рівня поведінки самців багатьох тварин, за принципом стимул — реакція. Якщо жінка поводиться так, як прийнято в його оточенні, якщо вона, грубо кажучи, пред’являє набір сексуальних стимулів, усе в порядку, її можна визнати «своєю», поважати тощо; а коли цього набору стимулів не пред’являє, значить, її можна зневажати, третирувати, що не заважає, проте, поставитися до неї вузькоспоживацько.
 

Існують різні дефекти чоловічої статевої поведінки, і не всі вони безпосередньо пов’язані з раннім статевим життям, але воно безсумнівно сприяє виробленню споживацького ставлення до жінки, безвідповідальності у взаєминах з нею тощо, причому багато тут залежить від загального рівня розвитку особистості чоловіка. Наприклад, деяким чоловікам властиві хвастощі, коли мова заходить про статеву сферу. Здебільшого, ці хвастощі мають два мотиви: показ власної переваги по відношенню до жінки і приписування собі якихось особливих якостей порівняно з іншими чоловіками. Переконливу оцінку цьому явищу дав швейцарський лікар і соціолог А. Форель («Статеве питання». СПб, 1910): «...статеві хвастощі, що розвиваються в чоловіка як результат підвищеного самолюбства в зв’язку з його статевою потенцією. Ми і тут маємо справу, як видно, з пережитком тваринної спадковості, що ми можемо спостерігати, за аналогією, у півня, павича і взагалі тих самців, які живуть у полігамії і щедро прикрашені... У зв’язку з цим почуттям, чоловік, який не відзначається своїм високим моральним обличчям, пишається своїми статевими подвигами й намагається їх навіть роздувати. Мушу зауважити, що тільки інтелектуальна недорозвинені чоловіки, позбавлені критичного розуму, особливо охоче виявляють своє почуття переваги й деспотизм щодо жінки».
 

Дефектом чоловічої психології є безвідповідальність у ставленні до жінки. Під безвідповідальністю ми розуміємо нездатність або небажання передбачати чи враховувати наслідки своїх вчинків, своєї поведінки. В основі безвідповідальності в сфері статевих відносин лежить або нерозвиненість особи чоловіка, або ж його зневага до жінки. Безвідповідальність нерідко поєднується із споживацтвом. Деякі чоловіки для того, щоб домогтися своєї вузько статевої мети, готові скористатися будь-якими засобами: і вмовлянням, і благанням, і різноманітними способами спокуси, включаючи і удавання, ніби його не розуміють суспільство й люди, і опис невтішної картини свого подружнього життя, і спроби підкупу (подарунки, різноманітні розважальні прогулянки тощо), а домігшись свого, досить швидко змінюються, і ось уже жінка цілком несподівано для себе бачить перед собою не ввічливого кавалера, а дрібного негідника; такі «перетворення» цілком реальні. У родинному житті деякі чоловіки ставлять себе так, що їх треба обслуговувати, догоджати їм, а розподіляючи обов’язки в сім’ї, виходять не з того, що і кому з подружжя в даний момент легше зробити, а з жорсткого протиставлення чоловічих і жіночих обов’язків. Тим часом відомо, що полегшення домашньої праці з розвитком суспільства відбувається так, що насамперед полегшуються або відміняються саме традиційно чоловічі справи (принести воду, нарубати дрова тощо), а традиційно жіночі обов’язки зберігаються в повному обсязі. Не випадково тому сумарне навантаження (робота плюс домашні справи) у жінок вище в середньому на 15—20%, ніж у чоловіків, і це при меншій фізичній силі жінок і необхідності особливо ретельно берегти здоров’я у зв’язку з нелегкими материнськими обов’язками.
 

У сфері статевого життя деякі люди забобонні. Одним із забобонів є переконання в шкідливості будь-яких стримуючих моментів у статевій сфері, у шкідливості статевого стримування, а також і у неможливості для «справжнього» чоловіка витерпіти його довгий час. Проте посилання на таку неможливість відбивають не нібито «чоловічу силу», а слабку волю і внутрішню розбещеність. Під час тривалого статевого стримування виникають явища, які й справді якоюсь мірою може помічати сам чоловік, але які не можуть завдати йому ніякої шкоди. З одного боку, це ознаки деякого порушення врівноваженості нервових процесів, наростання дратівливості, з іншого — застійні відчуття в поперекова-крижовій ділянці. Лише в чоловіків похилого віку тривалі періоди стримування, порушення фізіологічного ритму статевого життя' можуть спричинитися до стійкого ослаблення потенції. Водночас, як зазначала англійська письменниця Е. Шефер («Молодим людям і батькам для синів». М., 1912), «люди з міцною будовою і цілком здорові, але які живуть правильним життям, звичайно менш за інших піддаються чуттєвим помислам. Здорова будова тіла не може бути перешкодою для моральної поведінки, треба лише запитувати себе якомога частіше, хто буде вести перед в організмі — тіло над духом чи дух над тілом, і намагатися, щоб відповідь на це питання була правильною. Неправильна відповідь, тобто перевага тіла над духом, ніколи не лишиться без покарання. Як би ви не втікали від істини у вашому житті, як би не змушували замовкнути вашу совість — усе- таки прийде хвилина, коли ви усвідомите свою провину, і її наслідки викличуть у вас тяжке каяття».
 

Іншим забобоном, по суті протилежного характеру, є переконання в тому, що кожному чоловікові природою наперед відведена певна кількість статевих актів. Походить ця хибна думка з так званої доктрини О. Еффертца (німецький лікар), висунутої ще в 1894 р. Згідно з нею, кожен чоловік від народження володіє «запасом» в 5400 еякуляцій, і кожен прояв статевої активності являє собою непоправну витрату цих обмежених ресурсів, а отже, наближає настання моменту, коли ці ресурси будуть цілком вичерпаними й настане статеве безсилля. З цього випливає, що основним фактором його розвитку є саме статеве життя — твердження, позбавлене будь-яких наукових підстав.
 

Звичайно, це в цілому хибне твердження може мати значення, яке трохи обмежувало б безладні статеві контакти, проте буде правильніше, якщо перепоною цим відносинам служитиме повноцінне виховання, а не результати індивідуальної бухгалтерії, коли після кожного статевого контакту чи полюції треба ставити в записнику хрестик, для того щоб мати можливість точно оцінювати залишок «статевого резерву».
 

Одним з проявів асоціальності в сфері статевих відносин є так званий синдром Дон-Жусша. Він пов'язаний з хворобливою гіпертрофією ролі сексуальної сфери в житті людини, коли сексуальність, як зазначає сексопатолог Г. С. Васильченко, набуває характеру самодостатньої амбіції, перетворюється на своєрідний вид спорту. Це явище призовні подібних рисах у поведінці окремих чоловіків внутрішньо неоднорідне. В основі його може лежати прагнення до самоствердження: чоловік, який не виробив інших, більш суспільно корисних способів самоствердження, стверджує себе за рахунок «успіхів» у жінок. Проте така поведінка може мати характер маскування того сумного факту, що цей чоловік страждає статевою слабкістю. Саме цей, найтонший різновид даного синдрому іронічно й водночас психологічно тонко описав К. Чапек («Сповідь Дон Хуана»),
 

Відомо, що функція продовження роду — єдина з функцій організму, яка має парний характер. Тому для її здійснення дуже важливе значення має характер взаємовідносин між чоловіком і жінкою і на рівні «чистої» фізіології ця функція ніколи не залишається. Здатність до повноцінного її здійснення розвивається задовго до того, як статева потреба починає усвідомлюватися. Однією з найважливіших умов повноцінного здійснення статевої функції є здатність (об'єктивна можливість і усвідомлене прагнення) однієї людини до співдії з іншою; здатність до взаємного пристосування в шлюбі є специфічним її проявом.
 

Специфічно статеві достоїнства й вади психології чоловічої статі найбезпосередніше виявляються в сімейному житті, позначаються на міцності шлюбу. Зараз розлучення в середньому по країні становлять у нас близько третини від загальної кількості укладених шлюбів. Шлюби, що розпалися, можна поділити на дві великі групи: по-перше, це шлюби, розпад яких з великою вірогідністю можна передбачити наперед, оскільки в основі їх лежить легковажність або несумлінні мотиви; по-друге, це шлюби, неспроможність яких з’ясовується лише поступово і має менш очевидні підстави. До першої групи належать шлюби, приводом до укладання яких стали: несподівана вагітність, прагнення поліпшити своє матеріальне становище, бажання уникнути самотності, просто легковажне, безвідповідальне ставлення до шлюбу, коли основною можливою перешкодою до нього виявляються не якісь дефекти особи майбутнього чоловіка чи дружини, а лише факт необхідності чекати деякий період, перш ніж за законом можна буде розписатися в журналі реєстрації шлюбів і вважатися після цього чоловіком та дружиною. До другої групи належать шлюби, в основі яких лежить щире прагнення до довгого й міцного спільного життя, нерідко кохання (на жаль, часто незріле, неперевірене), і в яких лише з часом виявляється відсутність надійної основи для міцного шлюбу.
 

До першої групи шлюбів належать, наприклад, ті, які пов’язані зі споживацьким ставленням до шлюбу, що трапляється в деяких чоловіків. Як зазначає соціолог О. Г. Харчов, «є чимало осіб чоловічої статі, які воліють бачити в шлюбі тільки доступний і законний спосіб задоволення сексуальної потреби, а іноді й забезпечення себе міським житлом та постійною пропискою в роки навчання». Підтвердженням цього є той факт, що серед чоловіків, які вступають у шлюб у віці 20—24 років, чимало, особливо в містах, одружуються з жінками, старшими за себе, а віковий «пік» розлучень у чоловіків (близько чверті всіх розлучень) припадав на 25—29 років, коли шлюб уже втрачає значення способу з вигодами прожити складний і напружений період життя.
 

В основі другого «піку» розлучень у чоловіків (близько 20% від загальної кількості розлучень), який спостерігається у віці 35—39 років, лежить недостатня прив’язаність до родини, а також і безхарактерність деякої частини чоловіків: саме цим можна пояснити те, що до розлучень у цьому віці нерідко призводять тимчасові відриви від родини (наприклад, поїздка на курси підвищення кваліфікації). Зрозуміло, що така поїздка — лише привід, якого раніше просто не було. Якщо взяти до уваги думку Регеля про те, що «шлюб відрізняється від співжиття тим, що в співжитті має значення в основному задоволення природної потреби, тоді як у шлюбі ця потреба відтісняється на задній план», то доведеться визнати, що такі шлюби, які легко розпадаються, тільки формально є шлюбами, а по суті — просто співжиттям. Формальним є пояснення іншої частини чоловіків, які розлучаються в цьому віці, що дружина нібито від нього «відстала»: річ у тому, що зміст особистості не зводиться до змісту й рівня освіти. Якщо чоловік цінує в дружині її душевні якості, а не рівень освіти, то ніякі зміни рівня його освіти на ставленні його до дружини позначитися не можуть, і те, що чоловік, наприклад, закінчив, нарешті, інститут, ніяк не може поставити його вище за дружину, яка б освіта у неї не була.

Очевидно, серед таких чоловіків великий процент недостатньо розвинених психологічно, які пишаються формальним рівнем своєї освіти (те, що в народі називають «грамотний, але без поняття»). В основі міцності шлюбу, окрім безпосереднього почуття, лежить висока оцінка й визнання неповторності індивідуальних якостей жінки, а не щось інше.
 

Причини розлучень називають звичайно найрізноманітніші: грубе порушення родинних обов’язків, зневажання їх; зрада; фізичне й моральне пригнічення дружини; пияцтво (на першому місці серед причин розриву шлюбів, що висуваються жінками, стоїть саме це). Цілком очевидно, що в основі таких дій чоловіків лежать ті ж самі дефекти їхньої психіки, про які ми вже говорили вище: споживацтво, безвідповідальність, легковажність, нездатність оцінювати душевні якості жінки, які зводять шлюб до простого співжиття. А якщо взяти ще глибше — дефекти статевого виховання або його брак. На міцності шлюбу найнесприятливіше позначається і недостатня культура людей у сфері інтимних стосунків.
 

Як зазначав ще в минулому столітті американський учений Л. Морган, «сім’я є активним началом, вона ніколи не стоїть на одному місці, а крокує вперед до більш високої форми в міру розвитку самого суспільства... Сім’я, розвиваючись впродовж віків, пережила всі злигодні людського досвіду і тепер розкриває, може, навіть переконливіше за будь-який інший інститут, поступовий розвиток людського прогресу від глибин первісної дикості через варварство до цивілізації». Це справедливе твердження аж ніяк не ставиться під сумнів тим фактом, що кількість розлучень така велика. Просто вимоги подружжя один до одного дедалі зростають, в умовах вільного шлюбу їхні індивідуальні якості набувають дедалі більшого значення, але не всі, хто вступає в шлюб, відповідають тим вимогам, які завдяки розвитку суспільства стають загальновизнаними для подружжя і відповідно до цього очікуються ними один від одного. При цьому окремі чоловіки в своїй родинній поведінці повторюють деякі вади, що були властиві між статевому спілкуванню в давні часи. Як зазначав М. Ковалевський (цит. за О. Г. Харчовим), навіть в епоху раннього матріархату «зв'язок між чоловіком і жінкою, які становлять індивідуальну пару, був дуже слабким. Чоловік часто покидав жінку ще до народження дитини і зовсім про них не турбувався». Проте такі чоловіки є і сьогодні. Відмінність полягає в тому, що раніше така поведінка була типовою і найбільш поширеною, а нині вона є свідченням того, що цей індивід так і лишився в своєму психологічному розвитку на рівні давніх віків, не зумівши, незважаючи на наявність для цього умов, пройти шлях «від глибин первісної дикості через варварство до цивілізації».
 

Існують, щоправда, й інші вади поведінки чоловіків у шлюбі, пов’язані не стільки з низьким рівнем психічного розвитку, скільки з хибним спрямуванням цього розвитку, і які значною мірою пояснюються неправильним статевим вихованням. Як зазначають психологи Д. М. Ісаев та В. Є. Каган, «у піонерській і комсомольській роботі, у широкій системі позакласних занять, у проведенні будь-яких виховних заходів не можна ігнорувати питання правильного статевого виховання. Через явні прорахунки в цьому плані в західних країнах з’явилися, зокрема, повідомлення про так званий «синдром хамелеона», який полягає в стиранні ролевих особливостей поведінки юнаків та дівчат під впливом неадекватних експектацій. Таке явище почало спостерігатися і серед частини нашої молоді» (експектацію автори визначають як сподівання від людини з боку оточення тих чи інших реакцій, тієї чи іншої поведінки. Експектації відображають звичні ціннісні еталони, що складаються в суспільній психології, і певною мірою визначають поведінку людей). У результаті можуть виникати й ускладнення в родинному житті, Як зазначає О. Г. Харчов, «жінка зазнає приниження і розчарування не від того, що чоловік прагне бути морально сильнішим і відповідальнішим за неї, а від того, що він тікає від цієї своєї традиційної ролі в сім’ї, прагнучі зрівнятися з жінкою, а то і перевершити її в слабкості».

Переглядів: 83 | Додав: psychologia | Теги: статева поведінка, дефект чоловічої психології, Статева потреба | Рейтинг: 0.0/0