close

Які ж фактори сприяють поширенню алкоголізму?

Свого часу вирішального значення в цьому, як і в поширенні різних хвороб, таких, наприклад, як туберкульоз, надавали виключно спадковості, схильності. Проте, цей погляд був, по-перше, необгрунтованим науково і, по-друге, шкідливим практично, бо обеззброював медицину в боротьбі з такими захворюваннями: спадковість розглядали як якийсь фатум, що тяжіє над людиною. Проте вже й на той час передові представники медицини розуміли важливу роль соціальних умов у розвитку будь-яких так званих «виразок» суспільства. Як справедливо зазначав А. Коровій, «основні фактори алкоголізму носять не приватний характер, а загальний, соціальний, будучи за своєю суттю втіленням алкогольних забобонів і звичаїв у родинному, шкільному й суспільному житті, створюючи таким чином питний настрій у всього населення, який в окремих людей переходить в особистий алкоголізм». А спадковість, на його думку, «визначає собою індивідуальність кожного окремого випадку алкоголізму, тобто його швидкість формування і симптоматологію». Як зазначав німецький лікар початку століття А. Дельбюк, «у середньому близько 80 % чоловіків-алкоголіків завдячують своєю хворобою звичаям пити; тобто відповідальним треба робити насамперед суспільство в усій його сукупності, а не індивідуальну схильність». Водночас повністю виключати спадкову схильність до алкоголізму не можна. Вона цілком реальна і деякі особи щодо цього перебувають в особливо загрозливому стані. Проте загроза, і це основне, не абсолютна. Просто за інших таких умов розвиток алкоголізму в них імовірніший, а отже й профілактика алкоголізму в них має бути особливо обов’язковою. Не випадково одні люди повністю спиваються протягом 1—4 років, іншим для цього потрібно приблизно 5—7 років; є, проте, й такі, які, систематично вживаючи спиртне протягом 10—15 років, алкоголіками не стають.
 

На жаль, звичаї пити далеко не викорінені. Взяти хоча б звичай зустрічати гостей зі спиртним, причому присутніх обов’язково намагаються змусити пити, навіть якщо вони настійливо відмовляються. При цьому бувають найбезглуздіші сцени. Нам довелося, зокрема, спостерігати таку. В сільській місцевості відзначали перший день народження дитини — їй виповнився рік. З цього приводу зібралися гості, було багато спиртного. Бабуся новонародженого настійливо відмовлялася пити, посилаючись на те, що їй не можна — лікарі заборонили. її хором умовляли кілька хвилин, з усіх боків до неї простягалися руки з чарками, доки, нарешті, вона не випила два чи три ковтки. Через якийсь час їй справді стало погано. Тут же ті, хто був особливо настійливий в умовляннях, утративши будь-яке самовладання, кинулися за «швидкою допомогою». Проте перша допомога в такій ситуації досить проста — звільнити шлунок від алкоголю, щоб припинити подальше його всмоктування. Після того як це було зроблено за допомогою штучно викликаного блювання, жінка досить швидко опритомніла. Контраст між наполегливими умовляннями, коли жінку майже силоміць примусили випити спиртне, небажанням взяти до уваги її розумні пояснення, і повного втратою тямущості, коли від цього спиртного їй зробилося погано, був разючим.
 

У розвитку пристрасті до алкоголю чоловіка важливе значення має позиція жінки. Відомо, наприклад, що є чимало жінок, які не проти того, щоб їхній чоловік пив, але тільки «як усі» — «інакше який же це чоловік», ось тільки вони хотіли б, щоб він пив стільки, скільки вони вважають за потрібне. А саме цього й не стається — він починає пити стільки, скільки хочеться йому, і тут виникають суперечності. Деякі жінки вважають навіть бажаним, щоб у певні моменти подружнього життя чоловік випивав трохи спиртного, і самі охоче «ставлять» четвертинку, а то й спільно розпивають її з чоловіком.
 

Великий вплив на схильність до алкоголю справляє оточення. Особливо виразно це можна простежити на прикладі тих, що лікувалися від алкоголізму. Чимало хто з них прямо побоюється колишніх приятелів по пляшці. Адже такі «приятелі» часом наполегливо умовляють тих, що лікувалися від алкоголізму, випити; при цьому в 13 % випадків це бувають рідні й близькі в родині, у ЗО % — товариші по роботі, випадкові знайомі, у 22 % — родичі поза сім’єю. При цьому більшість з них знала: тим, хто лікувався від алкоголізму, в латати спиртне ні в якому разі не можна, а тому інакше, як безвідповідальною, їхню поведінку не назвеш.
 

Дехто з тих, що п’є, хворобливо сприймає те, що колишній горільчаний брат кинув пити — і не лише тому, що втратив звичну компанію, а й тому, що зазнає своєрідних ревнощів, заздрить. Дружні стосунки алкоголіків, як і при інших видах наркоманії (за винятком, зрозуміло, куріння), досить формальні, спрощені. Ніяких справді дружніх почуттів товариші по чарці один до одного не мають. Об’єднує їхню компанію звичка, спільний для них хворобливий потяг до алкоголю. Звідси нерідко й навмисне прагнення спокусити того, хто лікувався, яке особливо виражене в тому випадку, якщо їм колись вдавалося випити за його рахунок.
 

Серед чоловіків більше п’яниць і алкоголіків, ніж серед жінок. Проте періодично кількість жінок, які вживають спиртне, збільшується. Тенденція до зростання жіночого алкоголізму простежується й нині. Проте ще в 1900 році в передмові до книги англійського вченого А. Прайса «Шлях до тверезості» (М., 1900) А. М. Коровій писав «...останніми роками спостерігається сумне явище посилення алкоголізації серед російських жінок. Це вже означає поворот до гіршого, оскільки отруєння алкоголем організму жінки має для неї тяжчі наслідки, ніж для чоловіка, жорстокіше позначається на наступних поколіннях і вкрай розхитує родинне вогнище». У розвитку схильності до спиртного важливе значення має спосіб життя. Підлітки, юнаки, чоловіки звичайно вільніші в своїх заняттях, ніж їхні ровесниці. Дівчатка й дівчата перебувають під більшим контролем батьків, у жінок більше родинних обов'язків. За одинакових умов до розвитку алкоголізму у чоловіків у більшому проценті випадків спричинюється безпосередньо побутова розбещеність, а в жінок порівняно часто причиною є втрата близьких, самотність, незлаштозапе сімейне життя тощо. Сам склад чоловічої діяльності значною мірою спонукає їх вживати спиртне. Як правило V ланки завжди багато різних, коли значних, коли дрібних справ, вона постійно в турботах. Тим часом багато чоловіків, зробивши якусь справу, схильні в проміжках до повного неробства. Ось тут і актуалізується бажання якось розважитися, змінити свій стан. Не випадково, наприклад, проїжджаючи містом у розпалі робочого дня, біля закладів, що торгують пивом, можна побачити великі черги чоловіків різного віку — з речами, з портфелями, з книгами І просто так. Хто стоїть у черзі, хто, набравши кілька кухлів пива, сидить, якщо дозволяє погода, на віддалі, явно влаштувавшись надовго. Повз них ідуть, поспішають у справах люди, кипить життя. А вони — збоку, біля пива. Жінку серед них побачиш рідка — це чи випадкова перехожа, яку її супутник умовив підійти й випити пива, або ж, коли ця жінка там одна, уже явно спилася і своїм виглядом вирізняється серед більшості відносно цілком благополучного вигляду чоловіків, які зібралися довкола цього центру притягання. І «на трьох» часом «метикують» чоловіки цілком пристойного вигляду. Компанію їм може скласти тільки жінка, що зовсім опустилася, спилася.
 

За дореволюційних часів у нашій країні не було соціальної основи для боротьби з пияцтвом і алкоголізмом. Більше того, сама держава, дістаючи від винної монополії величезні прибутки, практично не перешкоджала поширень шо спиртних напоїв, що зазначав, зокрема, економіст А, А. Островський у книжці з характерною назвою «П’яний бюджет» (Петроград, 1914).
 

У наш час цьому питанню приділяється велика увага. Удосконаленню боротьби з пияцтвом і алкоголізмом сприяли постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1958 р. «Про посилення боротьби з пияцтвом і про наведення порядку в торгівлі міцними спиртними напоями», прийняті в травні — червні 1972 р. постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС, а також указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про заходи по посиленню боротьби з пияцтвом і алкоголізмом», указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про примусове лікування і трудове перевиховання хронічних алкоголіків» від 1 березня І974 р., рішення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про додаткові заходи щодо посилення боротьби з пияцтвом і алкоголізмом, прийняті в квітні 1978 р., та інші. Усі ці документи роблять реальним створення й удосконалення системи медичних, культурно-виховних, організаційних, адміністративно-правових заходів громадського впливу, спрямованих на повне викорінення пияцтва й алкоголізму. Проте попереду ще велика робота з уточнення й деталізації, підвищення ефективності конкретних моментів цієї боротьби. Передусім це стосується протиалкогольного виховання.
 

Зазначені рішення й постанови партії та уряду щодо боротьби з пияцтвом і алкоголізмом можуть дати належний результат лише тоді, коли в цьому братиме участь най- ширша громадськість, усі свідомі громадяни нашої країни. Проте значне поширення питних традицій і звичаїв стає причиною поблажливого ставлення керівників багатьох промислових підприємств, колгоспів і радгоспів до п’яниць. Справді, якщо сам керівник колективу, нехай і з поважного приводу, не проти того, щоб випити, то найбільше, що він може вимагати від підлеглих,— це «пити, як усі»: повністю заборонити їм уживати спиртне він не може, бо й сам його вживає. Та «пити, як усі» люди, схильні до пияцтва й алкоголізму, не можуть. їм взагалі не можна навіть наближатися до спиртного.
 

Боротьба з алкоголізмом і пияцтвом ускладняється ще й такою важливою обставиною: самі по собі спиртні напої в кращих проявах мистецтва виноробства, у всьому різноманітті їхнього асортименту є результатом культурного розвитку суспільства, безсумнівним досягненням культури. На жаль, культура виноробства протягом віків явно випереджала розвиток культури споживання спиртних напоїв. Якщо від куріння людство має раз і назавжди повністю відмовитися, то навряд чи реально так ставити питання про вживання спиртного. Безумовно шкідливе, по-перше, непомірне вживання спиртного, по-друге, вживання різних недоброякісних винопродуктів, основний зміст і призначення яких — швидше оглушити людину. На жаль, і сама торгівля розцінює алкогольні напої не за смаковими якостями, не за «букетом», а за вмістом «чистого» спирту. Саме з цієї причини, наприклад, першокласні десертні мускати кримського виробництва (13°) та інші високоякісні вина коштують дешевше, ніж деякі вина нижчої якості, але з більшою міцністю (16° і вище). Невиправданого поширення набули різноманітні «бормотухи» і «сонцедари», справедливо названі, як уже говорилося, «чорнилами».
 

У процесі розвитку суспільства не виробилися правильні навички і звичаї уживання спиртного, а, навпаки, затвердилися досить стійкі «питні» традиції (пити в зарплату, на свята, з гостями, під час відвідання стадіону тощо; для багатьох пляшка стала основним засобом об’єднання людей за столом), хоч шкідливість надмірного вживання алкоголю була відома давно. Не випадково в Давньому Римі чоловікам до ЗО років пити вино не дозволяли (жінкам забороняли взагалі, і чоловік мав право вбити дружину за пияцтво). У Спарті за законом Лікурга було прийнято раз на рік напувати рабів .доп’яну й показувати їх у стані сп’яніння юнакам, щоб викликати в них огиду до пияцтва, 
 

На жаль, нині вигляд окремих громадян, що лежать п’яні під парканом, не завжди справляє належний вплив На юнаків. У Давньому Єгипті був звичай під час бенкету ставити на край святкового столу скелет, увінчаний поховальними прикрасами,— щоб нагадувати присутнім про необхідність дотримуватися міри в уживанні спиртного.
 

Безсумнівні позитивні якості продуктів виноробства й водночас незаперечна шкідливість надмірного вживання спиртного спричинювали різне ставлення до нього. Так, майже в кожного народу в давнину був бог вина (іноді одночасно і бог родючості): Діоніс, Вакх, Осіріс — у греків, римлян, єгиптян, Сатіаварман— в індусів. Цих богів шанували, на їхню честь щороку влаштовували свята, приносили жертви. Та поряд з тим існували й переконання в шкідливості вина. Іслам, буддизм, конфуціанство, наприклад, повністю забороняють його вживання. Негативне ставлення до алкоголю знайшло вираження в такій легенді: коли після всесвітнього потопу Ной почав саджати виноград, сатана взявся допомагати йому в роботі. Він упіймав ягня, убив і, поливши його кров’ю коріння винограду, сказав: «Ті, які будуть згодом цей виноград їсти, будуть такі ж лагідні, як ягнята». Потім він убив лева і, поливши його кров’ю коріння, сказав: «Ті, які будуть їсти виноград, будуть сміливі й хоробрі, як лев». Потім узяв свиню, убив ї, поливши її кров’ю, він сказав: «А ті, які будуть напиватися вином, самі уподібняться до брудної свині й стануть схожими на тварину».
 

Ось як описується шкідливість пияцтва в старовинній «Притчі про хміль»: «Людина від пияцтва: цар від царств ва відстане, а сильна людина сили відстане, а хоробрий мечем знищений буває, а здоровий немічним буває, а довговічний швидко помирає без суду Божого... Пияцтво розум віднімає, рукоділля псує, прибутки губить, пияцтво князя перетворює на убозтво, і землю його пусткою робить, і борги накликає; пияцтво у майстра розум віднімає: не може розуміти діла свого, і перетворює його на убозтво, пияцтво ж від жінок чоловіків відлучає, а жінок від чоловіків; пияцтво ноги віднімає, пияцтво в бездонну біду людину вводить, пияцтво зір очей віднімає». По суті, додати до цього нічого; можна було б лише конкретизувати деякі положення.
 

Боротьба з пияцтвом і алкоголізмом недостатньо розроблена й науково. Протиалкогольна пропаганда все ще зводиться до акцентування шкідливих наслідків уживання спиртного. Проте для людей, схильних до пияцтва й алкоголізму, характерна нездатність замислюватися над чимось, зокрема й над своїм здоров'ям, тим більше що ускладнення і шкода від вживання спиртного мисляться не одразу, а в більш чи менш віддаленому майбутньому, але так далеко мало хто зазирає. Крім того, алкоголізм розвивається поволі, і в ході цього процесу людина поступово й неухильно втрачає попередню ясність сприйняття явищ особистого і навколишнього життя, уже не може критично оцінювати свою поведінку та зміни характеру впливу алкоголю на організм, тому для неї протиалкогольна пропаганда позбавлена будь-якого змісту й дійовості.
 

П’яниці глухі до цієї пропаганди і тому, що алкоголь стає для них найосновнішою потребою, яка в тяжких випадках заглушує навіть такі життєві потреби, як голод і спрага. Ще в книжці французького вченого Р. Влассака «Алкоголізм» (ДВЗ, 1928) наводиться список літератури по боротьбі з алкоголізмом, який налічує понад 350 найменувань. Не тільки зміст цих книжок і статей, а й самі назви мали б, здається, налякати будь-кого і повністю відбити бажання навіть дивитися в бік спиртного: «Алкоголізм і виродження», «Пияцтво і сухоти», «Спиртні напої як причина божевілля», «Алкоголь і душевні розладнання», «Туберкульоз і алкоголізм», «Спиртні напої як причина злочинів» тощо. Проте сподіваного ефекту все немає, незважаючи на те, що кількість таких публікацій за піввіку набагато збільшилася. Не випадково, наприклад, що серед алкоголіків, які звертаються по медичну допомогу, роблять це з власної волі 10 %, тоді як 75 % роблять це на настійну вимогу родини і 15 % —громадськості. До речі, невдалими виявилися й спроби боротися проти алкоголізму й пияцтва введенням «сухого закону» — всі країни, що в різний час вводили його, незабаром були вимушені його відміняти.
 

Слід чітко усвідомити, що, хоч пияцтво й алкоголізм є проблемою соціальною, економічною, медичною, боротьба з ними (точніше, профілактика) — проблема передусім соціально -психологічна і педагогічна.
Важливим соціально-психологічним завданням у плані боротьби з пияцтвом і алкоголізмом е розробка і пошук якихось еквівалентів пляшці вина як засобу об’єднання людей у певні моменти спілкування; поки що пляшка не знає в цьому конкуренції.

 

Антиалкогольне виховання включає два розділи. Перший з них — удосконалення виховного процесу в цілому, бо саме вади виховання, що спричинюються до порушень у розвитку особи, схиляють до пияцтва й алкоголізму. З виховання має бути виключене все те, що сприяє розвиткові підвищеної зарозумілості, надмірних претензій, схильності до переоцінки власної особи. Виховання має ні заглушати особу, ні потурати їй. Ще І. Кант твердив, що «при поступливості діти дістають розбещене, при постійній протидії — хибне виховання».
 

При всій складності й різноманітності виховання в його здійсненні треба виходити щонайменше з трьох принципів. Перший: визначеність вимог дорослих, чіткість і недвозначність їхньої реакції на поведінку дитини, на якісь події— основа формування у неї моральних принципів. Другий:    вимогливість, яка не пригнічує і не ставить непосильних завдань, але передбачає обов’язкове виконання необхідного й посильного,— основа розвитку волі дитини. Третій: ласка й доброта — основа розвитку впевненості в собі, захищеності, психологічної стійкості. Тільки поєднання всіх трьох може дати бажаний результат, якісно інший порівняно з просто сумацією окремих ефектів від здійснення кожного з них.
 

Протиалкогольне виховання також має грунтуватися на трьох принципах. По-перше, його слід спрямовувати не просто на алкоголізм у цілому, як на якесь нерозчленоване явище, а на кожний з його структурних елементів, на кожний його прояв: алкоголізм — складне захворювання, що має багато фаз, які відображають і ступінь розвитку наркотичної залежності людини, і ступінь наростання антисоціальності її, і збільшення складності боротьби з ним. Протиалкогольне виховання має зважати на окремі! конкретні моменти взаємовідносин людини і алкоголю? групи людей і алкоголю; людей, які вживають алкоголь, між собою.
 

По-друге, антиалкогольну пропаганду до цього часу спрямовують на наслідки зловживання алкоголем. Проте страхання, нехай і найгрізнішими його наслідками, для багатьох людей не має ніякого значення. Підлітки та юнаки не схильні (а часто і не здатні за віком) замислюватися над тим, що буде з ними через 10—15 чи більше років. Чимало таких і серед дорослих людей. Який же сенс говорити про наслідки, якщо на даний момент — момент початку вживання алкоголю — вони ще тільки припускаються, та й то в досить віддаленому майбутньому. Потрібно роз’яснювати, що саме втрачає той, хто вживав алкоголь, уже в даний конкретний період життя.
 

По-третє, слід виробляти в свідомості підростаючого покоління негативне ставлення до алкоголю на основі не стільки роз’яснення негативних його наслідків, скільки на основі негативної оцінки всіх окремих моментів поведінки того, хто п’є. Треба дискредитувати всі ті моменти вживання алкоголю, що їх алкоголіки й п’яниці використовують для вихваляння.
 

Наприклад, п’яниця заявляє підліткові, юнакові: «П’ю і не п’янію, а ти блюєш, значить, ти ще слабкий». Поясніть підліткові, юнакові, що нормальна здорова людина і повинна реагувати на алкоголь негативно. Блювання на спиртне — не ознака слабкості організму, а захисна його реакція на отруту, ознака здоров’я. Навпаки, коли немає такої реакції — це ознака хворобливих зрушень в організмі, спричинених регулярним уживанням спиртного.
 

П’яниця вихваляється: «Можу випити багато і п’янію повільно». Поясніть підліткові, юнакові, що ця людина вже глибоко хвора і її хвороба досягла тієї стадії, коли переносимось алкоголю зросла. І чим різкіше зростає переносимість алкоголю зараз, тим різкіше вона впаде згодом, коли наш «герой» буде падати під стіл від однієї чарки.
 

П’яниця заявляє: «Після першої — не закусую» (мається на увазі після першої чарки). Поясніть підліткові, юнакові, що ця людина вже настільки «впилася», що шукає наркотичний ефект, «ловить» його і без цього вже не може, що вона вже потрапила в алкогольне рабство.
 

Початкуючий п’яниця заявляє товаришеві: «Я п’ю, а ти боїшся». Поясніть підліткові, юнакові, що, справді, тут є чого боятися, адже вживання алкоголю спричинюється до тяжкої хвороби. А той, хто з гордістю заявляє, що він нічого не боїться і п’є, коли захоче, уже міцно став на шлях, який веде до деградації особистості, і, можливо, уже в недалекому майбутньому він не буде відрізнятися від тих, хто валяється під тином.
 

Підростаюче покоління має знати процес поневолення людини алкоголем, щоб, спостерігаючи своїх ровесників або людей іншого віку, які вживають алкоголь, воно могло правильно оцінити будь-який момент їхніх взаємовідносин з алкоголем. Сюди належать і похмілля, і «випередження кола», і втрата кількісного контролю — кожний такий момент поведінки тих, що п’ють, має бути їм знайомий, привертати їхню увагу і правильно розцінюватися ними.
 

Хоч деякі представники старшого покоління й схильні критикувати молодь, проте все — і добре, і погане — підростаюче покоління переймає, спілкуючись з дорослими; при цьому розвинутися може і те, й інше. Може, дорослі незадоволені тим, що, сприймаючи від них добре, діти сприймають і погане? Це стосується й алкоголю. Проте, як справедливо стверджував А. М. Коровій, «дивно і несправедливо звинувачувати дітей, які, перебуваючи серед нас, заражаються звичкою вживати спиртні напої». І тому, виховуючи підростаюче покоління в антиалкогольному дусі, слід приділяти увагу й освіті дорослих. Проте і вона має грунтуватися не стільки на роз’ясненні шкідливих наслідків алкоголю для здоров’я, скільки на правильній оцінці негативних моментів, пов’язаних із самим вживанням його. Усім треба знати, що люди, схильні до алкоголізму, «пити в міру» не можуть, не можуть вони і «пити, як усі». Така слабкість зовсім не означає, що людина неповноцінна в інших відношеннях, але алкоголь їй має бути заборонений. Визнання цього офіційно не повинно уражати гідність людини і негативно позначатися на ставленні до неї навколишніх людей. Та пити їй вони не повинні дозволяти. Якщо людина, навіть не пояснюючи причин, відмовляється випити, тим більш злочинно примушувати її це робити. Треба голосно і скрізь у відповідних місцях пояснити і роз’яснити: коли людину, яка відмовляється випити (в гостях, на святі тощо), умовляють це зробити, у цьому криється злий замір щодо неї, їй свідомо завдають шкоди. Таку поведінку слід офіційно трактувати як антисуспільну, як негідну радянських людей.
 

Запобігання зловживанню алкоголем потрібно розпочинати з раннього віку. Передусім діти, підлітки, юнаки й дівчата мають якомога рідше бачити пляшки з вином на столі в батьків, навіть у святкові дні. Треба всіляко перешкоджати тому, щоб у свідомості дитини пляшка зайняла місце серед життєвих цінностей, щоб з вином були пов’язані хоч якісь позитивні емоції.    
 

Під час прогулянки слід спеціально звертати увагу дитини, підлітка на неохайний, жалюгідний вигляд зустрічного п’яниці, підкреслити, як він відрізняється від більшості інших людей — підтягнутих, бадьорих, що поспішають у своїх справах; наголосити на його некорисності для суспільства, примусити дитину, підлітка замислитися, як живеться дітям цього п’яниці, його дружині, матері, родичам; розповісти про те, які небезпеки й складності чекають на нього в житті. Треба використовувати будь-яку можливість, щоб виробити в дитини, підлітка критичне ставлення до п’яниць і до спиртного, підкреслювати позитивні якості людей, які не зловживають алкоголем. Юнакам треба роз’яснювати всі ті моменти, пов’язані з уживанням алкоголю, що відображають розвиток алкоголізму, навчити їх правильно оцінювати кожну характерну особливість поведінки п’яниці на різних стадіях алкоголізму. Все це можливе лише тоді, коли самі батьки, по-перше, настроєні щодо алкоголю негативно, а по-друге, правильно розуміють суть цієї хвороби, що закріпачує людину, позбавляє її волі й здібностей, позбавляє майбутнього.

Переглядів: 180 | Додав: psychologia | Теги: Боротьба з пияцтвом, Боротьба з алкоголізмом, Алкоголізм, розвиток алкоголізму | Рейтинг: 0.0/0