close

Тютюнопаління

Уживання тютюну розпочалося в Європі наприкінці XV століття, після повернення з Америки учасників другої експедиції Колумба (1496 р.). Насіння цієї рослини, яку індіанці називали «кохоба», привіз іспанський чернець Роман Пано. Спершу тютюн вирощували в Іспанії як декоративну рослину. Перший опис звичаю курити тютюн належить іспанському мандрівникові Гонзало-Ернандесу де Ов’єдо, який у своїй книжці «Про звичаї жителів Америки» (1535 р.) писав: «Індіанці, які живуть на острові Гіспаньйола, мають дуже шкідливий звичай. Вони вдихають у себе через ніс дим, що утворюється від спалювання трави, схожої своїми властивостями до блекоти, і стають від цього п’яними. Звичай цей вони називають табако... Цю траву вони цінують дуже високо й вирощують її в садах».
 

Європа заздрісно спостерігала за тим, як збагачувалися іспанці за рахунок відкритих земель; у них європейці купували численні заморські товари. І тютюн, спочатку повільно, поширювався з Іспанії в Європу. Процес цей різко посилився після того, як тютюн потрапив до Європи вдруге — з Бразілії його було завезено до Франції. У свідомості жителів тогочасної континентальної Європи усталився погляд на все, що завозили з-за океану, як на цінне й корисне. Саме так поставилися у Франції й до тютюну.
 

У середні віки медицина, на жаль, мала в своєму розпорядженні дуже мізерний арсенал лікувальних засобів. Досить сказати, що протягом багатьох років одним з найбільш надійних вважалося кровопускання. І цілком зрозуміло, що люди сподівалися знайти якийсь новий лікувальний засіб. При цьому, як часом трапляється і нині, новий засіб одразу ж оголошували дійовим якщо не проти всіх, то, принаймні, проти багатьох хвороб. На якийсь час у ролі такої панацеї опинився й тютюн. Францісканський чернець Андре Тіве написав про тютюн хвалебний трактат, де розповідалося про такі чудодійні його властивості, як здатність «очищати мозкові соки», «оздоровлювати» тощо. У 1625 р. в Базелі вийшов підручник медицини, де про тютюн говорилося таке: «Це зілля очищає піднебіння й голову; розсіює біль і втому; заспокоює зубні страждання; оберігає людей від чуми; проганяє воші; лікує бешиху, задавнені рани, нариви...»
 

Дуже швидке поширення тютюну в Європі пов’язують з тим фактом, що дипломат Ж. Ніко (звідси назва основної діючої речовини тютюну — «нікотин») підніс у 1560 р« французькій королеві Катерині Медічі, яка страждала від тяжкої мігрені, тютюн як засіб, здатний «виганяти й знищувати хвороби голови та мозку». Після цього «посольська» трава швидко стала модною — спершу у вигляді порошку для нюхання, а потім і для куріння; цьому сприяв, насамперед, мабуть, спосіб обкурювати хворих тютюновим димом.
 

У більш консервативній Англії тютюн одразу ж зустрів негативне ставлення влади — може, тому, що прийшов від смертельних на той час ворогів Англії — іспанців — або ж постійних суперників у Європі протягом багатьох років — французів. Так чи інакше, але вже в XVI—XVII століттях курити тютюн в Англії було заборонено. Спійманих за цим заняттям водили вулицями з зашморгом на шиї, а найбільш злісних курців страчували, і їхні відрубані голови з люлькою в роті виставляли на майданах для загального огляду.
 

Треба було кілька десятиліть, щоб і у Франції почали розуміти шкідливість тютюну, надмірного вживання цього «цілющого засобу», і в 1680 р. король Людовик XIII заборонив вільний його продаж, дозволивши діставати його лише в аптеках, за приписом лікаря.
 

Проти вживання тютюну почала виступати й католицька церква. У 1624 р. папа Урбан VIII у спеціальній буллі вказував: «Духовні особи нюхають табаку перед вівтарем і частим чханням порушують благоговіння в церкві» — і звелів відлучати таких від церкви. У 1692 р. в Сант-Яго були живцем замуровані в стіну п’ятеро ченців за те, що курили сигари біля дверей церкви, замість того щоб бути присутніми на вечірній службі.
 

У Росію «богопротивне зілля, що від нечестивих галлів тютюном називається», було завезене в XVI столітті іноземними купцями. Влада з самого початку переслідувала вживання його, вважаючи це ознакою розбещення звичаїв, засобом, згубним для народного здоров’я. У 1634 р. після чергової пожежі, яка виникла внаслідок безвідповідальності курців, цар Михайло Романов видав указ: «На Москві і в містах про тютюн заказ учинити суворий і під смертною карою, щоб ніде тютюн у себе не тримали і не пили (тобто не вживали.— А. X., Д. К.) і тютюном не торгували. І за те тим людям чинити кару велику без пощади під смертною карою, а двори їхні й худобу продавати і гроші брати в государеву скарбницю». Проте пожежі тривали й далі, будучи особливо небезпечними, бо в забудові міст переважали дерев’яні будівлі. У зв’язку з цим в «Уложенні» (1694 р.) царя Олексія Михайловича наказувалося всіх, у кого буде знайдено тютюн, катувати й бити нагаем доти, доки не зізнається, звідки тютюн дістав. Купцям — пороти ніздрі, відрізати носи і висилати у віддалені міста.
 

Проте цар Петро І, який за час свого перебування в Західній Європі призвичаївся до куріння, спеціальним указом від 1697 р. скасував заборону на вживання тютюну, одночасно оподаткувавши продаж його на користь держави. Аналогічними були дії щодо тютюну й урядів інших країн. Після запровадження податку на тютюн і тютюнові вироби вони стали вигідними для держави; його вирощування і продаж стали однією зі статей державного прибутку практично в усіх країнах.
 

Нині на земній кулі посіви тютюну займають приблизно 3,9—4,2 млн. га, причому це, здебільшого, найкращі землі, які дають змогу одержувати близько 40—50 ц пшениці з гектара; інакше кажучи, тютюн забирає в людей від 10 до 20 млн. т пшениці щороку. Світова продукція тютюну, при середньому врожаї його 11—15 ц з гектара, становила в 1977 р. 4,9 млн. т. Причому, за останнє десятиріччя виробництво тютюнових виробів у розвинутих країнах зросло на 40%.
 

Курців-чоловіків у всьому світі більше, ніж курців-жінок, але співвідношення між ними коливається в досить широких межах. Так, у США й Англії співвідношення чоловіків і жінок, які курять, дорівнює приблизно 1,35 : 1, у країнах Африки — 3,7 : 1, Латинської Америки — 4,6: І, Азії —6,2:1. Особливо багато курців-жінок в Англії: за деякими даними до 43 %. У нашій країні донедавна куріння серед жінок було поширене мало, і на жінку, яка палить, цілком слушно дивилися з підозрою. Проте за останні 10— 12 років куріння серед жінок значно поширилося ї далі поширюється, так що дивуватися з цього, на жаль, більше не доводиться.
 

Слід зауважити, що саме серед жінок поширення куріння часом набуває характеру своєрідних локальних епідемій — у певному середовищі починають палити буквально всі, в іншому — жінок-курців взагалі немає. Характерне підтвердження цьому є в публікації «А хлопчики сказали: «Ні!» (Комсомольская правда, 1979, 22 лип.). Починається стаття так: «...начальник піонерського табору розповідає: «Стверджую — всі дівчатка першого загону, всі двадцять три — курять. Раніше ми ганяли хлопчаків. А тепер кого ганяти? Усім загоном після обіду в гайок —на перекур». Справді, куріння жінок, а тим більше підлітків, раніше мимоволі пов’язували з протиправовою поведінкою. А тут ідеться «не про постійних відвідувачів дитячих кімнат міліції. Курять звичайні наші дівчатка, хороші учениці, люблячі доньки...».Серед хлопчиків, юнаків і чоловіків, хоч і більше курців, такого поголовного втягнення в шкідливу звичку все-таки не спостерігається, а причини початку куріння рідше пояснюються прагненням наслідувати «моду». Зате більше чи менше курців-чоловіків можна зустріти в будь- якому середовищі. У зв'язку з цим зрозуміло, чому кількість дівчаток-підлітків, які палять, поступово наближається до кількості їхніх ровесників чоловічої статі. За даними американського «Національного центру по курінню ї здоров’ю», в 1968 р. у США курили 14,7 % хлопчиків і 8,4 % дівчаток у віці 13—15 років; у 1970 р. ці цифри були, відповідно, 15,7 % і 15,3 %, тобто практично зрівнялися. Коли раніше, як зазначалося вище, на жінку, одо палить, дивилися із здивуванням і підозрою, то нині, як пише автор названої публікації О. Гаманін, куріння дівчаток багато хто, у тому числі І їхні ровесниці, сприймають як норму.
 

Виробництво й продаж тютюнових виробів вигідні лише тим, хто безпосередньо цим займається, але дуже збиткові для суспільства в цілому. Наприклад, у 1976 р. у США прямі збитки від лікування людей, які постраждали внаслідок куріння, становили 8 млрд. 224 млн. доларів, непрямі збитки (зокрема від зниження продуктивності праці) ще 19 млрд. 139 млн. доларів; тобто загальна сума збитків становила більше 27 млрд. доларів на рік.

Широке розповсюдження тютюну (однорічної рослини Nicotiana tabacum з родини пасльонових) пов’язане зі здатністю наявної в ньому речовини — нікотину — в невеликих дозах діяти приємно збуджуюче на центральну нервову систему людини. Нікотин — жовтувата рідина, розчинна у воді й жирах, яка добре всмоктується слизовими оболонками і навіть неушкодженою шкірою. Його застосовують у сільському господарстві для боротьби з комахами-шкідниками, на нервову систему яких він діє паралізуюче. Дуже токсичний нікотин і для людини. Під впливом нікотину збуджується дихальний центр (при великих дозах — настає параліч його), збуджується вегетативна нервова система, це супроводиться слиновиділенням, звуженням зіниць, блюванням, підвищенням артеріального тиску тощо. Водночас організм досить швидко звикає до нікотину, і дози, які спершу чинили виразну отруйну дію, надалі переносяться досить добре, що не запобігає, зрозуміло, негативній його дії на організм. Крім того, повторне вживання нікотину (у вигляді нюхального тютюну, жувального тютюну—» «нас» чи під час куріння) спричинюється до звикання до нього.
 

У тютюні, залежно від його сорту, міститься від 0,8 до 3 % нікотину. Викуривши одну сигарету, людина дістає від 0,4 до 3,5 мг нікотину (при тому, що доза 4 мг цієї речовини спричинює явища інтоксикації, а доза 60 мг — смертельна)« Неважко підрахувати: якщо в 1977 р. тільки в нашій країні! була спожита кількість тютюну, в якій містилося понад 5 тис. т нікотину і в США — понад 8,5 тис. т, то це становить, відповідно, 85 і 143 млрд. смертельних доз. Цією кількістю при одноразовому вживанні можна було б отруїти все населення земної кулі 57 разів.
 

Здебільшого вперше людина переносить цю отруту досить хворобливо. Добре описав це Л. М. Толстой у трилогії «Дитинство. Отроцтво. Юність»: «Запах тютюну був дуже приємний, але в роті було гірко, дух забивало. Проте я, згнітивши серце, досить довго втягував у себе дим, пробував пускати кільця й затягуватися. Скоро вся кімната сповнилась блакитнуватими хмарами диму, люлька почала хрипіти, гарячий тютюн підскакувати, а в роті я відчув гіркість і в голові легеньке запаморочення. Я хотів було вже облишити й тільки подивитися з люлькою в дзеркало, як, на диво собі, захитався на ногах; кімната пішла обертом, і, подивившись у дзеркало, до якого я насилу дійшов, я побачив, що обличчя в мене було біле, як крейда. Ледве я встиг упасти на диван, як відчув таку нудоту і таку слабість, що мені здалося, що люлька для мене смертельна і що я вмираю. Я серйозно злякався й хотів уже кликати людей на допомогу й посилати по лікаря... З неймовірним головним болем, розслаблений, довго лежав на дивані...» Та нерідко початкові прояви отруєння ще значніші. При цьому можуть бути різною мірою виражені спазми в горлі, стравоході й шлунку, повторне блювання, перебої в серці, загальне збудження, яке переходить у ступор («отупіння»), аж до втрати свідомості, і т. д. Усе це характеризує фазу «знайомства» людини з тютюном.
 

У другій фазі токсична дія нікотину поступово слабне і на перший план виходить приємно збуджуюча (ейфоризуюча) дія тютюну. Куріння стає для людини приємним. Саме на цій фазі тютюновий дим, який, за словами одного середньовічного італійського купця, «має смердючий і диявольський запах», стає приємним як сам по собі, так і в основному як ознака пов’язаного з курінням ефекту ейфорії. Віднині курці «прагнуть смороду цього і скверни смердючої вкусити і з поганими (тобто іноземцями, що завезли до Росії це зілля.— А. X., Д. К.) муку вічну собі випрошують», кажучи словами «Легенди про походження тютюну». Відбувається характерне для будь-якої наркоманії явище—- різні моменти, що супроводять вживання наркотичної речовини (чи то запах диму, чи укол), неприємні самі по собі, стають приємними і бажаними як сигнал настання ейфорії. На цій фазі вживання тютюну процес куріння міцно входить у динамічний стереотип людини, стає звичним, необхідним і бажаним.
 

На третій фазі вживання тютюну людина поступово починає усвідомлювати, що куріння приносить їй не лише задоволення, а й шкоду та різні незручності. Наприклад, треба виконати негайну роботу, а зосередитися без куріння людина на ній не може; водночас саме куріння від цієї роботи відволікає, не кажучи вже про те, що під його впливом знижується, щоправда, помірно, у межах 5—7 %, легкість заучування, точність обчислювальних операцій, об'єм пам’яті. Ось і виростає перед такою людиною купа недокурків на столі, а кімната тоне в хмарах диму. У німців є навіть спеціальна назва такого куріння, а також людей, які палять безперервно,— Kettenraucher (Kette — ланцюг, Raucher — курець).
 

Візьмімо іншу ситуацію. Під час тривалої поїздки в курця з’являється сильне бажання закурити, але умови цього не дозволяють. І ось він уже не може дочекатися кінця поїздки, усі його думки зосереджені на курінні та обставинах, які перешкоджають йому зробити це в даний момент. Доводиться спостерігати, як, наприклад, у метро суб’єкт, ще піднімаючись на ескалаторі, нетерпляче виймає сигарету і суне її в рот, гарячково стискаючи в руках коробку сірників, а то й виймає сірник, щоб чиркнути ним і запалити сигарету одразу ж, переступивши поріг станції. А дехто не витримує цього і прикурює, ще перебуваючи за кілька кроків від вулиці. Набагато спокійніше почувають себе в такому разі ті, що не палять.
 

Курець звичайно звикає до якогось певного сорту сигарет чи цигарок і, змушений користуватися іншим сортом, здебільшого зазнає незручностей внаслідок різних неприємних відчуттів. Це може бути кашель, хрипи, неприємне відчуття в роті тощо.
 

У багатьох людей куріння з часом уже не спричинює якихось приємних відчуттів, лишається лише майже фізичний потяг до куріння, що й примушує їх курити, Воно перетворюється на обтяжливу, але неминучу роботу. На цій фазі проявляються й різноманітні ускладнення куріння, з’являються думки про те, чи не час кинути це заняття. Приблизно 98 % курців вважає його шкідливим для себе, а близько 2/3 роблять спроби кинути палити. Майже в 25 % активних курців погане загальне самопочуття, вони відчувають слабість, приблизно в 30 % — ускладнення органів дихання (кашель, болі в грудях, задишка, утруднене дихання), майже в 10 % —дратівливість, погіршення сну, ослаблення розумової діяльності, що змушує їх вживати ліки. Внаслідок куріння дещо знижується вага, тому жінки, які бажають схуднути, часом свідомо вдаються до нього. Однак навряд чи варто користуватися таким шкідливим методом — значно ефективніше можна схуднути іншими способами, до того ж не за рахунок огрубіння голосу, пожовтіння зубів, неприємного запаху з рота і поганого кольору обличчя.
За більш ніж 300 років свого «переможного» крокування тютюн міцно увійшов у побут людства, у поведінку багатьох людей. Пов’язано це в основному з особливостями процесу куріння, а не зі специфічним ейфоризуючим ефектом тютюну, хоч такий ефект і лежить в основі самої пристрасті до тютюну.

 

Куріння — своєрідний ритуал, система дій, до якої входять не лише такі «технічні» моменти, що наповнюються, проте, особливим змістом, як виймання пачки сигарет, запалювання сірника і прикурювання, певний характер затягування й пускання диму, смакові відчуття від запаху тютюну до і в момент його горіння, специфічна дія самого нікотину, яка до того ж посилює виділення слини, що примушує багатьох курців час від часу спльовувати, а й інші моменти.
 

У спілкуванні людей важливе значення мають певні моменти об’єднання, які підкреслюють подібність тих, що спілкуються, за якоюсь ознакою. Таким є і процес куріння. Здебільшого курець взагалі не поділяє інших людей на курців і некурців—загалом це йому байдуже. Та в ситуації безпосереднього спілкування стає небайдужим, чи робить інший те саме, що й ти, чи ні, курить, як усі, чи відмовляється. Чим нижчий рівень розвитку тих, що спілкуються, тим для них це важливіше. Саме тому тиск середовища ровесників на підлітка чи юнака завжди сильніший, ніж на дорослу людину, і річ тут не лише в неоднаковій стійкості їх проти тиску з боку оточення, а в основному в ступені вимогливості оточення, його нетерпимості до відмінностей від нього. Куріння, причому саме за рахунок зовнішніх моментів, а не через специфічну дію нікотину, стає об’єднувальним процесом.
 

Куріння дає змогу легше включитися в процес спілкування, досить підійти до курців і закурити разом з ними; знайти інший привід буває досить складно, а цей завжди під рукою.
 

Коли спільних справ немає, а в голові дефіцит думок, якими б можна було обмінятися з іншою людиною, безглуздо стояти поряд мовчки, нічого не роблячи. А ось стояти поряд і курити вже можна: саме це заняття створює видимість загальної справи, даючи змогу до того ж прибрати зосередженого й привабливо замисленого вигляду. Така сама «користь» від куріння й тоді, коли розмова не клеїться, а підтримувати її треба; воно дає змогу заповнити паузи в спілкуванні, дає час на обдумування відповіді тощо.
 

У дії людина може краще виразити свою індивідуальність, ніж поза дією, і нерідко саме куріння буває такою дією. Не випадково деякі кінорежисери, ставлячи сцену, що зображує моменти душевного хвилювання героїв, а то й просто так, для заповнення «дірок» у дії, так часто вдаються до сцен куріння. При цьому слід зазначити, що гра з предметом, коли увага глядача переходить з виразу обличчя актора на його дії з предметом, полегшує побудову сцени. Проте цей прийом слід розглядати як допоміжний засіб, коли режисер і (або) актор не в змозі передати драматизму ситуації більш кваліфіковано і талановито; як мимовільне визнання браку професіоналізму.
 

Багато фотографів, а також художників у своїх творах використовують предмети, пов’язані з курінням. Проте завжди можна переконатися, що без цього цілком можна було обійтися, що цигарка в руках людини, портрет якої виконаний фотографом чи художником, аж ніяк не допомагає розкрити її внутрішній світ, нічого не додає до її образу і, по суті справи, дає змогу легше, шляхом найменшого опору, вирішити лише якісь моменти композиції, коли на більше, ніж зображення цигарки чи попільниці, в автора твору фантазії не вистачає.
 

У чому ж полягає об’єктивна шкідливість куріння? Пов’язана вона, по-перше, з дією на організм людини нікотину, а по-друге, з впливом тютюнового диму. Серед першої групи ускладнень куріння найзначніші ті, що пов’язані зі шкідливим впливом цієї отрути на кровоносні судини. Ще в минулому столітті відомий французький клініцист Труссо справедливо зауважив, що «людина настільки стара, наскільки старі її кровоносні судини». Вплив нікотину спричинюється до спазм судин, а також переродження внутрішньої оболонки їх, внаслідок чого зменшується просвіт судин і, відповідно, погіршується кровообіг у різних частинах тіла і постачання їх киснем та поживними речовинами, утруднюється відведення з них шкідливих продуктів обміну речовин. Одним з поширених ускладнень куріння є стенокардія — періодичні спазми серця з різким болем за грудниною, слабістю, страхом смерті; стенокардія є передінфарктним станом. Тривалість життя хворих на неї значно понижена.
 

Другим типовим ускладненням куріння є так званий ендартериїт — переродження і спазми внутрішньої оболонки судин нижніх кінцівок. Спершу це захворювання, особливо характерне для чоловіків, причому початок захворювання припадає в основному на вік до 30 років, проявляється у вигляді так званої переміжної кульгавості. Яскраво її описав відомий французький невропатолог Шарко наприкінці минулого століття: «Цілком нормальна на вигляд людина починає зауважувати, що кожного разу, коли вона йде пішки, їй вдається легко подолати лише перші кілька кроків, а потім в одній, рідше в обох ногах у ділянці литки починає відчуватися біль і оніміння, начебто відсиділа ногу. Явища доходять незабаром до такого ступеня болючості, що примушують її зупинитися. Через кілька хвилин біль минає, але коли суб’єкт пройде знову свої 50 чи 75 кроків, починається те ж саме страждання...» У чому ж тут річ? Кровообіг у судинах ніг у такої людини здатний забезпечити нормальне живлення тканин лише в спокої, без навантаження. В умовах навантаження потреби м’язів різко зростають, але судини не спроможні розширитися, щоб їх задовольнити. Внаслідок цього м’язи терплять як від нестачі кисню, так і від накопичення шкідливих продуктів обміну. Це завжди супроводиться больовими відчуттями. Коли захворювання прогресує, звужені судини вже і в стані спокою не спроможні забезпечити нормального кровообігу в ногах, і біль в них стає постійним. Ноги, і насамперед ступні, починаючи з великого пальця, стають холодними, а потім і синюшними. Потім розвивається змертвіння стоп, а далі й усієї кінцівки. Це має назву сухої гангрени (на відміну від іншого різновиду гангрени — газової, яка спричинюється особливими мікробами, що потрапили в рану; ці два різновиди гангрени мають між собою тільки те спільне, що нога мертвіє і її доводиться ампутувати).
 

До ускладнень куріння, пов’язаних з токсичним впливом нікотину на судини, а також з подразнюючою дією тютюнового диму на слизову оболонку, належить виразкова хвороба шлунку й дванадцятипалої кишки. Куріння різко збільшує частоту судинних ускладнень при цукровому діабеті, а також при різних інших захворюваннях, пов’язаних з порушенням обміну речовин. Загальна отруйна дія нікотину на організм проявляється в схудненні, поганому кольорі обличчя, що особливо помітно в жінок, у дратівливості. 
 

Типовими для курців є запалення слизової оболонки порожнини рота (стоматит), ясен (гінгівіт), у жінок — огрубіння голосу.
 

У тютюновому димі, крім нікотину, міститься велика кількість інших речовин (бензопірен, синильна кислота, формальдегід, сірководень, аміак та ін.). Шкідливими вважаються близько 30 з них. Вони входять до складу смол, які подразнююче діють на слизову оболонку, а при тривалому впливі їм властива і канцерогенна дія (тобто дія, що спричинює розвиток раку та інших злоякісних пухлин). Залежно від сорту тютюну вміст смол становить у ньому 5,4—6,6 %. Якщо врахувати, що світове споживання тютюну в 1977 р. становило 4,9 млн. т, то в цьому ж році курці земної кулі прийняли в свої організми майже 300 тис. т канцерогенних речовин.
 

Не випадково ймовірність захворювання на рак легенів у курців збільшується при помірному курінні приблизно в 5 разів, при інтенсивному — в 10 разів. Зв’язок між курінням і раком легенів добре ілюструється такими цифрами. Після того, як майже 60 тис. англійських лікарів кинули палити, частота цього захворювання серед них знизилася в 1961—1965 роках на 38 % порівняно з 1953—1957 роками, тоді як серед іншого населення вона зросла на 7 %.
 

Імовірність раку гортані у курців у 6—10 разів більша, а раку стравохода в 2—6 разів, ніж у людей, які не палять. У зв’язку з тим, що куріння більше поширене серед чоловіків, ніж серед жінок, у США, за даними Американської медичної асоціації, від раку легенів гине чоловіків у 3,6 раза більше, ніж жінок, від інших хвороб легенів (включаючи хронічну пневмонію, легеневий туберкульоз, бронхіальну астму) — в 3,2 раза, від хвороб серця — у 1,3 раза.
 

Як негативну дію куріння на ще несформований організм передусім слід назвати порушення розвитку органів дихання. Установлено, що в підлітків, які палять, об’єм грудної клітки і розвиток легенів відстає від норми в середньому на 25 %. Вони частіше страждають і на «простудні» захворювання. Під час прослуховування легенів у курців завжди чути вологі хрипи, які для людини, що не палить, були б ознакою запалення легенів. Для курців це майже стале явище — ознака так званого бронхіту курців. Згідно зі спостереженнями колективу радянських вчених-фізіологів, у підлітків 15—16 років, які палять, простежуються помітні відхилення в процесах дихання, у загальному стані. Так, середня вага тіла курців була майже на 1 кг нижча, вентиляція легенів була нижча на 10 %, їхній організм на 10—12 % гірше засвоював при диханні кисень, а отже, забезпечення і фізичної, і розумової роботи було погіршеним. За одне скорочення серця в них до тканин надходило майже на 20 % кисню менше, ніж у тих, що не палять. І все це у початкуючих курців, стаж куріння яких не перевищує 1—2 роки. Стає зрозумілим, чому школярі, які курять, більш неуважні, у них знижується успішність. Пов’язано це як з самою дією нікотину та інших шкідливих речовин на центральну нервову систему, так і з тим, що бажання курити може виникати під час уроку, і тоді увага школяра повністю відволікається від знань: він думає лише про те, як із дзвоником кинеться до туалету й зробить там першу затяжку тютюновим димом. Учні, які курять, уже не ходять під час перерви по коридору; місце перебування їх — туалет; сюди вони збігаються після уроку і тут у хмарах тютюнового диму та інших випарів і запахів проводять свій «відпочинок» між уроками. Зрозуміло, що, крім головного болю, дратівливості й пониженої працездатності від чадного газу і нестачі кисню, окрім впливу самого тютюну, нічого іншого це викликати не може.
 

За даними світової статистики, смертність курців у молодому віці на 30—40 % вища, ніж тих, що не палять, і зростає вона пропорційно стажу й інтенсивності куріння. Відповідно, тривалість життя їх нижча. Наприклад, у віці після 40 років людина, яка не курить, має шанси прожити на два роки більше, ніж та, що курить помірно, і на 10 років більше, ніж активний курець. 
 

Негативно діє куріння на статеву сферу. У курців виявлено пониження (приблизно у півтора раза) рухливості (а значить, і здатності до запліднення) сперматозоїдів, зменшення в крові рівня статевого гормону тестостерону. Згідно зі спостереженнями сексологів, чимало випадків статевої слабкості в чоловіків безпосередньо пов’язано з курінням. При цьому куріння особливо несприятливо позначається на стані здоров’я осіб, які з самого початку мають помірну чи низьку потенцію, і з меншою мірою на тих, у кого вона велика, хоч і тут можна простежити виражений негативний вплив куріння. Не випадково в минулому багато хто з лікарів не брався лікувати від імпотенції доти, доки хворі не покинуть курити. Усі ці спостереження дістали переконливе підтвердження й у дослідах на собаках: у статевих залозах цих тварин тютюн спричинює яскраво виражені патологічні зміни.
 

Організм жінки, яка курить, старіє значно раніше, ніж тих, що не курять. Наприклад, у них раніше припиняються менструації: в одному й тому ж віці (44—53 роки) їх немає в 53 % жінок, які не курять, і в 65 % тих, що курять. Вагітність у них частіше проходить з різноманітними ускладненнями: підвищенням артеріального тиску, появою набряків і білка в сечі (це має назву нефропатія). Плацента у таких вагітних розвивається гірше, має понижену вагу і гірше справляється зі своєю функцією. В зв’язку з цим, за різними спостереженнями, у них на 25—50 % частіше під час вагітності бувають плацентарні кровотечі. У тих, що випалюють більше однієї пачки на день, приблизно на 35 % частіше трапляється внутріутробна загибель плода, особливо у жінок молодших 25 і старших 30 років. Загроза передчасних пологів у них у середньому на 20 % вища, частіше в них бувають і викидні. Куріння негативно позначається на вазі новонароджених: частота народження дітей з вагою, меншою від 2,5 кг в різних країнах у жінок, які палять, на 20—30 % вища. Середня вага новонароджених у таких жінок на 200—250 г нижча. Значно збільшується смертність новонароджених: у середньому в різних країнах вона вища приблизно на 40 %, особливо при першій вагітності.
 

Куріння під час годування груддю знижує якість молока й зменшує кількість його. Нікотин та інші шкідливі речовини потрапляють у молоко і можуть спричинити в дитини розладнання травлення. У дітей, чиї матері палять, частіше розвивається недокрів’я.
 

Новонароджений, мати якого курила під час вагітності, блідіший, нерідко має жовтушний вигляд, причому відтінок цього жовтого кольору відрізняється від звичайної жовтяниці новонароджених. За нашими спостереженнями, треба не менше 2 місяців, за умови, що мати покинула курити, щоб ці прояви інтоксикації поступово зникли.
 

Вплив тютюну на жіночу статеву сферу підтверджено й експериментально. Наприклад, у морських свинок під дією нікотину значно збільшується недоношуваність, стають частішими викидні. Помітили також, що в робітниць тютюнової фабрики викидні бувають значно частіше, ніж у жінок, що не мають контакту з тютюном.
Тим часом куріння вагітних — найвищий прояв безвідповідальності жінки щодо своїх дітей — явище далеко не рідкісне. За даними Американської медичної асоціації, під час вагітності в США палять від 20 до 25 % жінок, у країнах Латинської Америки — близько 20 %, у країнах Азії, що розвиваються,— 0,2—1,6 %. У міру поширення куріння серед жінок збільшується й кількість таких, що палять під час вагітності.

 

Курець завдає шкоди не лише своєму здоров’ю, а й здоров’ю людей, що його оточують. Установили, що приблизно 2/3 диму від спаленої сигарети потрапляє в навколишнє середовище й забруднює його нікотином, смолами та іншими шкідливими речовинами. Підрахували, що перебування протягом години в накуреному приміщенні рівнозначне «викурюванню» 4 сигарет. І, на жаль, родичі й близькі курців проти своєї волі опиняються в становищі «пасивних курдів». Нерідко доводиться спостерігати, як батько, що прогулюється по вулиці з коляскою, турботливо схиляється до свого немовляти, тримаючи в руках сигарету й видихаючи на нього тютюновий дим, а то й не випускаючи сигарету з рота.
 

Оскільки перше знайомство з тютюном завжди тією чи іншою мірою хворобливе, а наступне задоволення далеко не завжди очевидне, початкуючому курцеві доводиться робити над собою зусилля, щоб перебороти початкову реакцію — реакцію здорового організму на отруту, швидше прилучитися до куріння і відчути, нарешті, приємну дію нікотину. Щоправда, часто звикають до куріння поступово, особливо при неусвідомленому наслідуванні, коли людина навіть не може пригадати, як і коли саме вона почала палити,— просто була в компанії, де багато курили, і непомітно для себе запалила й сама. Які ж загальні мотиви, що спонукають людину, незалежно від статі, почати курити?
 

Насамперед — наслідування. Можна виділити кілька його різновидів. По-перше, це навмисне наслідування манер якоїсь компанії, в яку підліток, юнак (дівчина) хоче бути прийнятим; засвоєння властивих цій компанії манер, характеру поведінки полегшує цей процес; нерідко це буває й тоді, коли в даної людини є початкове негативне ставлення до куріння і їй доводиться свідомо це ставлення переборювати.
 

По-друге, це наслідування людині, яка подобається. Тут може проявлятися як властивий незрілому розумові максималізм — коли наслідувати, то вже в усьому, навіть і в тому, що, подумавши, треба було б визнати за ваду об'єкта наслідування, так і нездатність розібратися в якостях іншої людини, відрізнити добре від поганого, основне від другорядного.
 

Нарешті, це неусвідомлюване наслідування, про яке йшлося вище. З ним змикаються випадки початку куріння, коли палять батьки: куріння настільки входить у побут родини, що ні для дорослих, ні для дітей не існує питання — курити чи не курити, питання лише в тому, коли почати.
 

Наступна група мотивів пов’язана з прагненням дорослості. Підліток, юнак (дівчина) прагне продемонструвати свою дорослість, незалежність, що є для нього особливо актуальним тоді, коли батьки часто наголошують перед ним на своїх особливих правах і його несамостійному становищі (постійні заяви типу: «мені можна — тобі не можна»), коли лають за те, що водночас собі дозволяють. Зрозуміло, що в цьому разі прилучення до деяких звичок, манер дорослих, зокрема й до куріння, стає для підростаючої людини символом її зростаючої незалежності й самостійності.
 

Куріння стає також і одним із способів самоствердження для тих, хто не виробив у собі внутрішніх основ самоствердження й змушений вдаватися до таких зовнішніх знаків. Нерідко це бажання показати себе дорослішим перед однолітками, яким це ще суворо заборонено, тобто виділитися на тлі якоїсь групи людей, зайняти в ній більш помітне місце нехай і таким, по суті безпомічним, способом. Сюди належить і прагнення швидше засвоїти «модні» манери, щоб переконати оточення в своїй незвичайності, сучасності, підвищити свій престиж. Саме тут ми зустрічаємося з особливо «шикарною», демонстративною манерою палити. У всіх цих випадках куріння стає істотним компонентом у системі цінностей даної людини, розглядається як корисне в тому чи іншому відношенні заняття.
 

Ще один мотив — прагнення все в житті спробувати. Якщо інші можуть це робити і їм подобається, то чому я маю позбавляти себе задоволення? — питає себе така людина, не замислюючись над тим, що це «задоволення» з дорогих. Це і свого роду цікавість, і ревнощі щодо занять (швидше, розваг інших людей) — прагнення в даному разі не стільки до того, щоб не виділятися з якоїсь групи людей, скільки до того, щоб не відставати в користуванні якимись «благами», не прогавити «свого». Цьому сприяє установка на вседозволеність, коли життя розуміють як ланцюг задоволень і основним виявляється — не відстати від інших у діставанні їх.
 

Згідно зі спостереженнями лікаря А. Г. Стойко («Хронічний нікотинізм і лікування його». М., 1958), вік, коли починають курити представники чоловічої статі,— 7—35 років, жіночої — 11—38 років.
 

При цьому перші найчастіше починають палити в 12— 18 років, і особливо в 16 років, другі — частіше в 15—22 роки, і особливо часто у 18 років. Тут можна побачити вплив різних факторів — ослаблення контролю батьків, ступінь зрілості людини (після 35—38 років навряд чи хто візьметься за сигарету, хіба що на настійні поради тих, хто оточує, у разі якогось нещастя, коли самоконтроль ослаблений, а її рекомендують як засіб відволіктися й заспокоїтися — буває і таке), вплив компанії (саме в старшому підлітковому та юнацькому віці компанія набуває в спілкуванні істотного значення). Початку куріння сприяє незнання його шкідливості, хоч і самого цього знання недосить: справедливо зауважують, що «страхом майбутніх хвороб юність не налякаєш» — справді, хвороби можливі в майбутньому, а сигарета з тієї чи іншої причини здається необхідною зараз. Водночас, не слід недооцінювати і значення знань про характер впливу на організм куріння. Так, А. Г. Стойко зазначає, що мотивами початку куріння курці називають такі: «через поганий настрій», «через пустощі» (вважай, з цікавості), «від нічого робити», «через переживання», «від нудьги», «з горя», «для збудження розумової діяльності», «щоб підняти працездатність». Ми наголошуємо в даному разі саме на останніх двох мотивах. У цілому ж ці спостереження свідчать про те, що мотиви початку куріння різноманітні і тому не може бути однотипного підходу до всіх потенціальних курців, неправильно робити акцент лише на якомусь одному способі профілактики куріння.
 

Потрібно звернути увагу на один момент, пов'язаний з поширенням куріння. Деякі курці часом прагнуть втягнути в цю шкідливу звичку інших людей — чи то з метою так чи інакше привабити їх до себе, чи то для того, щоб переконатися в своєму впливові на них. Ось у парку на лавці сидять двоє — порівняно молодий, але явно з «досвідом» чоловік і молода й недосвідчена дівчина. Вона, це помітно одразу, сповнена довіри до свого кавалера, він їй подобається. Він запалює і пропонує їй. Вона відмовляється, але він наполягає, і ось вона, піддавшись умовлянням, невмілою рукою бере сигарету й робить перші несміливі затяжки. Для нього все це — спосіб «приручити» її, самовдоволене бажання переконатися в своєму впливі на неї, для неї — прояв довіри (для стороннього ока — вияв недосвідченості й довірливості однієї і непорядність іншого).
 

Ось інша сцена. Не найкращого вигляду «дядя» спілкується з юнаками. Він дає їм прикурити, ділиться життєвим досвідом. Вони його оточили й уважно слухають. Ще одна сцена. Студент-медик умовляє студентку закурити. Та говорить, що тютюновий дим їй неприємний. Він дає пораду: «а ти втягуй дим потроху, а якщо буде нудити, заїдай чим- небудь, хоч би й хлібом — так легше».
 

У медицині є термін епідемічний процес. Так називають механізм і умови поширення заразливих хвороб. Щоб така хвороба поширилася, потрібно три умови: наявність збудника; шляхів його передачі; сприйнятливого контингенту. Наприклад, доки на Фарерські острови в Північному морі не потрапив хворий на кір, там протягом 90 років не було жодного випадку цього захворювання. Коли такий хворий (а було це в минулому столітті) туди приїхав, то захворіли всі жителі, крім тих, кому в цей момент було понад 90 років,— вони встигли перехворіти раніше.
 

Відомо, що епідемії (і пандемії — тобто епідемії, які охоплюють всю земну кулю) грипу почалися тільки в XX столітті. Останні ж кілька десятирічь вони стали регулярними, причому поширюються надзвичайно швидко. У чому річ? А річ, зокрема, в тому, що досить хворому перетнути океан (а на літаку для цього потрібно лише 8—10 годин), як захворювання з’являється й починає поширюватися вже на іншому континенті.
 

Нарешті, якщо людині зробили щеплення, наприклад, від поліомієліту, то вона на нього вже не захворіє, навіть перебуваючи в тісному контакті з хворим. Якщо таких людей, несхильних до хвороби, багато, то й сама хвороба не зможе поширюватися й швидко згасає, бо ймовірність контакту нещепленої людини з іншою нещепленою і хворою надто мала (згідно з підрахунками епідеміологів, досить, щоб серед населення було близько 40 % людей, несхильних до інфекції, і вона не зможе поширюватися).
 

Щоб запобігти поширенню інфекцій, медицина діє на всі ланки інфекційного процесу — це й ізоляція хворого, і підвищення стійкості людей проти даної інфекції (щеплення), і санітарний контроль на можливих шляхах інфекції.,
 

Куріння багато чим подібне до інфекції. Тут теж є джерело зарази — тютюн і тютюнові вироби, а також і самі курці, які подають поганий приклад; є відповідний контингент— підростаюче покоління; є шляхи поширення — всі умови й ситуації, коли ті, хто не курить, мають контакт з курцями і тютюновими виробами. У боротьбі з курінням слід впливати на всі ці ланки процесу, хоч з багатьох причин зробити це значно важче, ніж у боротьбі з інфекціями.
 

Впливати на курців досить важко. Закликами кинути палити й розповідями про шкідливість куріння тут, як правило, обійтися не вдається. Ми вже наводили дані статистики про те, що приблизно 2/3 курців рано чи пізно намагаються кинути палити: шкідливість куріння стає зрозумілою практично всім. Проте курців від цього не меншає.. Річ у тому, що кинути палити досить важко. Відразу ж після припинення виникає суб’єктивно неприємний стан (абстиненція). У цьому стані курці відчувають сильний потяг палити, деякий час усі їхні думки зосереджені на цьому
 

Деякі стають роздратованими, відчувають, що їм чогось не вистачає. Особливо важко кинути палити особам з рисами психопатії, а також хворим на неврози.
 

Проте через деякий час їхній стан поліпшується, відбуваються значні зміни — зникають численні хворобливі симптоми, що спонукали кинути палити. Та перерва часто виявляється недовгою. Як же повертаються до куріння?
 

Часто це стається автоматично. Адже куріння — це не лише вдихання й видихання диму, а й ланцюг попередніх і супутних цьому рефлекторних дій, що міцно пов’язані між собою. Досить тому, хто кинув палити, забутися, випустити зі сфери свідомості цей факт, як у певній ситуації рука зовсім механічно може взяти сигарету, потім запалити її — і ось уже зроблена перша після перерви затяжка, і все починається спочатку. Тому, хто кинув палити, слід уникати ситуацій і товариства, де він раніше обов’язково курив. Треба врахувати також, що вживання спиртного значно підвищує потяг до куріння, не кажучи вже про те, що алкоголь ослаблює самоконтроль. Тому такій людині протягом досить тривалого часу варто уникати і вживання спиртного. Нарешті, їй слід пам’ятати, що на фоні, здавалося б, цілковитої байдужості до куріння, виробленого стійкого негативного ставлення до нього після досить тривалого періоду зовсім несподівано може знову виникнути інтенсивне бажання курити. Отже, треба бути готовим до цього, знати, що цей період нетривалий, аналогічні явища можуть спостерігатися й надалі, але поступово вони будуть слабшати.
 

Проблема боротьби з курінням може бути успішно розв’язана лише тоді, коли буде розроблено засоби, що повністю знімають потяг до куріння, запобігають розвитку явищ абстиненції при його припиненні. Нині найбільш ефективними щодо цього вважають психотерапію та голковколювання, проте вони ефективні далеко не для всіх, хто хоче кинути палити.
 

Проблема боротьби з курінням зараз набула міжнародного характеру. Регулярно відбуваються конференції, присвячені проблемам здоров’я і куріння, при Всесвітній організації охорони здоров’я в 1974 р. було створено комітет експертів з куріння і його впливу на здоров’я. Розроблено цілу систему засобів по боротьбі з ним, яка, хоч і дає більш чи менш задовільні проміжні результати в окремих країнах, проте явно не здатна повністю вирішити проблему в цілому. Наприклад, згідно з даними американської статистики, з 1964 по 1970 р. кількість курців серед чоловічого населення скоротилася з 52 до 42%, серед жіночого — з 34 до 30 %, а з 1970 по 1975 р., відповідно, з 42 до 39 % і з 30 до 29 %. Стабілізується процент курців із зближенням кількості чоловіків і жінок, які палять.
 

Серед організаційних заходів спрямованих на боротьбу з курінням, слід назвати такі:
—    заборона реклами тютюнових виробів;
—    застерігаючі написи на упаковці із зазначенням кількості шкідливих компонентів, тютюну й тютюнового диму;
—    заборона продавати тютюнові вироби неповнолітнім;
—    заборона палити в громадських місцях і на робочому місці;
—    роз’яснення шкідливості куріння;
—    скорочення площ, зайнятих під тютюн.

 

Більшість цих заходів передбачено і в нашій країні. Зокрема, у листопаді 1976 р. вийшов наказ міністра охорони здоров’я СРСР «Про розроблення і здійснення заходів для посилення боротьби з курінням серед медичних працівників і населення». Проте недоліком сучасних методів боротьби з курінням, і насамперед антинікотинової пропаганди, є те, що вона передбачає майже виключно роз’яснення шкідливості куріння для здоров’я. Але кому, як не медичним працівникам, має бути відома ця шкідливість. Проте в наказі міністра охорони здоров’я саме медичних працівників названо першими серед курців — і для цього, на жаль, є підстави.

Ця ситуація ще раз свідчить про недостатність у боротьбі з курінням лише роз’яснювальної роботи, хоч вона є важливим моментом цієї боротьби.
 

Без добре поставленого антинікотинного виховання підростаючого покоління цю проблему розв’язати не можна. У свою чергу це виховання потребує вивчення психології курців, психології кидання куріння, психології найбільш імовірних потенційних курців, тобто вивчення психологічної схильності до куріння. Профілактика куріння має чимало моментів, подібних до профілактики зловживання алкоголем, і моменти специфічні. До спільних належать усі ті, що мають організаційний характер (про них ішлося вище). Специфічні моменти пов’язані з тим, що куріння має бути повністю викорінено з практики: якщо у вживанні алкоголю виділяють помірне вживання його, пияцтво й алкоголізм, то в курінні такої градації немає. Людина або палить, або не палить. Тому слід запобігати самій можливості будь-коли пробувати сигарету.
 

У дитини з ранніх років має виробитися різко негативне ставлення до куріння та курців. З дитинства треба роз’яснювати, що курці — це не «дорослі», «самостійні», «мужні» люди, а просто раби звички, що є ознакою недостатнього розвитку в них волі й самовладання, оскільки більшість курців усвідомлюють шкідливість куріння і кинули б його, але їм просто не вистачає для цього сили волі. Слід також пояснювати, що первісна токсична реакція на нікотин, як і реакція на алкоголь,— ознака не слабкості чи неповноцінності людини, а, навпаки, свідчення її здоров’я, А ті, у кого такої реакції немає, не сильніші й здоровіші, а просто отруєні нікотином настільки, що він уже не викликає у них захисної реакції.
 

Дівчатам потрібно роз’яснювати, що, хоч куріння тепер серед них і не рідкість, усе ж на таку жінку, а тим більше на дівчину дивляться підозріло: адже палити дівчата починають найчастіше в сумнівній компанії. Крім того, якщо спілкуються з ними і чоловіки, і юнаки охоче, то заміж беруть не настільки охоче. Слід зважати на те, що 
багато хто з представників чоловічої статі ставиться до жінки по-споживацьки, і жінка, яка палить, здається їм доступнішою, а тому й більш підходящою саме з їхнього споживацького погляду. А для подальшого життя вона здається їм менш підходящою, ніж жінка, яка не палить. У публікації в «Комсомольской правде», про яку ми вже згадували, наводяться такі відомості: майже 60 % опитаних старшокласників Москви й Липецька не висловили негативного ставлення до куріння дівчат (4,3 % висловились позитивно). Проте на питання: «Чи хотів би ти, щоб твоя дружина палила?», тільки двоє відповіли, що їм байдуже, тим часом інші саму таку можливість сприйняли з обуренням.

 

Слід офіційно визнати за право й обов'язок громадян, і про це широко й офіційно оголосити, щоб не було хибних тлумачень, право присоромити батька чи матір, що палять у присутності дитини, підлітка, який гордо крокує з сигаретою в зубах, тощо. Поки що такі спроби курці сприймають як недозволену грубість. Треба офіційно наділити громадян правом забороняти в своїй присутності палити, щоб курці обходили стороною людей, які не палять, а не навпаки. Поки що ж курець вважає за можливе поводитися щодо цього так, як це йому до вподоби.
 

В уже згадуваному наказі міністра охорони здоров’я СРСР від 30 листопада 1976 р. зазначається: «Посилити пропаганду санітарно-гігієнічних знань серед населення про шкідливість куріння, особливо серед учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, а також вагітних жінок. Ширше використовувати для цього, разом з засобами масової пропаганди (преса, радіо, телебачення, кіно), радіотрансляційні вузли й багатотиражні газети промислових підприємств, навчальних закладів, установ ї організацій, а також аудиторії клубів і Будинків культури». Усе це правильно й потрібно. Проте боротьба з курінням буде досить ефективною лише тоді, коли буде правильно визначена послідовність виховних впливів на підростаюче покоління, зміст повідомлюваної їм інформації. Усім уже цілком зрозуміло, що тільки шкідливістю куріння нікого, а тим більше молодь не залякаєш. Потрібні зовсім інші принципи боротьби проти куріння та для його профілактики.
 

Запобігання курінню має розпочинатися з самого раннього віку. Потрібно виховувати у дитини негативне ставлення до куріння, до курців до тютюну й тютюнового диму, ставлення, що ґрунтується на безпосередньому сприйнятті негативної реакції батьків. У приміщенні, де накурено, слід завжди звертати увагу навіть маленької дитини на неприємний запах, на те, що дихати тут важко. Треба привчити її цінувати свіже, чисте повітря й виказувати ознаки огиди при вигляді тютюнових виробів. У цьому віці немає ніякої потреби роз’яснювати дитині шкідливі наслідки куріння. Досить проявляти в її присутності негативну емоційну реакцію на все, пов’язане з тютюном, і тим самим виробляти у неї відповідну реакцію. Робити це потрібно завчасно, до того як дитина пішла в школу, коли контроль батьків над нею слабне.
 

Усе це слід робити й надалі, та на додаток до цього в спілкуванні зі школярами треба наголошувати на негативних якостях людей, які палять, переконувати їх, що куріння — велика вада людини. У цей же період треба уважно контролювати контакти школяра: нерідко хлопчики тягнуться до доросліших, до підлітків і юнаків, і тому треба уважно придивитися до них, і якщо виникає підозра, що вони палять, припинити всі можливості спілкування.
 

Підлітка слід переконати, що необдумане наслідування дій інших людей — ознака несамостійності людини, недостатньої її дорослості, і якщо людина не пристає на будь-яку пропозицію іншої, вона тим самим виявляє не боязнь чогось, а здатність прийняти самостійне рішення, визначити власну лінію поведінки, що є позитивною якістю кожної людини. 
 

Крім усього цього юнакам потрібно роз’яснювати шкідливість куріння, причому не тільки і не стільки шкідливість для здоров’я в майбутньому, скільки конкретну, яка вже діє в даний момент. Ми вже говорили, що куріння пов’язане з великими незручностями: якщо курець у зв’язку з якимись обставинами не має можливості запалити (наприклад, далека поїздка, тривалі збори тощо), він стає майже непрацездатним, усі його думки спрямовані на куріння. За таких умов люди, які не палять, відчувають себе значно комфортніше, спокійніше, упевненіше, і на цьому слід постійно наголошувати. Треба роз’яснювати юнакам також велику шкоду від куріння і для результатів у спорті. Юнаки й дівчата, які курять, не можуть розраховувати на великі успіхи в ньому. Нікотин знижує силу й гостроту м’язового почуття, координацію рухів, швидкість і особливо витривалість; тому від куріння дуже терплять ті, хто займається плаванням, боксом, бігом, ковзанами, лижами, футболом, хокеєм.

Нікотин і його вплив на організм - http://labor-safety.org/blog/nikotin/1-0-3

Переглядів: 136 | Додав: psychologia | Теги: тютюнопаління, куріння, Нікотин, Уживання тютюну, Тютюн | Рейтинг: 0.0/0