close

Важливий засіб фізичного виховання — загартування

Воно являє собою систему заходів, які розвивають здатність організму швидко пристосовуватися до несприятливих впливів зовнішнього середовища і зносити без шкоди для здоров’я як різкі його коливання (перепади температури й вологості повітря, зміни атмосферного тиску), так і високі показники цих впливів (сильну спеку й холод, високу вологість повітря, підвищений або знижений тиск повітря). Основні засоби загартування — природні фактори — вода і повітря певної температури, сонячні промені. Основні правила загартування — послідовність і поступовість збільшення тривалості й величини загартовуючого впливу, систематичність, безперервність, різноманітність засобів та методів.
 

У процесі загартування відбувається навперемінне звуження і розширення судин різних ділянок шкіри, що справляє тренуючи вплив як на центри терморегуляції, так і на механізми безпосереднього її здійснення; при цьому досконалішими стають і процеси теплопродукції, і процеси тепловіддачі; поліпшується стан шкіри, підвищується тонус м’язів. У цілому значно підвищується стійкість організму проти інфекцій.
 

З самого раннього віку треба робити хлопчикові повітряні ванни — розповивати його і на деякий час залишати відкритим. Однак при цьому важливо не допускати переохолодження (його ознаки — ікавка, значне охолодження кінцівок, синюшність шкіри). Механізми терморегуляції чітко виявляють свою активність приблизно після другого тижня життя: якщо розгорнути І залишити так дитину меншого віку, то її тулуб охолоджується буквально щосекунди, Тому дитина в такому віці може перебувати розгорнутою лише протягом часу, потрібного для сповивання. Після другого тижня стає помітно, що протягом 1—2 хв тіло її не охолоджується, і тому повітряні ванни вже можна робити регулярно, починаючи саме з цієї тривалості їх. Важливо, звичайно, щоб температура навколишнього повітря буда сприятливою для дитини — перебувала в межах 21—-23 Слід підкреслити, що так звані простудні захворювання — це, здебільшого, результат вірусної інфекції. А низька стійкість організму до охолодження відіграє роль сприятливого фактора, знижуючи стійкість проти вірусних інфекцій і роблячи тяжчим перебіг їх.
 

Принципово важливою особливістю стану загартованості є зворотний характер його: не можна загартовувати «про запас», бо високий рівень стійкості проти холоду підтримується регулярним виконанням загартовуючи процедур. Варто їх припинити, і стійкість проти охолодження досить швидко знижується. Звідси випливає важливий висновок: слід уникати ризикованих процедур загартовуючого характеру з дитиною раннього віку — наприклад, гуляти з нею під час сильного вітру, при великій вологості повітря, при температурі повітря нижче 10°. Коротше, малу дитину треба оберігати. Слід зважати на ще одну дуже важливу обставину, яку часто недооцінюють не лише батьки, а й деякі медичні працівники: активні рухи маленької дитини значно важливіші за загартовуючи процедури. Не розвиваючи вчасно рухової активності дитини, можна багато втратити не тільки у фізичному, а й у психічному розвитку її, а наздогнати втрачене досить важко. Тим часом до загартування можна приступити в будь-який момент, і якщо маленьку дитину спеціально не загартовували, то ще нічого не втрачено, оскільки стан загартованості зворотний. Звичайно, загартовування корисне в будь-якому віці, але ми спеціально наголошуємо: воно не повинно супроводитися абсолютно ніяким ризиком для здоров’я. Загартовування має бути природним моментом загального режиму дитини, а не надзвичайним, особливим заходом, що потребує від матері, і без того переобтяженої доглядом за нею, героїчних зусиль. Нерозуміння всього цього призводить до того, що деякі матері гуляють з немовлям по багато годин підряд, виставляють його на балкон на 5—6 годин на добу, внаслідок чого тільки гальмується нормальний його розвиток. Слід також враховувати, що повітря в квартирах сучасних багатоповерхових будинків, якщо їх регулярно й ретельно провітрюють, набагато краще, ніж внизу, де проїжджають машини, ходять курці, від вітру піднімається пил. Усе це вище четвертого поверху майже не відчувається.
 

У дорослішому віці повітряні ванни можуть бути різноманітнішими. Хлопчикам і підліткам треба частіше ходити вдома легко зодягненими або майже оголеними, робити ранкову гімнастику тільки в трусах, шкарпетках і тапочках. У теплу пору року в такому ж вигляді слід перебувати і на вулиці.
 

Добрим методом загартування є обтирання тіла водою. Розпочинати його треба з температури води приблизно 28— 30°, і поступово знижувати її кожні 2—3 дні на градус. Обтирання потрібно робити тканиною або губкою, починаючи з верхньої частини тулуба; наприкінці розтертися рушником, починаючи від кінцівок в напрямку до серця, аж поки не виникне приємне тепло. Згодом можна перейти до обливання (чи прохолодного душу). Температура води при цьому має бути на 2—3 ° вища, ніж під час останніх обтирань, і через кожні 2—3 дні її можна знижувати на градус, але не опускати нижче 17—15°. Особливо обережними при цих процедурах слід бути з хлопчиками молодшого віку, оскільки величина обміну речовин на одиницю поверхні тіла і величина відношення одиниці поверхні тіла до одиниці маси у них вища, ніж у більш дорослому віці.
 

Добрим способом загартування є купання. Купатися дозволяється при температурі повітря не нижче 24—25 0 і води — не менше 20°. Тривалість перебування у воді не повинна перевищувати 10—15 хвилин; початкова тривалість має бути в межах трьох хвилин. Купатися слід через деякий час (година-півтори) після прийняття їжі. Перебуваючи у воді, потрібно весь час активно рухатися. При появі ознак переохолодження (збліднення обличчя, посиніння вуст, дрож, поява «гусячої шкіри») треба одразу ж припинити купання й інтенсивна розтертися рушником до виникнення відчуття тепла. Не можна входити у воду розпаленим.
 

Схильним до простуди хлопчикам, підліткам, юнакам рекомендується додатково загартування ніг, яке зводиться до занурення їх у воду кімнатної температури на 1—2 хв з наступним інтенсивним розтиранням. Температура води поступово має опускатися приблизно до 10 °. Добрим є й інший спосіб: почергове занурення обох ступень у воду з температурою 40  і 15° на 1—2 хв також з наступним розтиранням. Слід заохочувати хлопчиків, підлітків, юнаків ходити босоніж — по піску, пухкій землі, по калюжах після дощу.
 

Сприятливий загартовуючи ефект дає перебування на сонці (сонячні ванни). Загоряти можна також і під час виконання різних вправ, ігор. Тривалість перших сонячних ванн — 5—10 хв; протягом цього часу слід повертатися до сонця спиною, грудьми, боками. Голову треба захищати від дії прямих сонячних променів шматком білої тканини чи панамою. З появою сонливості, головного болю, підвищеної дратівливості процедури загартування слід на деякий час припинити. Загальна тривалість процедури може поступово сягати 40—60 хв і більше.
 

При цьому треба враховувати два основних моменти: якщо хлопчик раніше не був роздягненим під прямими сонячними променями, то тут потрібна велика обережність; інакше дуже швидко (за 10—15 хв) може виникнути сонячний опік. Він полягає не тільки в інтенсивному почервонінні шкіри з виникненням відчуття печіння, а часом і пухирів, наповнених прозорою рідиною (надалі шкіра на цих ділянка^ облазить), а й характеризується загальною розбитістю, слабкістю, головним болем, ознобом, запамороченням, нудотою. Важливо те, що ці явища розвиваються не відразу, а через досить значний проміжок часу, так що спершу можна навіть і не зрозуміти, що «згорів». Друга небезпека, пов’язана із загорянням,— можливість переохолодження тіла, річ у тому, що під впливом сонячних променів відбувається тимчасове розширення дрібних судин шкіри, що супроводится відчуттям теплоти. Це відчуття зберігається, залежне від інтенсивності загоряння, протягом кількох годин або діб, У першу половину дня, коли тепло, це не має істотного значення. Та надвечір навіть влітку повітря значно охолоджується; а людина цього не відчуває, оскільки судини шкіри розширені і їй, як і раніше, може бути жарко. У цьому разі внаслідок посиленої тепловіддачі наступає переохолодження тіла і, знемагаючи від спеки вдень, ввечері вже можна мати нежить. Тому після сонячних ванн або тривалого перебування на сонці треба обов’язково вдягатися і, чим яскравішим було сонце вранці та вдень, тим пильнішим треба бути щодо вечірнього охолодження. Найсприятливішим часом для загоряння на півдні є період з 8 до 11 години, у середній смузі країни — з 10 до 12 години.
 

Як уже зазначалося, загартування підвищує стійкість організму проти інфекційних захворювань. Дорослі мають знати, що після будь-яких хвороб загартовуючи процедури слід проводити обережніше, поновлюючи їх з меншою інтенсивністю й тривалістю дії загартовуючого фактора. Корисно також знати приблизні строки поновлення занять фізичними вправами після хвороб: після ангіни — через 3—4 тижні (і потім уникати охолодження, тобто не займатися плаванням, ходінням на лижах протягом 1—2 місяців), після пневмонії та «дитячих» інфекцій — через 1—2 місяці, після грипу, залежно від його складності,— через 2—3 тижні. Крім цього, треба знати, що під час епідемії грипу потрібко посилити вітамінізацію організму, уникати можливостей зараження: не водити чи не пускати дітей, підлітків у кіно, театр, у гості.
 

Важливим компонентом фізичного виховання є зарядка. Вона сприяє швидкому переходу організму від сну до активної діяльності, виводить його з пасивного стану. Позитивний ефект зарядки пов’язаний з тим, що вона сприяє переходові центральної нервової системи на робочий ритм, підвищує працездатність, настроює людину життєрадісно й оптимістично. Крім того, зарядка дає змогу і серцево-судинній системі краще увійти в трудовий ритм; фізичні вправи під час зарядки посилюють швидкість крово- і лімфообігу, поліпшують постачання тканини киснем та поживними речовинами.
 

Робити зарядку слід щоденно, через 10—15 хв після підйому, в добре провітреному приміщенні, протягом 10—15— 20 хв. Починати її треба з найлегших розминочних вправ, поступово збільшуючи навантаження, слідкуючи за рівномірністю вдиху та видиху. Комплекси вправ слід періодично поновлювати. Зарядка не повинна викликати втоми, сильного прискорення пульсу. Треба уникати таких вправ, які супроводяться значним напруженням статичного й динамічного характеру, затримкою дихання. Вправи можуть бути найрізноманітніші: ходьба, потягування, нахиляння, обертання, повороти тулуба і кінцівок, підскоки, помірний біг та ін. Хлопчики мають повторювати вправи 5—6 разів, підлітки та юнаки — 8—10. Робити зарядку слід у трусах і тапочках, для вправ у положенні лежачи потрібний маленький килимок. Основне в зарядці — привчити хлопчика з раннього віку регулярно виконувати її; у старшому віці треба всіляко закріплювати цю звичку, доводячи її до рівня особливої потреби.

Переглядів: 165 | Додав: psychologia | Теги: загартування, загартовування дітей | Рейтинг: 0.0/0