Як ми уже зазначали, хлопчики рухливіші за дівчаток, схильні рухатися швидше і на більші відстані. Це пов’язано як з особливостями розвитку їхнього кістково-м’язового апарату, так і з психологічними особливостями, і має як свої переваги, так і вади. Більша ініціатива, заповзятливість, схильність до різноманітних досліджень місцевості тощо — якості позитивні. Проте саме з ними, а також і з переоцінкою своїх фізичних можливостей, зокрема, в період інтенсивного наростання фізичної сили, пов’язана і велика необережність хлопчиків, ризиковані ситуації, в які вони потрапляють частіше за дівчаток, помітно більший травматизм їх.
 

Взагалі травми в хлопчиків бувають частіше, ніж у дівчаток, у будь-якому віці, мабуть, окрім самого раннього, коли до травм спричинюються не особливості поведінки самої дитини, а пряма необережність або безвідповідальність дорослих. Дорослі, наприклад, часом залишають у доступному маленьким дітям місці якісь подразнюючі рідини (оцтова есенція тощо), ліки, вигляд яких (наприклад, маленькі яскраво пофарбовані таблетки) приваблює дитину, дають для гри дрібні предмети, які вона може засунути у вухо, ніс, проковтнути, колючі й ріжучі предмети. Тут однаковою мірою можуть потерпіти як хлопчики, так і дівчатка. В старшому віці травми пов’язані з тим, що діти наслідують дорослих у маніпулюванні предметами: дівчатка намагаються самостійно шити, щось різати, а хлопчики — різати, пиляти, рубати, стругати, користуватися молотком тощо. Зрозуміло, це може стати причиною багатьох травм. У шкільному віці ушкодження найчастіше бувають під час падіння з дерев, парканів, з даху; при цьому можуть виникати серйозні удари, струси, переломи. Природно, що такі нещастя з дівчатками трапляються рідше, бо їх звичайно істотно обмежують у такій діяльності. Щоправда, вдаючись до цих обмежень, треба виходити з міркувань безпеки, а не нібито обов’язкового розподілу рухової активності на чисто «чоловічу» та чисто «жіночу». В підлітковому віці у хлопчиків нерідко бувають травми, пов’язані з боротьбою, а то й бійкою: почавши боротися, підлітки часто захоплюються, втрачають самоконтроль, і гра може перетворитися на бійку, під час якої вони дістають не тільки удари, а й поранення, і навіть переломи.

З можливістю травм пов’язані й заняття спортом. Зокрема, спортивні ігри (футбол, хокей), боротьба і бокс досить часто супроводжуються ударами; гімнастика, легка атлетика, боротьба і важка атлетика — ушкодженнями м’язів та сухожилля, розтягненням зв’язок; ковзанярський спорт, боротьба, велосипед, хокей можуть спричинити в окремих випадках переломи кінцівок; пошкодження суглобів можна дістати, займаючись будь-яким видом спорту. Здебільшого таке трапляється через недодержання правил, обов’язкових під час занять спортом взагалі і окремими його видами зокрема. Причиною травм може бути недостатня техніка спортсмена, надмірно ризикована манера поведінки. Відомо, що найбільш технічні спортсмени травмуються рідше. Тому ризик травм особливо великий саме у підлітків, які здебільшого ще тільки розпочинають заняття спортом, не володіють ні високою технікою, ні потрібним досвідом.
 

В цілому треба знати, що для профілактики травматизму значно важливіше не обмежувати всіляко дитину, підлітка, юнака в їхній діяльності, а, по-перше, вчити їх володіти собою й орієнтуватися в навколишньому світі, по-друге, ретельно інструктувати й прищеплювати їм навички поводження з різноманітними предметами й інструментами, по-третє, заздалегідь інформувати про ситуації, в яких травми найбільш імовірні.