close

Трихомоноз основні симптоми захворювання

Це дуже поширене захворювання сечостатевих органів спричинюється особливим мікроскопічним організмом з класу джгутикових — трихомоном, що його відкрив у 1836 р. німецький учений А. Донне, його розміри можуть сягати 20—40 мкм. Завдяки джгутикам він дуже рухливий і може змінювати свою форму, що дає змогу йому проникати в міжклітинний простір.
 

Трихомони ще менш стійкі проти несприятливих факторів, ніж гонококи, і швидко гинуть при висушуванні, під прямими сонячними променями, при нагріванні понад 45° тощо. Вони можуть існувати лише на слизовій оболонці сечостатевих органів і поза організмом швидко гинуть. Тому їх не можна виявити у відкритих водоймах (озеро, ставок) ї навіть у місцях значного скупчення людей (наприклад, у стічних водах громадських бань). Заразитися на трихомоноз під час купання не можна, заражаються звичайно статевим шляхом. Іноді, щоправда, можливе і побутове зараження: так, маленькі дівчатка заражаються через предмети догляду (губки, мочалки тощо), забруднені виділеннями хворих матерів.
 

Трихомони добре співіснують з гонококами. Більше того, приблизно в З0—50% усіх випадків гонореї вона поєднується з трихомонозом.
 

Помітили, що зараження гонореєю загострює перебіг трихомонозу, який до цього був у прихованій формі.

Поєднання гонореї і трихомонозу ускладнює й перебіг гонореї. Цікаво, що трихомони можуть фагоцитувати гонококи, але гонококи всередині них не гинуть, а, навпаки, стають неприступними для впливу протигонорейних засобів, що заважає лікувати гонорею.
 

Природженої несприйнятливості до трихомонозу немає, але залежно від стійкості організму трихомони можуть спричиняти або характерне запалення сечостатевих органі в, або короткочасне носіння їх, яке припиняється внаслідок загибелі трихомонів.
 

Залежно від ступеня стійкості організму трихомони можуть лишатися на місці початкового проникнення або поширюватися на інші відділи сечостатевої системи — у чоловіків практично на ті самі, що й при гонореї (яєчко, над’яєчко, передміхурова залоза), у жінок — у піхву та зовнішні статеві органи (на відміну від гонореї), у канал шийки матки (лише зрідка проникаючи в порожнину матки), спричиняючи, на відміну від гонореї, й інфекцію сечовивідних шляхів (цистит, пієлонефрит).
 

При трихомонозі, як і при гонореї, імунітет не виробляється: у крові з’являються лише антитіла — «свідки», й одразу після видужання від трихомонозу можливе нове зараження.
 

Хворобливі явища при трихомонозі з’являються через З—10 днів (а іноді й пізніше) після статевого контакту, під час якого відбулося зараження. Симптоми трихомонадного уретриту в типових випадках аналогічні симптомам гонорейного уретриту (сверблячка, печія, різь при сечовипусканні, виділення з уретри). І ускладнення можуть бути такими ж (стійке звуження уретри). Та поширюється інфекція на інші ділянки сечостатевої системи у чоловіків легше для хворого, ніж при гонореї. Навпаки, у жінок трихомоноз, на відміну від гонореї, проходить важче, що пов’язано з ураженням слизової оболонки піхви й зовнішніх статевих органів. Це супроводиться появою значних рідких, часто пінистих виділень, які спричинюють почервоніння, сверблячку й печію слизової оболонки зовнішніх статевих органів і навіть шкіри навколишніх ділянок. Симптоми уретриту в жінок такі самі, що й у чоловіків, але запалення сечівника у жінок буває рідше, ніж вульвовагініт.
 

Діагноз трихомонозу ставлять на підставі виявлення трихомонів у мазках, узятих зі слизової оболонки сечостатевих шляхів, а також у результаті посіву їх на живильне середовище. Однак через малу стійкість трихомонів потрібно робити кілька повторних досліджень, щоб їх виявити, інакше можна припуститися діагностичної помилки.
 

Для лікування трихомонозу тепер е дуже ефективні засоби. Під час лікування слід брати до уваги високу ймовірність наявності змішаної (з гонореєю) інфекції. Це особливо важливо при лікуванні гонореї, зважаючи на опиеану вище здатність гонококів міститися всередині трихомонів. Тому в разі гострої гонорейно-трихомонозної інфекції одночасно призначають ліки проти обох збудників, а при затиненому перебігові спершу призначають протитрихомонозні засоби і лише потім протигонококові.
 

Епідеміологічні заходи при трихомонозі такі самі, як при гонореї: хворі повинні перебувати під диспансерним наглядом, людей, які були в статевому контакті з хворим, належить виявити й залучити до обов’язкового лікування. Через 7—10 днів після закінчення лікування проводять провокацію (як і при гонореї) і роблять мазки й посіви. У разі виявлення трихомонів лікування повторюють. Якщо результати негативні, повторюють через один і два місяці (у жінок відповідно протягом двох наступних менструальних циклів), і потім, при повторному негативному результаті дослідження й відсутності будь-яких хворобливих симптомів, хворого знімають з обліку.

Переглядів: 210 | Додав: psychologia | Теги: Діагноз трихомонозу, лікування трихомонозу, Трихомони, трихомоноз | Рейтинг: 0.0/0