Уживання тютюну розпочалося в Європі наприкінці XV століття, після повернення з Америки учасників другої експедиції Колумба (1496 р.). Насіння цієї рослини, яку індіанці називали «кохоба», привіз іспанський чернець Роман Пано. Спершу тютюн вирощували в Іспанії як декоративну рослину. Перший опис звичаю курити тютюн належить іспанському мандрівникові Гонзало-Ернандесу де Ов’єдо, який у своїй книжці «Про звичаї жителів Америки» (1535 р.) писав: «Індіанці, які живуть на острові Гіспаньйола, мають дуже шкідливий звичай. Вони вдихають у себе через ніс дим, що утворюється від спалювання трави, схожої своїми властивостями до блекоти, і стають від цього п’яними. Звичай цей вони називають табако... Цю траву вони цінують дуже високо й вирощують її в садах».
 

Європа заздрісно спостерігал ... Читати далі »

Свого часу вирішального значення в цьому, як і в поширенні різних хвороб, таких, наприклад, як туберкульоз, надавали виключно спадковості, схильності. Проте, цей погляд був, по-перше, необгрунтованим науково і, по-друге, шкідливим практично, бо обеззброював медицину в боротьбі з такими захворюваннями: спадковість розглядали як якийсь фатум, що тяжіє над людиною. Проте вже й на той час передові представники медицини розуміли важливу роль соціальних умов у розвитку будь-яких так званих «виразок» суспільства. Як справедливо зазначав А. Коровій, «основні фактори алкоголізму носять не приватний характер, а загальний, соціальний, будучи за своєю суттю втіленням алкогольних забобонів і звичаїв у родинному, шкільному й суспільному житті, створюючи таким чином питний настрій у всього населення, який в окремих людей переходить в особистий алкоголізм». А спадковість, на його думку, «визначає собою індивіду ... Читати далі »

Зміст алкоголізму як явища далеко не вичерпується визначенням, яке дав йому автор цього терміна шведський лікар і суспільний діяч М. Гусс: «Сукупність хворобливих змін, що відбуваються в організмі під впливом вживання спиртних напоїв». Алкоголізм — проблема не тільки медична.
 

Спиртні напої відомі з глибокої давнини. Спершу їх вживали переважно в країнах, де вирощують виноград. Проте з розвитком нових способів добування алкоголю з різної сировини, з удосконаленням технології, вони поширилися по всьому світу й стали загально доступними, перетворившись на один з найбільш активно вживаних продуктів.
 

Етиловий алкоголь — речовина досить простої будови з класу спиртів, до якого, крім ньо ... Читати далі »

До шкідливих звичок прийнято відносити систематичне вживання алкогольних напоїв і куріння. Проте назва «звичка» тут не зовсім точна: справедливо і одне, і друге вважати згубними пристрастями.

У природі є група речовин, що справляють на психіку людини особливу, так звану наркотичну дію. Ці речовини діють насамперед на емоціональну сферу людини й змінюють характер сприйняття навколишнього світу. Прийнявши наркотичну речовину, людина завжди тією чи іншою мірою відключається від реальності, хоч ступінь цього відключення залежить як від особливостей конкретної наркотичної речовини, так і від її кількості.

Наркотичну дію відчувають в основному як особливий приплив сил, підвищену бадьорість, перебільшене відчуття своєї значущості, часом необмеженості можливостей; це може бути й відчуття приємної розслабленості, коли всі бажання здают ... Читати далі »

Протягом багатьох років медики ведуть боротьбу з венеричними хворобами, проте до повної перемоги над ними все ще далеко. Більше того, згідно з оцінкою комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість хворих на гонорею збільшується: щороку на Землі захворюють на гонорею близько 150 млн. чоловік. У нашій країні створено сприятливі умови для боротьби з венеричними хворобами, але треба пам’ятати, що вони не можуть підмінити саму цю боротьбу й автоматично венеричні хвороби не зникнуть. Тим більше, що, як зазначає гігієніст А. Н. Шибаєва, «частина населення переконана, що в умовах соціалізму немає не тільки соціальних коренів поширення венеричних хвороб, а й самих цих хвороб».
 

... Читати далі »

Це дуже поширене захворювання сечостатевих органів спричинюється особливим мікроскопічним організмом з класу джгутикових — трихомоном, що його відкрив у 1836 р. німецький учений А. Донне, його розміри можуть сягати 20—40 мкм. Завдяки джгутикам він дуже рухливий і може змінювати свою форму, що дає змогу йому проникати в міжклітинний простір.
 

Трихомони ще менш стійкі проти несприятливих факторів, ніж гонококи, і швидко гинуть при висушуванні, під прямими сонячними променями, при нагріванні понад 45° тощо. Вони можуть існувати лише на слизовій оболонці сечостатевих органів і поза організмом швидко гинуть. Тому їх не можна виявити у відкритих водоймах (озеро, ... Читати далі »

Таку назву хвороби запропонував Гален (2 ст. н. є.), означає вона буквально «сім’ятеча» (грец. gonos — сім’я, rhoia — течу): саме так розцінювали характерні для гонореї виділення з сечівника. Іншу назву хвороби — трипер — вживають значно рідше; раніше гонорею називали ще «перелоєм».
 

Вказівки на «заразливі слизотечі» зі статевих органів є в Біблії та інших стародавніх джерелах, у працях Гіппократа, Авіценни та ін. Під час розкопок Помпеї було знайдено металеві бужі - інструмент для усунення стриктури (звуження) уретри, яка здебільшого буває гонорейного походження.
 

Тривалий час гонорея не привертала особливої уваги лікарів, ... Читати далі »

Збудник сифілісу — бліда трепонема, яка називається ще блідою спірохетою (від грец. єреіга — звив), у 1905 р. після тривалих пошуків була відкрита німецькими вченими Ф. Шаудіном і Е. Гоффманом. Вона дуже слабо (звідси й назва) забарвлюється аніліновими барвниками; це, очевидно, й було причиною тих труднощів, які протягом 25 років напружених пошуків збудника сифілісу заважали багатьом ученим виявити його. Найближчі родичі блідої трепонеми — трепонеми, які спричиняють такі захворювання, як фрамбезія, що трапляється в тропічних країнах, пінта — в країнах Центральної та Південної Америки й Західної Африки, беджель — у країнах арабського Сходу.
 

... Читати далі »

Є незаперечні докази того, що на сифіліс люди хворіли вже наприкінці кам’яного віку (8—6 тис. років до н. є.). Типові для цього захворювання ураження кісток були виявлені в похованнях періоду неоліту й більш пізнього часу й були дуже віддалені одне від одного (Північна Африка, нижня течія Дону, Південний Сибір, Чукотка та ін,). Характерно, проте, що для кожної місцевості ці спостережень ня були одиничними і сліди сифілітичних уражень скелета трапляються не частіше, ніж сліди уражень внаслідок туберкульозу, остеомієліту, пухлин тощо, тобто захворювань, шо не мають епідемічного характеру. Отже, хоч і не можна заперечувати наявності сифілісу від найдавніших часів, проте, ясно, що до XV століття він ніде масового поширення не мав.
 

... Читати далі »

Термін «венеричні хвороби» запропонував у 1527 р французький учений Жан де Бетанкур. Венера в римській міфології — богиня весни, покровителька садів та городів; під впливом грецької культури їй почали приписувати і функції Афродіти — грецької богині кохання та краси.

До венеричних захворювань належать сифіліс, гонорея, м'який шанкер та пахвинний лімфогранулематоз. Ми розповімо про перші два, оскільки м’який шанкер і пахвинний лімфогранулематоз у нашій країні трапляються надзвичайно рідко, як поодинокі випадки і здебільшого в портових містах. Ми розкажемо також про трихомоноз, який в основному передається статевим шляхом, його останнім часом теж зарахов ... Читати далі »