close

Запобігання безпліддю, імпотенціі

Добре здоров’я — це не лише стійкість людини проти хвороб, висока працездатність, а й повноцінність статевої функції — здатність мати дітей, вести нормальне подружнє життя. Тому запобігання порушенням статевої функції має важливе практичне значення. Ми вважаємо за необхідне розповісти також і про попередження гомосексуалізму, так званої церебральної його форми, в основі якої в багатьох випадках лежать дефекти виховання хлопчика, підлітка, юнака.
 

До чоловічого безпліддя можуть призводити дві основні причини — крипторхізм, якого своєчасно не лікували, і свинка (епідемічний паротит), у тому разі, коли вона ускладнюється запаленням яєчка (це називається орхіт).
 

Крипторхізм — порушення статевого розвитку чоловічого організму, що трапляється найчастіше. Досить сказати, що в дитячій хірургії операції з приводу крипторхізму становлять від однієї п’ятої до однієї четвертої всіх планових операцій. Планові операції — ті, які плануються заздалегідь, оскільки необхідності робити їх негайно немає. Планові операції звичайно дають добрі результати, бо хворого до них можна спеціально підготувати, вибрати найбільш слушний час тощо. Типовим прикладом такої операції є тонзилектомія— операція з приводу неущемленої грижі тощо. Навпаки, операція ущемленої грижі є невідкладною: якщо її не зробити терміново, хворий може померти або виникнуть тяжкі ускладнення, які можуть зробити його інвалідом. Іншим типовим прикладом невідкладної операції є операція з приводу гнійного апендициту: несподівано сталося запалення червоподібного паростка, стан хворого ускладнився і його треба негайно везти до лікарні й оперувати, інакше майже напевно буде перитоніт, від якого він може загинути.
 

Операція з приводу крипторхізму є плановою, оскільки при цьому захворюванні необхідності в особливій терміновості, крім якихось виняткових випадків, немає: у межах кількох місяців чи навіть років можна спостерігати за хворим, лише потім вибрати слушний для операції час і здійснити її.
Крипторхізм — це не місцеве захворювання, хоч саме опускання яєчка і може бути пов'язане з порушеннями розвитку м’язів черевної стінки і пахвинної ділянки. Послідовність порушень в організмі під час цього захворювання така: внаслідок невідповідних умов обмінні процеси в яєчку, що не опустилося, порушуються, і воно розвивається погано— розміри його з віком збільшуються недостатньо, сім’яні канальці лишаються недорозвиненими, клітини, з яких розвиваються сперматозоїди, гинуть, і їхнє місце займають інші клітини, які надмірно розмножуються і менш чутливі до несприятливих умов.

 

Однак при крипторхізмі терпить і ендокринна функція яєчка. Уже з трьох років у хлопчиків а крипторхізмом виявляється недостатнє вироблення яєчками чоловічого статевого гормону тестостерону. Одночасно, як компенсація, посилюється активність тієї частини кори надниркових залоз, яка виробляє гормони, подібні до тестостерону. Проте повністю компенсувати недостатність функції яєчка надниркові залози не можуть, бо вироблювані ними гормони дещо відрізняються за властивостями. Недостатність вироблення тестостерону надалі проявляється запізнілим початком статевого дозрівання (у хлопчиків з крипторхізмом воно в середньому розпочинається на два роки пізніше) і недостатнім розвитком вторинних статевих ознак.
 

Уже приблизно з п’яти років у хлопчиків з крипторхізмом виявляються порушення соматичного розвитку: збільшення, порівняно із здоровими ровесниками, маси тіла, посилений ріст, збільшена ширина таза, але відставання у ширині плечей, тобто тип будови тіла наближується до проміжного між чоловічим і жіночим з ослабленням особливостей, типових для чоловічої будови, Усе де з віком стає більш вираженим.
 

Крипторхізм небезпечний не лише безпліддям і деяким пониженням ендокринної функції яєчок. Небезпечний вій і тим, що яєчко, яке не опустилося, часто зазнає злоякісного переродження (може виникнути небезпечна пухлина семінома); злоякісне переродження такого яєчка стається в 25—30 разів частіше, ніж нормального.
З усього вищесказаного зрозуміло, що крипторхізм необхідно лікувати, і робити це треба своєчасно. Однак незважаючи на те, що факт неопускання яєчка виявити досить легко, не всі батьки вчасно звертають на нього увагу і приводять своїх синів до лікаря пізно (здебільшого між 5 та 12 роками). Тим часом лікувати крипторхізм слід розпочинати до того, як описані вище порушення можуть розвинутися, у віці 2—5 років.

 

Тактика лікування може бути різною залежно від того, який це крипторхізм — односторонній чи двосторонній, від ступеня затримки яєчка. Якщо воно промацується біля виходу з пахвинного каналу в мошонку, то до 5 років можна обмежитися лише періодичним наглядом ендокринолога, оскільки в такому разі яєчко звичайно опускається. А якщо затрималося вище, то слід розпочинати активне лікування. Спочатку рекомендують гормональні препарати, а у разі їх неефективності — операцію. Коли є ознаки ущемлення яєчка, операцію треба робити негайно.
 

Раніше ендокринологи були проти оперативного опускання яєчка в мошонку: хірургам було важко забезпечити добре кровопостачання опущеного яєчка. Як ми вже говорили, у процесі проходження яєчка по пахвинному каналу відбувається поступовий ріст у довжину сім’яного канатика, судин, нервів і якщо яєчко одразу перемістити з місця його затримки в мошонку, то всі ці його зв'язки можуть порушитися; особливо терпить кровопостачання, бо судини розтягуватися не можуть, а повинні вирости на потрібну довжину. Проте зараз розроблено кілька варіантів операції з приводу крипторхізму, які забезпечують добре кровопостачання переміщеного яєчка, а значить і хороший розвиток обох його функцій.
 

Отже, основне, що батьки мають зробити, щоб запобігти можливим ускладненням крипторхізму в їхнього сина,— звернутися до ендокринолога й хірурга непізніше ніж він досягне дворічного віку.
 

На розвитку яєчка несприятливо може позначитися і пахвинно-мошонкова грижа. Грижею називають виходження через черевну стінку, через будь-який отвір у ній, внутрішніх органів разом з очеревиною, що їх покриває. Це може бути внутрішнє кільце пахвинного каналу (пахвинна грижа), пупкове кільце (пупкова грижа) та ін. Отвір, через який виходять органи за межі черевної порожнини, називають грижовими воротами. 
 

Небезпека грижі полягає в тому, що у вузькому кільці грижових воріт може статися передавлювання (ущемлення) органів, які вийшли, що може вести навіть до їх змертвіння й загибелі. Крім того, навіть коли грижа неущемлена, можлива травматизація органів з виникненням крововиливів, спайок тощо, Звичайно перший час грижа вправна, тобто органи, які вийшли, можна рукою вправити назад в черевну порожнину. Та при хронічному її існуванні вона може стати невправною. При цьому можливі дуже великі грижі, особливо пахвинно-мошонкові («кіла»).
 

У осіб чоловічої статі переважна кількість усіх гриж — пахвинні і тільки близько одного процента гриж — пупкові. Навпаки, в осіб жіночої статі пахвинні грижі становлять лише половину від загальної кількості їх, а пупкові — до 15%. Пахвинні грижі у жінок бувають у середньому у 8—9 разів рідше, ніж у чоловіків, бо пахвинний канал у них вужчий: у ньому проходить лише кругла зв’язка матки.
 

Пупкові грижі особливо часто бувають у немовлят, бо вони часто страждають на метеоризм (посилене утворення кишкових газів внаслідок недостатньо ефективності травлення та розвиток через це в кишечнику процесів бродіння) . Метеоризм призводить до підвищення тиску в черевній порожнині, і в разі недостатнього закриття отвору в черевній стінці на місці пуповини частина органів черевної порожнини може випинатися назовні, особливо під час крику, натужування. Здебільшого пупкова грижа зникає в немовлят самостійно, проте все-таки потрібно своєчасно звернутися за консультацією до хірурга, бо не виключена небезпека її ущемлення. Ознаки ущемлення: різке невмотивоване занепокоєння, крик, блювання.
 

Проте частіше ущемлюється пахвинно-мошонкова грижа. При цьому слід мати на увазі, що ущемлення частіше буває в дітей до двох років. Операцію грижі добре переносять діти будь-якого віку; в плановому порядку її можна робити, починаючи з 6 місяців. Коли є небезпека ущемлення, а також коли грижа велика і сильно тисне на пахвинно-мошонкову ділянку, операцію роблять незалежно від віку, а коли грижа невелика, що не загрожує ущемитися, її роблять пізніше — в 3—5 років. Рано чи пізно, але лікувати грижу треба обов’язково, бо при фізичному напруженні, травмі грижа може стати великою і небезпечною тим, що може ущемитися.
 

Крім крипторхізму, до безпліддя може спричинитися й ускладнення епідемічного паротиту (свинки) — запалення яєчка (орхіт, від грец. orchis — яєчко; суфікс іт, /-ит/ споріднює з назвами запалень органів: наприклад, гастрит, бронхіт, цистит та ін.). Епідемічний паротит — захворювання, відоме ще в давнину. Воно спричиняється особливим вірусом і уражає тільки людину (лише у мавп в експерименті вдалося викликати свинку). В різні часи свинка давала справжні епідемії. Дуже поширеною вона була, наприклад, у першу світову війну серед солдатів. Найчастіше на неї хворіють у віці 5—15 років, проте захворювання можливе в будь-якому віці. Зараження відбувається лише від хворого, повітряно-крапельним шляхом.
 

Інкубаційний (прихований) період захворювання тривав до трьох тижнів. Потім раптово підвищується температура (до 38—39°), що супроводиться загальним нездужанням і головним болем внаслідок токсичної дії вірусу на організм. Через 1—3 дні з’являється припухлість привушної слинної залози, що швидко збільшується в об’ємі й захоплює досить значну частину обличчя, яка прилягає до вуха. Набрякає також підшкірна тканина, що поширюється і на шию. Внаслідок цього згладжуються складки в ділянці кута нижньої щелепи, і обличчя хворого набуває характерного вигляду (особливо при двосторонньому запаленні), який дав підставу назвати хворобу «свинкою». Припухлість залози супроводиться відчуттям напруження, болем під час розмови, жування. Крім привушної, можуть запалюватися також підщелепна й під’язикова слинні залози. Захворювання рідко буває одностороннім. Частіше через 3—5 днів уражається й друга привушна залоза, з тими самими ознаками і з новим підвищенням температури.
 

Крім цієї, так званої залозистої, форми паротиту, трапляється й нервова, коли переважно уражається центральна нервова система, щоправда, здебільшого це ураження не загрозливе. Супроводиться воно напруженням м’язів потилиці, сильним головним болем, блювотою. Проте неврологічні явища при свинці здебільшого незначні, вони лише супроводять запалення слинних залоз і досить швидко минають.
Спричинене вірусом свинки запалення яєчка розвивається звичайно на 5—7-й день від початку захворювання.

Його ознаки — різкий біль в яєчку, збільшення його розмірів у 2—3 рази, набрякання і почервоніння шкіри мошонки. Температура тіла, яка на цей час звичайно вже знижується, знову підвищується до 39—40°. 
 

Тривалість запального процесу — 1—2 тижні. Орхіт може призводити до загибелі клі-тин, що їх виробляють сперматозоїди, а значить, до безпліддя хворого; меншою мірою терпить ендокринна функція яєчка. Слід пам’ятати, що навіть при односторонньому ураженні може порушуватися діяльність і другого, здорового яєчка.
 

Запалення яєчка тим більш імовірне й небезпечне, чим старший віком хворий. Реальну небезпеку для яєчка свинка може становити починаючи з 10—11 років. При цьому в дорослих чоловіків майже в половині випадків вона ускладнюється орхітом з наступним безпліддям. В осіб жіночої статі паротит може спричинити ураження яєчників, проте це буває дуже рідко.
Вірус епідемічного паротиту має «спорідненість» до клітин не лише яєчок, яєчників та слинних залоз, а й до клітин підшлункової залози. При свинці в 2—5% випадків бувають і ознаки запалення підшлункової залози — блювання, болі під грудьми під час промацування; у сечі при цьому виявляється підвищений вміст ферменту підшлункової залози — діастази.

 

Зважаючи на все це, до свинки треба ставитися як до серйозного захворювання, тим більше, що спеціального її лікування немає (застосовують лише симптоматичні засоби). Треба дбати, щоб порожнина рота була чиста (полоскати рот чаєм), уникати подразнюючої, кислої та гострої їжі. Якщо з’явилися ознаки запалення яєчка, потрібен повний спокій та постільний режим навіть при доброму самопочутті; слід уникати охолодження і можливої травматизації збільшеного в об’ємі яєчка. Коли затихнуть гострі явища орхіту, треба неодмінно звернутися до ендокринолога.
 

Типово чоловічим захворюванням є водянка яєчка. Це захворювання мошонки, при якому між оболонками яєчка нагромаджується надмірна кількість рідини. Водянка яєчка здебільшого буває з одного боку і звичайно пов’язана із запаленням однієї з оболонок яєчка, що починає посилено виділяти рідину, або ж з порушеннями в системі лімфатичних судин яєчка, які призводять до застою лімфи. Причиною цього найчастіше буває травма, рідше — проникнення інфекції. Особливих неприємностей хворому водянка яєчка не завдає, хоча іноді розміри мошонки дуже збільшуються. У цьому разі потрібне спеціальне лікування. Слід мати на увазі, що у хлопчиків грудного віку невелика водянка яєчка може бути фізіологічним явищем — незначну кількість рідини між оболонками яєчка в цьому віці не можна вважати відхиленням від норми до року вона здебільшого минає сама собою. В противному разі після року слід звернутися до уролога.
 

Специфічно чоловічим захворюванням є й запалення шкіри головки та внутрішньої частини передньої шкірочки статевого члена (баланопостит). Іноді спостерігається окремо запалення головки (баланіт) та передньої шкірочки (постиг). У хлопчиків раннього віку це може бути пов'язане з природженою вузькістю передньої шкірочки (так званий природжений фімоз) і утрудненням внаслідок цього відтікання сечі; в результаті ця ділянка подразнюється, відбувається нагромадження сечових солей. Проникнення інфекції (стафілокок, стрептокок, кишкова паличка та ін.) призводить до запалення. Внутрішня частина передньої шкірочки виробляє особливе мастило — так звану смегму. Якщо її виробляється забагато або ж вона ніколи не усувається з головки (звичайним регулярним миттям з милом), то внаслідок проникнення інфекції розвивається набряк головки, запалення й мацерація (змертвіння поверхні шару епітелію з утворенням ерозій). Можливе нагноєння, підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів пахвинної ділянки, сверблячка та сильний біль.
 

Результатом баланопоститу може бути фімоз (у даному разі —набутий) — різке звуження отвору передньої шкірочки внаслідок утворення на ній рубців, що значно утруднює сечовиведення. Фімоз небезпечний і ущемленням головки статевого члена: під час ерекції передня шкірочка може відсуватися до основи головки, але внаслідок малої рухливості вона не здатна розтягуватися, і вправити головку назад стає вже неможливо (це називається парафімозом). Тим часом кільце звуженої передньої шкірочки стискає головку, спричиняючи набряк і порушення кровообігу, аж до її некрозу (змертвіння), тож щоб запобігти цьому, потрібне невідкладне хірургічне втручання.
 

У маленьких хлопчиків внутрішня частина передньої шкірочки ніби спаяна зі шкірою головки. Далі, в міру того, як посилюється утворення смегми, передня шкірочка відділяється від головки. У разі виникнення баланопоститу рекомендується промивати гу частину головки, яка не спаяна з передньою шкірочкою, слабким розчином марганцевокислого калію, риванолу, а також усувати нагромаджувані солі. Коли цього виявиться недосить і баланопостит  рєцидивуе, то необхідна допомога хірурга. Операція ця дуже проста: круговим зондом шкіру головки відокремлюють від шкіри внутрішньої частини передньої шкірочки (це безкровна процедура), і головку та внутрішню частину передньої шкірочки змащують вазеліновим маслом. Надалі мати дитини повинна кожні 2—3 дні проводити спеціальний туалет: промивати головку з милом, усувати смегму, якщо потрібно, змащувати головку вазеліновим чи подібним до нього маслом.
 

Слід мати на увазі, що пов’язане з нагромадженням смегми подразнення головки статевого члена небезпечне, бо зростає імовірність злоякісного переродження — виникнення рака шкіри головки. Помітили, що в тих країнах, де прийняте обрізання (оперативне усування передньої шкірочки), такого захворювання не трапляється; тим часом в інших країнах воно становить кілька процентів від загальної кількості випадків захворювання на рак у чоловіків. Тому при фімозі, якщо запалення головки буває часто, передню шкірочку рекомендують видалити.
 

Існує думка, що хлопчикам шкодить тонзилектомія, і якщо така операція необхідна, то робити її слід неодмінно до періоду статевого дозрівання. Наш досвід показує, що ця думка не має жодних підстав. Спеціальне вивчення цього питання педіатром Л. Ф. Бережковим засвідчило, що ніяких порушень статевого розвитку після видалення мигдалин та аденоїдів у хлопчиків не буває.
 

Ознакою здоров’я людини є не тільки її висока працездатність, загальна активність, відсутність будь-яких хвороб, а й здатність до повноцінного подружнього життя, яка включає як можливість мати дітей, так і здійснення того, що прийнято називати статевим життям. Неспроможність чоловіка здійснити статевий акт, незважаючи на наявність потреби в цьому, називається імпотенцією. До імпотенції (в даному разі це impotentia couendi) можуть призводити різні причини, які можна поділити на органічні й функціональні, на соматичні і психогенні. Ми розповімо лише про ті з них, які породжуються неправильним ставленням дорослих до проявів сексуального розвитку хлопчика, підлітка, юнака, неправильним вихованням їх.
 

У чому ж конкретно полягає імпотенція? Здебільшого це розладнання одного з двох основних фізіологічних механізмів статевої функції — ерекції чи еякуляції. Для імпотенції найбільш типовою є відсутність ерекції, незважаючи на наявність адекватних умов для її виникнення, наявність статевої потреби й ситуації, що дає змогу цю потребу задовольнити. Якщо ерекції немає, коли немає самої статевої потреби, навіть якщо умови дозволили б її задовольнити, або, навпаки, немає умов для задоволення статевої потреби, незважаючи на наявність її самої, це не вважається імпотенцією.
 

Характерно, що відсутність ерекції нерідко поєднується з вираженим статевим потягом, з інтенсивним прагненням до статевого контакту, що переживається особливо тяжко. Бувають, щоправда, і випадки мнимих порушень. Як підкреслює Г. С. Васильченко, «частину пацієнтів приводять на сексологічний прийом саме хибні уявлення про норми статевого життя, тим часом як у них якихось розладнань статевої сфери немає». Справді, відсутність ерекції та інших ознак статевого збудження в одного індивіда в умовах, коли в іншого вони яскраво виражені, свідчить не про імпотенцію, а просто про невисокий рівень статевої потреби, а в багатьох випадках і про самовладання: за невідповідних умов для задоволення статевої потреби здатність гальмувати статеве збудження, що виникло, є важливим достоїнством чоловіка.
 

Інший вияв імпотенції — порушення еякуляції. Це — наслідок порушень процесу сумації нервових імпульсів, які виникають в результаті специфічного подразнення статевих органів. Якщо сумація відбувається занадто інтенсивно або ж збудливість нервової системи надмірна, то механізм еякуляції спрацьовує надто швидко — іноді буквально через кілька секунд від початку статевого акту, і акт виявляється неповноцінним уже тому, що не може задовольнити жінку. Сексологи виділяють відносне і абсолютне прискорення еякуляції, а також передчасне, коли еякуляція відбувається хоч і в специфічній обстановці, але до того, як статевий акт розпочався. Буває й протилежне порушення — затримана еякуляція, аж до тих випадків, коли вона взагалі не настає, незважаючи на виконання всіх необхідних для цього дій. Це може бути виснажливим як для чоловіка, так і для жінки. Тим часом самий механізм еякуляції, що вже розпочався, спрацьовує за принципом автоматичної ланцюгової реакції, і всі відділи чоловічої статевої системи, які беруть у цьому участь, функціонують досить узгоджено, так що коли є порушення еякуляції, мова завжди практично йде лише про зміщення часового характеру.
 

Серед порушень еякуляції, у зв’язку з вищезазначеним, варто сказати також і про так звані неадекватні денні полюції. Ці еякуляції виникають в абсолютно невідповідній для цього обстановці: наприклад, на заняттях фізичною культурою під час фізичного зусилля, на концерті під час сміху або внаслідок побоювання не виконати вчасно якесь відповідальне завдання тощо. Щоправда, і так звані адекватні денні полюції теж не зовсім нормальні. До них сексологи відносять, наприклад, еякуляції, які можуть виникнути в результаті розглядання напівоголених жінок на пляжі чи картин та скульптур певного характеру в музеї тощо. Хоч еякуляції в цьому разі спричиняються в принципі адекватним об’єктом, вони неадекватні за умовами свого виникнення, їх можна розглядати як певне виявлення статевої слабкості, що є наслідком недостатньої враженості внутрішнього гальмування.

Переглядів: 77 | Додав: psychologia | Теги: Запобігання імпотенціі, Запобігання безпліддю, Крипторхізм, опускання яєчка, пахвинно-мошонкова грижа, імпотенція | Рейтинг: 0.0/0