close

Алкоголізм

Зміст алкоголізму як явища далеко не вичерпується визначенням, яке дав йому автор цього терміна шведський лікар і суспільний діяч М. Гусс: «Сукупність хворобливих змін, що відбуваються в організмі під впливом вживання спиртних напоїв». Алкоголізм — проблема не тільки медична.
 

Спиртні напої відомі з глибокої давнини. Спершу їх вживали переважно в країнах, де вирощують виноград. Проте з розвитком нових способів добування алкоголю з різної сировини, з удосконаленням технології, вони поширилися по всьому світу й стали загально доступними, перетворившись на один з найбільш активно вживаних продуктів.
 

Етиловий алкоголь — речовина досить простої будови з класу спиртів, до якого, крім нього, входять речовини, що складаються з вуглеводневого радикалу і гідроксильної групи. Розрізняють метиловий (СН3ОН), етиловий (С2Н5ОН), бутиловий (С3Н7ОН) спирти та ін. Усі вони тією чи іншою мірою отруйні, але етиловий серед них порівняно менш шкідливий.
 

Алкоголь швидко всмоктується у верхніх відділах травного тракту, і вже через годину-півтори його концентрація в крові виявляється максимальною. З крові він надходить до тканин, особливо активно до тканини головного мозку й печінки. Внаслідок подразнюючої дії алкоголю на слизову оболонку порожнини рота й шлунка посилюється виділення слини й шлункового соку, що супроводиться підвищенням апетиту. Потрапляючи до крові, алкоголь спричиняє розширення периферичних судин. При цьому виникає відчуття тепла. Проте посилена тепловіддача, що відбувається при цьому, хоч суб’єктивно і приємна, об’єктивно небезпечна, оскільки терморегуляція порушена й людина може замерзнути насмерть, бо вона посилено втрачає тепло і, не відчуваючи холоду, не вживає необхідних застережливих заходів.
 

Характерний вплив алкоголю на центральну нервову систему. Він ослаблює процеси гальмування, обумовлюючи перевагу над ними процесів збудження.
 

Збудження, що виникає в стані алкогольного сп’яніння, є удаваним, воно не пов’язане з підвищенням продуктивності мислення, діяльності й виражається лише в розгальмованості почуттів, потягів, учинків. Тому п’яні бувають розв’язними, самовпевненими, необережними, втрачають міру оцінки ступеня ризикованості вчинків і слів, з’являється нестриманість. Як зазначав Н. Керр («Пияцтво, його причини, лікування та юридичне значення». Харків, 1889), «вживання алкоголю, очевидно, розладнує сприйняття істини». Навіть при одноразовому вживанні алкоголь помітно знижує розумову й фізичну працездатність, погіршує концентрацію уваги, координацію рухів і точність виконання різних операцій, особливо тих, що потребують дрібних і точних рухів.
 

Поряд з цим він спричинює специфічну наркотичну дію: вслід за його вживанням виникає стан ейфорії.
 

Вживати алкоголь спонукають багато з перелічених його властивостей — і «для апетиту», і з метою «зігрітися», і щоб викликати стан ейфорії. Проте розвиток хронічного алкоголізму пов’язаний саме з ейфоризуючим впливом алкоголю. Усі інші особливості його дії на організм мають лише другорядне, швидше провокуюче значення.
 

Шкода, якої завдає суспільству надмірне вживання алкоголю, величезна. Відомо, що під впливом систематичного (навіть одноразового) вживання алкоголю знижується продуктивність праці. Помітили, що в понеділок (після двох днів відпочинку!) у середньому по промисловості продуктивність праці в цілому нижча, ніж у інші дні тижня; значно падає вона також І в дні зарплати. Характерне при цьому зниження якості вироблюваної продукції, збільшення випуску бракованих виробів; на виробництві частіше виникають аварії.
 

Систематичне вживання алкоголю несумісне з творчим зростанням працівників, підвищенням їхньої кваліфікації, а саме цього потребує сучасне виробництво, що вдосконалюється з кожним днем. П’яниці не здатні виявляти необхідну точність, акуратність, увагу в роботі.
 

В умовах конвейерного виробництва, де операції, виконувані окремими працівниками, тісно пов'язані в єдиний технологічний цикл, невихід на роботу або зниження продуктивності, якості роботи в одного чи декількох чоловік дуже відчутно позначається на ефективності роботи інших. Про яку ж користь для виробництва можна говорити, якщо приблизно десята частина тих, що п’ють, встигає «набратися» ще до початку роботи, а дві десятих у розпалі робочого дня; при цьому приблизно 15 % з них напивається до 13 годин (Литературная газета, 1979, № 27, 4 лип.). З уживанням алкоголю пов’язана і переважна кількість порушень трудової дисципліни — прогули, запізнення, самовільне залишення роботи, не кажучи вже про сам вихід на роботу в нетверезому стані.
 

Систематичне вживання алкоголю завдає й великої моральної шкоди. З ним пов’язана несприятлива обстановка в родині — сварки, скандали, брак нормальних умов для навчання й виховання дітей. Крім цього, приклад батьків-п’яниць відповідно впливає на дітей: близько 20 % п’яниць були прилучені до алкоголю рідними й близькими.
 

З уживанням алкоголю пов’язані й численні правопорушення. Підрахували, що понад 80 % хуліганських дій, більша частина крадіжок і пограбувань здійснюється в стані алкогольного сп’яніння. У цьому ж стані здійснюється і більшість таких злочинів, як згвалтування. Згідно зі статистикою, жертвами насилля, як правило, стають дівчатка-підлітки та дівчата, які йдуть на випадкові і легковажні знайомства, погоджуються на пропозиції та умовляння випити спиртного — на вечірці, у квартирі своїх нових знайомих тощо. Систематичне вживання алкоголю вводить людину в середовище хуліганів і злочинних елементів.
 

Зі шкодою, яку завдає здоров’ю алкоголізм, пов’язаний травматизм (приблизно 20 % побутових і близько 50 % виробничих травм), аварії, нещасні випадки тощо, а також лікування алкоголізму і розладнань здоров’я, спричинених його дією.
 

Як же розвивається алкоголізм? Якщо в сім’ї прийнято застілля з вином, то дитина прилучається до спиртного з досить раннього віку — спершу спостерігаючи за дорослими, потім допиваючи з чарок. Іноді батьки самі дають дітям вино — чи то на їхнє прохання, викликане цікавістю, чи то з власної ініціативи — «для апетиту»: для деяких батьків найстрашніше — недостатній, на їхню думку, апетит дитини. Авторам відомий такий випадок. До клініки поступила дівчинка п’яти років з підозрою на цироз печінки. Спершу лікарі з недовір’ям поставилися до ознак алкогольного цирозу, які у неї виявили — ніхто не міг собі уявити можливість цього захворювання в такому віці. Проте результати досліджень не лишали місця сумнівам. Під час додаткових розпитів батьків з’ясувалося таке. Мати дитини доручала батькові-будівельнику наглядати за дочкою, і він брав її з собою на роботу. В його обов’язки входило нагодувати дитину. Проте дівчинка їла неохоче, можливо, він і не вмів її нагодувати. Так чи інакше, бачити його старання, товариші, з якими він разом працював і разом обідав, порадили йому дати їй «для апетиту» трохи спиртного, яке вони самі під час їжі регулярно вживали. Він почав це робити, і дівчинка справді їла охочіше. Так тривало близько півтора року, доки, нарешті, різке погіршення здоров’я не привело її до клініки.
 

Трохи інший приклад. Батько в колі знайомих вихваляється п’ятилітнім сином: «Він, як вип’є трохи горілка, стає такий веселий, танцює, співає». Батькові, бачте, приємно, що в нього такий «розвинений» син, 
 

Коли дитина дорослішає, батьки нерідко саджають ТІ з собою за стіл, спершу наливаючи в її чарку підфарбовану воду, сік тощо, а згодом і вино: як визнання його дорослості і «права» на спиртне. Іноді батьки, які п’ють, навпаки, забороняють спиртне дитині, підлітку, кажучи, що вони ще маленькі, або ж просто заявляючи: «Мені можна, тобі — не можна». Зрозуміло, що в такому разі в дитини, в підлітка виробляється позитивне ставлення до спиртного, ставлення до нього як до цінності, що доступна тільки дорослим, як до одного з їхніх привілеїв. У деяких недостатньо культурних сім’ях можливість регулярно вживати спиртне розцінюють як ознаку достатку, як престижний момент. Усі їхні знайомі й сусіди поінформовані про такі можливості, і деякі, якщо вони такого самого рівня культури, дивляться на це заздрісно. Такі самі мотиви спонукали бояр у старовину носити кафтан з довгими рукавами — кожен мав бачити, що суспільне становище його власника настільки високе, що він може не принижувати себе ніякою роботою, та й у самообслуговуванні не має потреби — усе за нього роблять слуги. З цих же міркувань багатий лабазник походжав по вулиці з поважним виглядом, погладжуючи товстий живіт,— ось який у нього достаток.
 

Спиртні напої на смак приємні далеко не всім, а горілка і деякі настоянки просто гіркі. Лише бажання відчути ейфоризуючий ефект спиртного примушує «досвідчених» дорослих вживати його. Тим часом у підлітка такого досвіду ще немає. Проте він, нерідко роблячи над собою зусилля, приховуючи часом огиду, вживає спиртне, п’є нарівні з іншими, щоб бути «як усі»: якщо старші й «досвідченіші» товариші ставляться до спиртного позитивно, значить, воно того заслуговує. А він, значить, чогось просто «не розуміє», не доріс або ж у нього організм не такий, як у всіх, а, очевидно, з дефектом — не може переносити того, що інші добре переносять і навіть радіють. Доводиться це приховувати й пити, нехай і з огидою. А більш «досвідчені» завжди готові прийти на допомогу — пояснити, у чому суть вина, що в ньому привабливого. Так чи інакше, але підліток починає час від часу вживати спиртне — чи то за святковим столом у себе вдома або в гостях, чи то у підворітті, з приятелями.
 

Досить швидко він помічає, що вино йому вже не огидне, а, навпаки, викликає приємний настрій, почуття легкості, свідомість своїх зрослих можливостей — він здається собі сміливим, сильним, дотепним. І ось досвід цього оманливого стану (ейфорії) без критичного до нього ставлення нагромаджується як індивідуальний позитивний досвід. Справді, доки не вип’є — сором’язливий, мовчазний, легко розгублюється, а як вип’є — усе легко й весело, і море здається по коліно, і вже не страшно підійти на танцювальному майданчику до будь-якої з дівчат і запросити танцювати і здається собі сміливим, сильним і дотепним, хоч ще годину тому не міг зв’язати й двох слів. Деякі юнаки взагалі, вирушаючи кудись «на люди», заздалегідь вживають спиртне— щоб полегшити спілкування, «для хоробрості». Алкоголь дедалі міцніше входить у спосіб життя такої людини. Як писав російський лікар П. І. Ковалевський («Гігієна та лікування нервових людей». СПб., 1898), «алкоголь... має здатність викликати тимчасово в людині стан задоволення, ясності й повноти життя. За цей стан хвилинного задоволення багато хто з нестійких натур готовий платити роками здоров’я й життя і часто нагадують собою метеликів, що невтримно й несвідомо летять на вогонь».
 

Поступово переносимість (толерантність) спиртного підвищується і дози, від яких наступає сп’яніння, дедалі збільшуються, бо попередні вже недостатні. Порівняно з початковою дозою, що викликає помітне сп’яніння, переносимість спиртного може збільшуватися від 3—4 до 8— 12 разів. Якщо людина спершу п’яніла від 150—200 г горілки, то надалі кількість випитого, потрібного для досягнення сп’яніння, може сягати 1—2 л. Це стається внаслідок мобілізації захисних сил організму, спрямованих на знешкодження спиртного, яке є отрутою передусім для клітин центральної нервової системи й печінки. Крім того, алкоголь припікає слизову оболонку травного тракту, що спричиняється до запалення й огрубіння клітин слизової оболонки шлунка. Внаслідок цього спиртне всмоктується повільніше, а отже, й сп’яніння розвивається не так швидко. А той, хто п’є, сприймає це як доказ сили свого організму: одні блюють від меншої кількості, а він п’є і навіть не п’яніє. Часом можна почути хвалькуваті розмови на цю тему: про кількість випитого (часто й перебільшену), про здатність переносити великі дози алкоголю не п’яніючи, причому дехто розглядає це як важливе особисте достоїнство, як вираження їхніх особливих переваг над усіма іншими.
 

Слід, проте, зауважити, що на наступних стадіях алкоголізму переносимість спиртного понижується; наприклад, усього лише 2—3 роки тому людина могла випити близько літра, а то й більше горілки, а тепер п’яніє буквально від 1—2 чарок. Це є ознакою виснаження резервів організму по знешкоджуванню алкоголю. На цій стадії вживання цілком звичної раніше кількості спиртного може призвести до смерті від «перепою».
 

Спочатку людина, здебільшого, вживає спиртне в зв’язку з якоюсь подією (день народження, свято тощо). Потім приводи стають дедалі дрібнішими, причому нерідко виявляються діаметрально протилежними — «з горя», «на радощах», «від утоми», «для апетиту», «зігрітися» і т. д., а кількість їх усе зростає. У цей період остаточно формується позитивне ставлення до алкоголю. Щодо спиртного в мові з’являються зменшувально-пестливі інтонації: «горілочка», «винце». З горілкою такі люди поводяться як з великою цінністю; не випадково в поділі її багато хто досягає справжньої «майстерності»: на око розливають півлітрівку на трьох буквально грам у грам.
 

Нарешті, привід для випивки вже й непотрібен — із засобу, що первісно лише забарвлював процес задоволення інших потреб (у спілкуванні, в їжі тощо), алкоголь сам перетворюється на потребу. До цього моменту вживання його називається пияцтвом, чи то епізодичним, чи систематичним, а тепер це власне алкоголізм.
 

На стадії пияцтва формуються й закріплюються алкогольні стереотипи та ритуали: відкоркувати пляшку, розлити, цокнутися, випити, закусити; необхідна або дуже бажана й певна обстановка, й певне товариство. У ході розвитку й прогресування алкоголізму деградують і стереотипи й ритуали: дедалі більшого, а згодом і виключного значення набуває вміст спирту у вині чи іншій рідині, для випивки вже не потребується певної обстановки, товариства. Проте всі ці моменти зберігають значення умовнорефлекторних сигналів до випивки — бажання випити різко посилюється під час споглядання тих, що п’ють спиртне, у звичайній компанії.
 

Поступово алкоголь стає життєвою потребою: у людини з’являються настирливі думки про те, що добре було б випити; вона постійно згадує про час, приємно проведений за випивкою; стають цікавими й приємними будь-які розмови про спиртне, про кількість випитого кимось і колись, про ситуації, пов’язані з добуванням спиртного. Паралельно з цим усе інше здається такій людині менш цікавим і важливим. Коротше, алкоголь перетворюється на центр, навколо якого обертається все психічне життя індивіда.
 

Одночасно з цим алкоголь стає ніби душевним притулком людини. Потяг до нього як до рятівного засобу, що полегшує життя, посилюється під час якогось психічного напруження, неприємних переживань — сварка в родині, неприємність по службі та ін. При цьому утворюється замкнене коло, бо, чим більше людина п’є, тим більше неприємностей вона зазнає в своєму повсякденному житті і тим сильнішим стає прагнення відключитися від них за допомогою алкоголю. За будь-яких неприємних обставин думка про бажаність і необхідність випити відволікає алкоголіка від справ, робить його неуважним, метушливим. 
 

Залежність від спиртного на цьому етапі алкоголізму проявляється в різних моментах поведінки. Ось усі сіли за стіл, налили в чарки, чекають тосту. Алкоголік же не може втриматися, він першим схоплюється й випиває свою чарку («випереджає коло»), він уже не в змозі дивитися спокійно на спиртне, що стоїть перед ним.
 

Звичайні люди п’ють за столом у міру — кожен знає, коли йому спинитися. Алкоголік міри не знає: він утрачає кількісний контроль за випитим — вип’є все, що тільки можна випити, доки не відключиться. Спершу він утрачає кількісний контроль після порівняно великої кількості випитого, потім від дедалі меншої, нарешті, після першої ж чарки. Саме на цій стадії алкоголізму люди й потрапляють до витверезника. Характерно, що до випивки людина ще може якось триматися: у деяких ситуаціях вона намагається уникнути вживання спиртного (зрозуміло, відкладаючи це на більш сприятливий час). Та якщо вже випила, то спинитися не може й своїх дій за столом не контролює. Кількісний контроль звичайно втрачається після 1—3 років систематичного вживання алкоголю.
 

Надалі, звичайно через 10—15 років систематичного вживання алкоголю, утрачається й ситуаційний контроль: алкоголь здобуває над людиною необмежену владу. Тепер вона п’є не тільки без міри, а й у будь-які, у тому числі і непідходящі, моменти. Характерно, що чим людина менше розвинена особистісно, тим менше значення для неї має ситуаційний контроль і тим легше вона його втрачає. У найменш розвинених цього контролю немає з самого початку, й алкоголізм у них розвивається особливо швидко.
 

На стадії сформованого психічного потягу (вона називається обсесивною) поступово виявляється ще одна особливість алкоголізму — з’являється потреба похмелитися (похмільний синдром): після вчорашньої випивки людина вранці встає абсолютно розбитою і непрацездатною. Вона не зібрана, ні на чому не може зосередитися, думки розбігаються; можуть бути болі в різних частинах тіла (голова, серце, кінцівки), сухість у роті, дрож. Одночасно вона відчуває напруженість, тривогу, неусвідомлений страх, дехто — почуття провини тощо. Деякі з цих несприятливих явищ: порушений сон, пітливість, слабкість — можуть спостерігатися навіть протягом приблизно тижня після тяжкого сп’яніння, а іноді й 3—4 тижнів. Навіть, здавалося, цілком зникнувши, ці явища можуть поновлюватися при будь-якому випадковому навантаженні — хворобі, психічному напруженні та ін. Похмільний синдром, з одного боку, відображає токсичний вплив алкоголю на організм, а з іншого— формування соматичної залежності від нього: організм настільки звикає до алкоголю, обмін речовин настільки порушується, що людина вже відчуває органічну потребу в спиртному і без його вживання в неї починається стан алкогольної абстиненції (див. вище).
 

Досить яскраво й образно описано похмільний синдром у «Притчі про хміль» — одній з пам’яток старовинної російської культури: «...і, вставши з похмілля, він не може, на постелі своїй стогне, і голова болить, і очі його світу не бачать, і руки його тремтять, і душа каламутиться, і робити нічого не хоче, і ніщо добре на розум не спадає...» Так було в XVI столітті, так і в XX — картина похмілля однакова. Розвивається похмільний синдром у строки від 1 до 5—7 років систематичного вживання алкоголю.
 

Будучи проявом залежності від алкоголю, похмільний синдром ще більше її посилює: життя алкоголіка перетворюється на суцільний ланцюг випивок і похмілля. При цьому сам факт зняття неприємних наслідків попередньої випивки новою порцією алкоголю є в свідомості алкоголіка ще однією привабливою його стороною, окрім ейфорії: адже досить у стані похмілля випити деяку кількість спиртного й одразу стає легше.
 

Соматична залежність від алкоголю поступово поглиблюється. Уже не тільки на наступний ранок після вечірньої випивки, а й взагалі, постійно, без вживання спиртного, людина стає дедалі менш працездатною. І ця понижена працездатність, коли все-таки треба працювати, ще більше закріплює владу алкоголю. Доки людина не вип’є, у неї трясуться руки: хірург не може розпочати операцію, майстер не в змозі закріпити інструмент на верстаті тощо. А після вживання алкоголю їхня працездатність хоч і набагато нижча, ніж у часи, коли вони ще не були алкоголіками, але все-таки очевидно вища, ніж у стані похмілля.
 

Досвідчені алкоголіки «зі стажем» поступово звикають, адаптуються до постійного п’яного стану, можуть контролювати зовнішні прояви свого сп’яніння і досягають таких успіхів у цьому, що іноді по них одразу й не помітиш того ступеня сп’яніння, при якому новачок уже лежав би під парканом. У цьому стані досвідчений алкоголік, майже не хитаючись, пройде в метро, буде їхати в автобусі, не привертаючи особливої уваги громадян, і т. д. Тільки характерні почервоніння та припухлість очей, сповільнена мова, деяка загальна загальмованість, спроба розмовляти на відстані (щоб не був відчутний запах спиртного) виказують його стан.

Якщо раніше в такої людини спиртне викликало ефект розслаблення, благодушний настрій, загальмованість, то на цій стадії алкоголізму суб’єкт у стані сп’яніння — рухливий, активний, збуджений. Навпаки, поза дією алкоголю і психічне, і фізичне його самопочуття незадовільне. Часом в алкоголіка може падати серцева діяльність, з’являється страх, іноді навіть судоми. І все це відбувається з «героєм», який колись вихвалявся перед приятелями тим, що він «п’є і не п’яніє».
 

На цій стадії алкоголізму частота вживання алкоголю визначається лише ступенем його переносимості (вживати спиртне людина може тільки в «світлі проміжки, прийшовши в себе після попередньої випивки»), а також самою можливістю дістати спиртне; усе інше втрачає значення. Бувають так звані запої: людина п’є безперервно протягом кількох днів і навіть тижнів, хапаючись за пляшку одразу ж, як тільки прийде до тями.
 

У гонитві за ейфоризуючою дією алкоголю хворий починає вживати дедалі більше речовин, що містять у собі алкоголь. Градація цих продуктів за ступенем придатності до вживання всередину повністю відображає ступінь занурювання людини в трясовину наркотизму: спочатку це горілка чи коньяк, вино пристойного сорту, потім вино нижчої якості («чорнило», як справедливо його назвали в одній з публікацій «Литературной газеты»), потім це одеколон (у ньому близько 80 % спирту) і т. д., аж до політури і подібних до неї рідин: ніщо не зупинить алкоголіка, аби лиш у речовині був спирт. Потяг до алкоголю набуває абсолютно нестримного характеру; він витісняє із свідомості все, що не стосується алкоголю, придушує будь-які протидії, змушує шукати і вживати спиртне, не звертаючи уваги на брак грошей, важке матеріальне становище сім’ї, на родинні чвари, конфлікти, на службові неприємності й навіть на цілковиту непридатність рідини для вживання всередину. Основним достоїнством вина, як зазначалося вище, стає вміст у ньому спирту на одиницю вартості (коефіцієнт «грам-градус-копійка»), найвище алкоголіки цінують те вино, де на копійку припадає більше чистого спирту, хоч, звичайно, про чистоту цього спирту говорити не доводиться. Втім, домішки їх не бентежать. Навпаки, багатьом подобається, щоб вино швидше одурманювало, а це особливо ефективно відбувається, коли високий процентний вміст у ньому «сивушних масел» — речовин, споріднених з етиловим спиртом, що утворюються разом з ним у процесі спиртового бродіння (ізоаміловий, бутиловий, пропиловнй спирти — усі вони значно отруйніші, ніж етиловий спирт).
 

Алкоголізм спричинює значні зміни особистості, сукупність яких розцінюється як деградація. По-перше, знижується інтелект. Це виявляється в зниженні тямущості, нездатності зосередитися, забудькуватості; звужується коло інтересів. По-друге, відбуваються емоційно-вольові порушення: коливання настрою від безпричинної товариськості до похмурої замкненості, пригніченість, злобливість, гнівливість. Наполегливість алкоголік проявляє лише, добуваючи спиртне; які б обіцянки й клятви не пити він не давав, причому часом щиро, він тут же піддається впливу приятелів по пляшці і фактично безпорадний перед алкогольною спокусою. По-третє, людина стає асоціальною, бо не має сили виконувати вимоги людського співжиття. Алкоголіки звичайно грубі, безжалісні, черстві, безцеремонні, егоїстичні. Першочергове і виняткове задоволення алкогольної потреби, протиставлення своїх алкогольних інтересів будь-яким іншим об’єктивним потребам оточення є нормою їхньої поведінки: алкоголік, наприклад, може продати останні речі дружини, дітей, аби лиш було на що випити. Вони жорстокі, байдужі до близьких, нехтують родинними обов’язками, для них характерна неповага до людей, які їх оточують, нездатність і небажання коритися якимось нормам і вимогам, безвідповідальність, порушення дисципліни тощо. Алкоголіки неохайні внаслідок утрати культурних навичок, звуження самосприйняття.
 

Як зазначають психіатри А. А. Портнов та І. М. П'ятницька («Клініка алкоголізму». Л., 1973), «коли до хвороби можна було передбачити, як буде поводитися той чи інший хворий у певній ситуації, то з розвитком ознак алкоголізму цього зробити вже не можна. Взаємини хворих з оточенням почали визначатися випадковими факторами, дріб’язковими міркуваннями, залежати від сторонньої поради або якихось випадкових моментів. Переконання, які в минулому визначали поведінку людини, перестали бути керівними мотивами, тоді як уявлення тимчасові... починають набувати значимості».
 

Залежно від вихідних якостей особи алкоголік деградує за різними типами. Це можуть бути астенічний, істеричний, експлозивний («вибуховий»), апатичний типи. Першому з них властива нездатність до будь-яких зусиль, витримки, крайнє вичерпання мотивів діяльності: алкоголік може «загорітися» чимось, з ентузіазмом узятися до якоїсь справи, але порив буквально на очах утрачає силу, бажання продовжити справу, інтерес до неї зникає; за роботу, що потребує хоча б невеликого напруження, алкоголік і не береться, або береться дуже неохоче, уникає складних чи незвичайних завдань тощо.
 

Істеричний тип особливо виявляється в брехливості й самоприкрашанні в стосунках з людьми, в претензійності манер. Такі люди спекулюють на любові до них ближніх, після чергової провини можуть вимолювати прощення на колінах, давати клятви, загрожувати самогубством і т. д. Свій алкоголізм вони приписують впливові «фатальних обставин», скаржаться на «нерозуміння» їх іншими людьми.
 

Експлозивний («вибуховий») тип проявляється в особливій неврівноваженості, злісності, гнівливості; такі алкоголіки схильні до п’яних бійок, бурхливих сцен.
 

Апатичний тип характеризується відсутністю будь-якої енергії, будь-яких мотивів до дії. Якщо при астенічному типі вони все-таки є, хоч і швидко вичерпуються, то тут їх взагалі немає. Такий алкоголік абсолютно безініціативний, нікого не хоче бачити, ніде не буває, ні до чого не виявляє інтересу. Залишається тільки зовнішня оболонка колишніх інтересів, що імітує збереження їх: а «всередині» в алкоголіка нічого немає, усе спустошене, усе витравлене з психіки алкогольною отрутою.
 

Типова поведінка людини в стані сп’яніння добре відома всім — спостерігати п’яних доводилося кожному. Характерним є загальний підвищений настрій, балакучість, рухове збудження. При цьому значно порушується процес само- сприйняття — п’яний не може задовільно контролювати свою поведінку. Збудженість у поєднанні з ослабленим самоконтролем спричинюється до порушень громадського порядку. Залежно від знака емоцій, які переважають у цей момент, збудження проявляється або в надмірній товариськості, у сльозливій благодушності, у «виливанні почуттів» (п’яні можуть почати цілуватися, обійматися), або ж у пробудженні агресивності, злобності. Нерідко ці фази змінюють одна одну: ще кілька хвилин тому п’яні обіймалися, і раптом починається «з’ясовування стосунків» аж до бійки. Характерні для стану сп’яніння, особливо з великим стажем пияцтва, випадання зі сприйняття людини деяких елементів конкретної ситуації. П’яний може сказати іншій людині щось образливе або зробити щось неприпустиме з погляду загальноприйнятих норм, але до його свідомості це може й не дійти не тільки у зв’язку з пониженням якості аналізу, але просто тому, що на якісь моменти його свідомість відключається. Почувши у відповідь цілком справедливе засудження своєї поведінки, п’яний щиро ображається: «за що?», «чому?» — йому це здається несправедливим. І починається скандал. Характерно, що сприйняття дій, слів інших людей, хай нерідко й перекручене, зберігається, іноді навіть загострюється, а сприйняття власних слів і дій моментами повністю втрачається.
 

З наростанням ступеня сп’яніння замість ейфорії, благодушності, балакучості можуть з’являтися й посилюватися злісність, агресивність, замість скакання думок починається застрявання їх — не випадково п’яний може цілий вечір повторювати одне й те саме, співати одну й ту саму пісню або навіть один і той самий куплет. При ще більшому ступені сп’яніння мова стає хаотичною, рухи втрачають спрямованість, стають зовсім беззмістовними, і, зрештою, суб’єкт цілком «відключається».
 

Вихідні якості особи позначаються як на типі, за яким відбувається алкогольна деградація (про них ми розповіли вище), так і на характері поведінки в стані сп’яніння. При цьому ставлення до оточення в цьому стані може бути діаметрально протилежним. Наприклад, людина, яка в тверезому стані буває жорстокою, нетерпимою до інших, у п’яному вигляді раптом стає сльозливо-сентиментальною, починає всім освідчуватися в любові тощо. І навпаки, інша, яка в тверезому стані «тихіша води, нижча трави», починає, бешкетувати, розганяти близьких, шуміти, бити посуд та ін.
 

Індивідуальні якості особи позначаються також на характері й темпах розвитку алкоголізму. Є люди, які «спиваються» дивовижно швидко — усього за кілька місяців систематичного вживання спиртного. Тим часом інші активно п’ють роками, поступово при цьому занепадаючи.
 

Для розвитку алкоголізму характерні такі часові характеристики. Перша фаза (пияцтво) — уживання спиртного регулярно, але завжди з якоїсь «поважної» причини — триває від кількох місяців до приблизно двох років. Друга фаза (так звана продромальна), коли появляються нав’язливі думки про спиртне й алкоголь уже стає психічною потребою, триває від кількох місяців до 4—5 років. Третя фаза — критична. Для неї характерні постійні випивки без приводу, людина втрачає кількісний контроль після першої ж чарки; хворий намагається переконати себе, що він може і не пити, але не пити він уже фактично не може. її тривалість — 1—2 роки після попередньої. Нарешті, четверта фаза — хронічний алкоголізм. Це випивки в будь-який час; виражена фізична залежність від алкоголю; запої; уживання будь-яких рідин, що містять спирт; різке звуження кола спілкування; стан конфлікту з навколишнім соціальним середовищем; зниження переносимості спиртного. Алкогольні зміни супроводять особу протягом усього життя, аж до загибелі, якщо вона не вилікується від алкоголізму. Це фаза, коли панує, за словами лікаря-нарколога Н. Кер- ра, «морок алкогольного затемнення розуму й совісті».
 

Усе, про що ми розповіли вище — чистий алкоголізм. Та в нього бувають й ускладнення, причому вони специфічні й часті. Серед них помітне місце займають алкогольні психози. Найбільш відома серед них так звана біла гарячка— гострий розлад психіки. Вона розвивається звичайно після тривалого безперервного вживання спиртного. Спершу з’являється безсоння, страх, потім зорові галюцинації погрозливого характеру — різні фантастичні істоти, змії, скорпіони, павуки, криси, миші та ін.; хворий утрачає орієнтування в часі й просторі, чує загрозливі голоси людей, які нібито задумали його вбити, тощо. У цьому стані він може прийняти за страховисько навіть близьку людину і в паніці тікати або, навпаки, з люттю накинутися на неї. 
 

Тому поведінка в стані білої гарячки може бути небезпечною як для самого алкоголіка, так і для людей, що його оточують; хворого потрібно негайно госпіталізувати. Один хворий після того, як стан його поліпшився, розповідав нам про початок у нього білої гарячки: «Я побачив у кутку кімнати чорта, який корчив мені огидні гримаси. Я схопив пляшку й кинув у нього, щоб оглушити, але потрапив у дзеркало й розбив його...» У момент розповіді хворий чітко пригадує, що це був справді чорт, хоч насправді він кидав пляшку у власне зображення в дзеркалі, реально сприйнявши з нього лише об’єкт, що рухався, а все інше створила його хвороблива уява.
 

У алкоголіків буває і так званий алкогольний галюциноз — хронічне розладнання психіки, яке проявляється в тому, що, зберігаючи орієнтування в часі й просторі, людина повсякчас чує голоси, які їй погрожують, лають її, насміхаються. Або, наприклад, такий прояв галюцинозу: людина сидить за столом і вибирає з тарілки сторонні предмети (яких там немає) — гудзики, нитки тощо, і лає жінку за те, що все це потрапляє до їжі.
 

Характерні для алкоголізму порушення пам’яті. Напитися до нестями й потрапити до витверезника може і початківець. А в хронічних алкоголіків буває випадання пам’яті навіть у стані неглибокого сп’яніння — так звані палимпсесты: людина не пам’ятає того, що вона сказала хвилину тому, не може пригадати окремі моменти ситуації тощо. Характерне для алкоголізму і порушення пам’яті, що спостерігається при так званому корсаковському психозі (вперше його описав відомий російський психіатр і невролог С. С. Корсаков): у хворого повністю втрачається здатність запам’ятовувати щось нове при непорушеній або порушеній порівняно мало здатності утримувати в пам’яті те, що запам’яталося давно. У результаті людина не запам’ятовує нічого: навіть не пам’ятає зовнішності та ім’я лікаря, який її лікує і з яким їй доводиться спілкуватися кілька тижнів чи місяців.
Характерні для алкоголізму також марення: марення ревнощів і марення переслідування. Суть першого з них полягає в тому, що в алкоголіка спершу лише в стані сп’яніння, а потім і в порівняно тверезому стані виникають нав’язливі думки про невірність дружини. Будь-яка подія, будь-який факт інтерпретуються тільки в цьому плані і посилюють підозру, яка згодом поступово перетворюється на глибоку переконаність в її невірності. Хворі починають влаштовувати скандали, виношують плани помсти, в окремих випадках можливе і вбивство дружини або вигаданого коханця. Для марення переслідування характерні нав’язливі думки у хворого про те, що люди, які оточують його, готуються його вбити і з цією метою багатозначно перемовляються, слідкують за ним. Хворий починає будувати плани самооборони або, навпаки, рятується від цієї уявної загрози. І те, й інше призводить до різних правопорушень.

 

Різноманітні соматичні ускладнення алкоголізму. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я захворювання, спричинені алкоголізмом, у загальній статистиці захворюваності посідають третє місце — одразу за хворобами серцево-судинної системи і злоякісними новоутвореннями. Найхарактерніше з цих ускладнень — алкогольний цироз печінки; він буває приблизно в третини алкоголіків. Взагалі цирози (в перекладі це слово означає «зморщування») бувають різного походження — іноді до цирозу може спричинитися тяжка форма вірусного гепатиту (хвороба Боткіна), тяжке отруєння (наприклад, отруйними грибами), проте значно частіше він пов’язаний з токсичною дією на печінку алкоголю. Внаслідок хронічного вживання спиртного перероджуються печінкові клітини (зазначимо, що близько 90 % вжитого всередину алкоголю переробляється печінкою), замінюються грубою сполучною тканиною, яка не здатна виконувати жодної з численних функцій цього органу. Хворі скаржаться на порушення травлення, болі в правому підребер’ї, страждають від сильної сверблячки, що виникає внаслідок подразнюючої дії жовчних пігментів, обмін яких при цирозі різко порушується.
 

Часто алкоголіки страждають на гастрит і виразкову хворобу шлунку, дванадцятипалої кишки. Характерні численні виразки, які загрожують прориванням з виникненням перитоніту і нерідко зазнають злоякісного переродження. Основні скарги при гастриті й виразковій хворобі — інтенсивні болі після їжі чи натщесерце, тяжкість під грудьми, печія тощо.
 

Загальне отруєння організму алкоголіків виявляється в пониженні стійкості проти інфекцій, зокрема до туберкульозу: нині основна кількість хворих на нього — це п’яниці й алкоголіки. Алкоголіки постійно відчувають слабкість, стомлюваність, нездужання. Характерний для них і гіповітаміноз — нестача в організмі вітамінів (навіть якщо в їжі їх достатньо): після вживання навіть невеликої кількості спиртного їх інтенсивно втрачають тканини, вони виводяться з сечею, бо тканини втрачають здатність утримувати вітаміни.
 

При постійному його вживанні алкоголь спричинює переродження статевих залоз, призводячи до імпотенції й безпліддя. Та це ще півбіди. До того як настане безпліддя, алкоголік може завести потомство, а діти алкоголіків неповноцінні. Оце вже справжня біда. Серед таких дітей багато хто схильний до епілептичних припадків, великий серед них і процент розумово відсталих. Навіть якщо батьки не алкоголіки, але вживали алкоголь у період зачаття, діти також народжуються неповноцінними. У кращому разі вони страждають лише на погану пам’ять, неуважність, нездатність зосередитися; для них характерна «розгальмованість» поведінки. А коли жінка вживає алкоголь протягом вагітності, наслідки можуть бути значно тяжчими. Згідно зі спостереженнями лікаря Л. А. Богданович, у матерів, схильних до вживання алкоголю, тяжкі й патологічні роди становлять близько 10 % випадків, фізично слабкі діти народжуються в 19%, діти з каліцтвом —у 3%, мертвона-роджені — у 25 %. Помічено, що діти, народжені матерями- алкоголічками, у віці до двох років помирають у 2,5 раза частіше за тих, матері яких не п’ють. До того ж для дітей алкоголіків існує значна загроза і самим стати алкоголіками. Як висловився Н. Керр, «п’яниця-мати, п’яниця-бать- ко, п’яниця-дід нагороджують своїх потомків алкогольним тавром». У розвитку алкоголізму велике значення має вік початку систематичного вживання спиртного: чим раніше це сталося, тим швидше прогресує захворювання, тим необоротніші зміни особистості. Здебільшого переважна кількість хронічних алкоголіків почали вживати спиртне до 20 років.
 

Як зазначав російський лікар А. Коровім, який свого часу багато зробив у галузі протиалкогольної пропаганди («Досвід аналізу основних факторів особистого алкоголізму». М, 1907): «Алкоголізм вербує свої жертви в той час, коли людський організм найбільш безпомічний, коли менш за все здатний протистояти і боротися з ним фізично й психічно... Той період часу, коли розпочинається і закінчується процес дозрівання людського організму, коли відбуваються глибокі внутрішні зміни у фізичному й душевному житті, коли ще немає фізичної і душевної стійкості, властивої зрілому й похилому віку,— саме цей період є найсприятливішим грунтом для алкоголізму». Чим молодший вік, у якому розпочалося вживання алкоголю, тим швидше минає період від «баловства, коли він перший раз у житті знайомиться зі спиртними напоями», до того, що він «починає пити на свята, у гостях, у компанії, за їдою та з інших підходящих нагод, віддалених одна від одної різними проміжками часу, коли пиття ще не стало звичним, але вже стало більш чи менш систематичним, коли потреби в алкоголі ще немає і він п’є за прикладом, звичаєм чи навіть за порадою старших», до власне початку алкоголізму, коли з’являється потяг до алкоголю, коли «тверезий душевний лад» його більше не задовольняє, і до розгорнутого алкоголізму, коли не пити він уже не може. А. Коровій зазначав, що літні перетворюються на алкоголіків іноді через рік і менше від початку регулярного вживання алкоголю, і навпаки, чим пізніше розпочинається систематичне вживання алкоголю, тим довше триває підготовчий період. Сучасна статистика не вносить нічого принципово нового в ці спостереження.

 

Переглядів: 182 | Додав: psychologia | Теги: розвиток алкоголізму, Боротьба з алкоголізмом, Боротьба з пияцтвом, Алкоголізм | Рейтинг: 0.0/0