close

Об’єкт статевої потреби

На елементарному рівні це може бути будь-яка жінка з типовими для жіночої статі фізичними особливостями. Для найменш розвинених у культурному відношенні чоловіків, а також для деяких з них, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння, цього цілком досить; моменту вибору тут практично немає, а вирішального значення набувають міркування доступності. Для чоловіка з вищим рівнем культурного розвитку значущим об’єктом у плані задоволення статевої потреби може бути далеко не всяка жінка, Така вибірковість припускає спершу певні зовнішні якості, а згодом як зовнішні, так і внутрішні, душевні.
 

Те, що статева потреба розвивається від найпримітивнішого елементарного рівня до дедалі вищого, передбачає не виключення нижчих рівнів, а включення їх до складнішої системи стосунків, у якій навіть найелементарніші статеві дії набувають нового значення, виступають у новій системній якості. Саме тому одні лише душевні якості жінки не можуть замінити для чоловіка нестачу потрібних фізичних якостей. Послідовне звуження кола можливого вибору аж до того, що лише одна якась жінка стає для даного чоловіка значущим об'єктом задоволення статевої потреби, і є найважливішим атрибутом кохання як найвищого прояву цієї потреби, і водночас воно є переконливим вираженням соціальних впливів на статеву поведінку. Дальшим розвитком статевої потреби є вироблення ідеалу жінки, до якого чоловік прагне. Звичайно, цей ідеал все ж повинен мати ймовірні, реальні якості і не перетворюватися на чисту абстракцію.
 

Саме концентрація всієї діяльності, спонукувана статевою потребою, на одному об'єкті і є найважливішою характеристикою кохання. Як зазначав російський педагог і психолог Я. Я. Блонський, «любов обмежує статевий потяг в об’ємі, концентруючи його на одній особі, тоді як голий статевий потяг без кохання може бути спрямований на багатьох...». Проте одним цим моментом суть любові не вичерпується.
 

Свого часу в різних аудиторіях широко дискутувалося питання про те, що таке любов і що таке дружба, хоч, здається, певних результатів так і не було досягнуто. Насамперед, любов, кохання — це форма ставлення людини до чого- небудь (не лише до іншої людини), вибіркове тяжіння і вибіркове зосередження душевних сил, психічної активності, концентрація їх на одному об’єкті, що захоплює особистість повністю або істотну її сферу.

При цьому любов виділяє свій об’єкт як єдино можливий взагалі чи протягом тривалого часу в даному класі об’єктів; поряд із статевим коханням може бути і любов нестатева (яка все ж має конкретні риси залежно від того, хто любить — чоловік чи жінка, а також від індивідуальних якостей їх). Є любов до Батьківщини, є любов до матері, є любов до жінки (тобто власне статева любов). Усі ці різновиди любові, кохання об’єднуються основним — одиничністю об’єкту й зосередженням, концентрацією на ньому душевних сил, психічної енергії, прагненням зробити для нього максимум найкращого. Саме тому кохання є однією з найбільших цінностей, а здатність кохати — однією з найважливіших якостей людини.
 

Є й інші важливі різновиди любові, наприклад, любов до якихось занять, до певних предметів, хоч тут любов знижується до рівня переваги.
 

Дружба — це форма взаємовідносин. Вона відрізняється від любові багатьма важливими властивостями. По-перше, дружба має спрямованість на іншу людину. Іншу людину, взагалі кажучи, можна любити, можна з нею дружити, а може бути і те, й інше разом. Але з Вітчизною дружити не можна — її можна тільки любити. Не можна дружити і з якими-небудь предметами, хоч любити їх можна.
 

Друга відмінність: дружба обов’язково передбачає взаємність, а кохання — зовсім не обов’язково. Не можна сказати: «Я Дружу з А., а він зі мною не дружить», але цілком можна сказати: «Я люблю А., а він мене не любить».
 

Третя відмінність: дружба передбачає наявність певної відстані (близький рівень людей, щось спільне між ними, саме спілкування їх). А для кохання це зовсім не обов’язково. Якщо потоваришувати на відстані, не спілкуючись або ніколи не спілкувавшись, не можна, то любити на віддалі можна. Саме тому дружба — завжди явна, а кохання може бути й таємним. Відмінності між коханням і дружбою можна було б продовжити, але в основному вони зводяться саме до вищезазначеного. Що стосується ролі кохання в міцності шлюбу, то він, звичайно, найміцніший тоді, коли взаєминам між подружжям притаманні і кохання, і дружба: ці два почуття взаємно доповнюють і зміцнюють одне одного, хоч вони дуже цінні й кожне зокрема.
 

Діяльність, що служить задоволенню статевої потреби, у міру розвитку особи стає дедалі складнішою й змістовнішою. На найелементарнішому рівні це лише рухи тіла, здійснювані безпосередньо під час статевого акту, а також найпростіші дії, які уможливлюють здійснення його. Та в міру свого розвитку й ускладнення ця діяльність набуває значення, що далеко переважає її значення в задоволенні статевої потреби. Форми діяльності, породжувані статевою потребою, розвиваються відносно самостійно, збагачуються новими елементами й значною мірою втрачають вузьку спрямованість на досягнення статевого задоволення.
 

Відомо, що кохання справляє надихаючи вплив, стимулює творчі можливості людини. І діяльність багатьох поетів, музикантів, художників підтверджує це. Наприклад, любовна лірика — пряме вираження потребуючого стану, який, проте, у цьому разі виступає в новій якості — як стимул поетичної творчості. Спогад поета про зустріч, на жаль, скороминущу, мрії про нову зустріч, оспівування яких-небудь якостей коханої, надія знайти свій ідеал, навіть переживання свого стану потреби — знемагання, пристрасть, потяг, прагнення тощо — усе це, за наявності у поета справжнього таланту, набуває суспільного значення, стає надбанням культури, а не просто виражає той лише факт, що поет небайдужий до жіночої статі. Не випадково суспільство цінує творчі результати цієї діяльності, і ця висока оцінка не зводиться лише до того, що книжки охоче розкуповують і читають.
 

Значною мірою діяльність, що служить задоволенню статевої потреби, стає ефективнішою і збагачується за рахунок розвитку емоційної сфери. Задоволення — феномен швидше фізіологічного характеру, емоції ж — психологічного, хоч сам механізм емоцій сприяє ефективності діяльності, яка служить досягненню задоволення. Справді, людина може переживати якийсь свій вчинок, можливо, помилковий, неправильний, який призвів до розлуки, або, навпаки, радіти зустрічі, що стала результатом певних її, зусиль. Проте до вузько статевого задоволення, до оргазму, це має лише опосередковане відношення, хоч коли такого задоволення все ж не буде, діяльність може поступово втрачати свій смисл. Важливо лише, щоб саме по собі задоволення, за словами К. Маркса, не відривалося від кола іншої людської діяльності й не перетворювалося на останню і єдину кінцеву мету, яка в такому разі має тваринний характер.
 

Задоволення статевої потреби в елементарному його розумінні — це специфічне фізіологічне відчуття, яке досягається під час статевого контакту з жінкою. Проте ступінь розвитку особи і тут вносить принципові зміни. Основна з них полягає в тому, що власне статевим відчуттям справа вже не вичерпується; задоволення стає по-справжньому повноцінним тільки за наявності в ньому другого елементу — емоційного. У повноцінного, розвинутого в особистісному плані чоловіка статевий контакт тільки в тому разі може принести задоволення статевої потреби, якщо він сприймає і переживає факт наявності задоволення в жінки, бачить, що він їй його дав, і, тільки сприйнявши це, він повною мірою може бути задоволений сам. Аналогічне і ставлення жінки до чоловіка. Тільки в єдності й цілісності обидва елементи— фізіологічний та психологічний — можуть виконувати роль задоволення за умови досить високого розвитку особистості. Навпаки, у нерозвиненого в особистісному плані чоловіка все зводиться лише до першого з них — до фізіологічного компонента. Для нього не має значення, що відчуває жінка, він не здатний вловити її стан, і в нього не може виникнути мотиву до того, щоб, певним чином коригуючи власну поведінку, дати їй найбільше задоволення.
 

Такий чоловік не здатний до самовладання, він не може оцінити свої дії, внаслідок чого його діяльність під час статевого акту ближча до суто тваринної, яка визначається видовими та індивідуальними фізіологічними особливостями, а не індивідуально-особистісними. Справа тут приблизно така сама, як і під час будь-якого іншого фізіологічного акту, що допускає якусь саморегуляцію,— скажімо, чханні. Завжди легко визначити — чхнула людина культурна чи не досить розвинена з культурно-психологічного погляду. Малокультурна чхає так, що одразу відчуваєш — саме так чхали наші предки: повна відсутність само сприйняття, самоконтролю, і саморегуляції.
 

Аналіз діяльності, спричиненої статевою потребою, змушує нас повернутися до питання про емоціональне-особистісне значення кохання. Чим людина більше розвинена, тим менше перепадів у її ставленні до об’єкта статевої потреби. Це вже не посилення і ослаблення бажання в міру наростання потребуючого стану і його розрядки, а постійне, дедалі рівніше ставлення, причому саме розвиток психологічного (емоціонального) компоненту задоволення нібито вирівнює цей стан: постійне почуття ніжності, духовної близькості, довір’я — усе це вже не має прямого зв’язку з тим, відчуває в даний момент чоловік статеве бажання чи ні. Отже, кохання розвивається не лише в плані дедалі більш вибіркової концентрації на одному об’єкті, а й у плані збагачення емоціональної сфери людини. Взагалі, відносини з іншою статтю мають велике значення для розвитку й збагачення особи, і особливо тоді, коли людина по-справжньому кохає. До всього слід додати, що статева потреба є хоч і одним з важливих, проте лише частковим аспектом значно ширшої потреби в спілкуванні.

Можна погодитися з А. С. Макаренком у тому, що «молодий чоловік ніколи не буде любити свою наречену і дружину, якщо він не любив своїх батьків, товаришів, друзів. І чим ширша сфера цієї нестатевої любові, тим благороднішою буде і любов статева».
 

У міру розвитку суспільства, культури дедалі більше людей стає здатними до кохання, і не випадково саме кохання дедалі частіше стає основним мотивом укладення шлюбу. Проте водночас спостерігаються й протилежні тенденції. Маємо на увазі не лише той факт, що чимало з тих, хто одружується, не здатні відрізнити кохання від закоханості, від захоплення, що вони не спроможні належно розібратися в особистісних якостях своєї обраниці чи обранця. Ми маємо на увазі перш за все ті випадки, коли деякі люди, просто кажучи, впадають у первісно дикий стан в одній з найважливіших сфер своєї життєдіяльності— у сфері взаємовідносин з іншою статтю — або ж так і не піднімаються до людського рівня.
 

У зв’язку з цим слід звернутися до питання про раннє статеве життя. У чому полягає його шкідливість? Звичайно, вона полягає не стільки у фізіологічних збитках, які раннє статеве життя може завдати чоловічому організму і ступінь яких звичайно перебільшується, скільки у збитках психологічних. Підліток чи юнак ще не здатний по-справжньому оцінити душевні якості жінки — для цього він просто ще не дозрів особистісно. Тому статеві контакти в цьому віці виявляються малозмістовними, наближеними до «голої» фізіології. Проте, внаслідок того, що будь-які перші враження завжди найбільш яскраві, ця бездуховність статевих контактів може фіксуватися, і нерідко саме такі контакти стають єдиним способом взаємовідносин із жіночою статтю. Тим самим психологічний розвиток юнака, чоловіка в цій важливій сфері не тільки начебто спиняється на примітивному рівні, а й деформується. Вони стають нездатними сприймати й пізнавати свого статевого партнера як особистість, і успіх чи неуспіх їхніх стосунків з жінками визначається лише фізіологічною сумісністю чи несумісністю. Для таких чоловіків потенція їх стає найбільшою життєвою цінністю, що визначає весь зміст їхнього життя, а втрачання її чи навіть зниження — великою життєвою втратою. Звичайно, такий чоловік не перетворюється на «біологічну» істоту, але, лишаючись істотою соціальною, він стає менш повноцінним у своїй соціальній якості. Багаті на емоції, психологічно змістовні стосунки з жінкою для чоловіків мають таке важливе значення тому, що з усіх видів спілкування це — найтісніше, найближче, найінтимніше спілкування, і саме таке спілкування дає змогу найбільшою мірою виявити себе людиною, а не істотою, лише наділеною тими ж елементарними функціями, що й будь-яка тварина. Як справедливо зазначає соціолог О, Г. Харчов («Шлюб і сім’я в СРСР». 2-е вид. М., 1979), «марксизм вбачає основну цінність кохання, його красу і велич не власне в сексі, а в тому, що воно перетворює веління природи на один з моментів духовного єднання чоловіка й жінки». Раннє статеве життя це духовне єднання і робить, здебільшого, неможливим.
 

Саме з раннім статевим життям, очевидно, пов’язаний той факт, що можна зустріти, причому немало, здавалося б, цілком достойних представників чоловічої статі, які в сфері статевих відносин вступають у протиріччя з нормами нашої моралі. Досить сказати, що деякі такі чоловіки, вважаючи безчесним і ніколи не дозволяючи собі обманювати інших людей, красти, брехати тощо, у взаєминах з жінкою можуть собі дозволити вчинки, подібні до цих, аніскільки не почуваючи себе винними і явно виділяючи відносини з жіночою статтю в особливу категорію, де «порядна» людина може дозволити собі те, чого ніколи не дозволить в будь-яких інших відносинах. Ми хочемо підкреслити саме факт нібито ізольованості цього морального дефекту в порівнянні із, здавалося б, досить високим громадянським рівнем. Та біда в тому, що, будучи цілісною істотою, людина не може бути порядною в цілому, якщо вона непорядна в частковостях.
 

Підтвердженням несприятливого впливу раннього статевого життя на розвиток особистості і є той безсумнівний факт, що чимало чоловіків, які схильні приділяти зайву увагу вузько статевим відносинам і досягли в цьому, по-своєму, великих успіхів, несподівано слабо розбираються в душевних якостях представників жіночої статі: вони добре знають, як домогтися близькості (в основному, це наполегливість, наполегливість і ще раз наполегливість), але не здатні розібратися в чому-небудь ще, пов’язаному з жіночою статтю. 
 

Щоправда, без цього вони цілком обходяться, не відчуваючи своєї особистісної неповноцінності.
 

Як справедливо зазначає радянський психолог А. І. Миронов («Критичні періоди дитинства». М., 1979), «порівняно з медичними протипоказаннями все-таки основна шкідливість раннього статевого життя стосується морально-етичної сфери особи. Бездумна гра в «секс» спустошує і без того не дуже багатий внутрішній світ підлітка, робить його цинічним, розвізним, нездатним на глибоке почуття. До цього слід ще додати, що ранній вступ у статеві зв’язки звичайно відбувається на тлі вживання спиртних напоїв і часом з випадковими людьми. Усе разом узяте, здатне сформувати в підлітка анти суспільні настанови, з якими не так уже важко потрапити до розряду неповнолітніх правопорушників».
 

Отже, шкідливість раннього статевого життя зводиться до фіксації примітивного рівня між статевих відносин як єдино можливого, до спрощеного, вузько споживацького погляду на жінку, до нездатності розбиратися в її душевних якостях, до втрати здатності розвиватися як особистість у процесі взаємовідносин з нею, а часом і до вироблення відкрито антисоціальних настанов (ми поки що не говоримо тут про небезпеку венеричних хвороби, ранньої вагітності тощо). Та шкідливість раннього статевого життя цим не вичерпується. Залежно від психічного складу чоловіка він або веде примітивне життя типу вищезазначеного, яким цілком до пори до часу задоволений, або ж відчуває дедалі більше розчарування в своїх стосунках із жіночою статтю. Як підкреслюється в книжці «Стать, шлюб, сім’я» (Софія, 1977), статеве спілкування, позбавлене високих почуттів, «як фізіологічний акт... пов’язане з дуже примітивними й елементарними відчуттями, тому і бажання так швидко вичерпується, що не дивні розчарування, нудьга і досада багатьох молодих людей, які переступили поріг невинності, щоб не виглядати старомодними». Раннє статеве життя призводить до швидкого пересичення ним, до розчарування й пустоти, до переконання, що найкраще в духовно-емоційній сфері вже втрачено, до безнадії та цинізму. Саме такі чоловіки і «не бачать в жінці людини». Розчаровані в своїх стосунках з жіночою статтю, вони не здатні роздивитися й оцінити душевні якості жінки, і тому нерідко вступають у статевий зв’язок з особами випадковими й недостойними. Зводячи всі відносини до вузько фізіологічних і швидко ними пересичуючись, вони справді не мають підстав говорити щось хороше про жіночу стать і не скупляться на несхвальні епітети. Відбувається психосексуальна деградація особистості.
 

Переглядів: 151 | Додав: psychologia | Теги: об’єкт статевої потреби., статева поведінка, Статева потреба | Рейтинг: 0.0/0