close

Загальне поняття про шкідливі звички

До шкідливих звичок прийнято відносити систематичне вживання алкогольних напоїв і куріння. Проте назва «звичка» тут не зовсім точна: справедливо і одне, і друге вважати згубними пристрастями.

У природі є група речовин, що справляють на психіку людини особливу, так звану наркотичну дію. Ці речовини діють насамперед на емоціональну сферу людини й змінюють характер сприйняття навколишнього світу. Прийнявши наркотичну речовину, людина завжди тією чи іншою мірою відключається від реальності, хоч ступінь цього відключення залежить як від особливостей конкретної наркотичної речовини, так і від її кількості.

Наркотичну дію відчувають в основному як особливий приплив сил, підвищену бадьорість, перебільшене відчуття своєї значущості, часом необмеженості можливостей; це може бути й відчуття приємної розслабленості, коли всі бажання здаються задоволеними, відчуття особливого благополуччя, безтурботності, душевної рівноваги. 
 

Відносини людини, яка вживає наркотичну речовину, з цією речовиною складаються з кількох стадій — стадій розвитку так званої наркоманії. Спершу вживання речовини викликає захисну реакцію (див. нижче). Потім людина поступово звикає до отрути й уже не реагує на неї як на отруйну, сторонню речовину — не сприймає її як ворога.
 

Паралельно з ослабленням захисної реакції на нарком тик починає з’являтися задоволення від вживання його — суб’єктивно приємний психічний стан, який дістав назву ейфорія і зводиться або до приємного збудження, або до приємної оглушеності, розслабленості.
 

На третій стадії людина настільки звикає до наркотичної речовини, що вже не може без неї обходитися: під час перерви у вживанні її виникає стан, який соматично й психологічно важко переноситься; його називають абстиненцією. Якщо на другій стадії, не маючи такої речовини, людина відчуває, що їй чогось не вистачає, щось її тривожить, вабить, то на третій стадії вона без дії наркотика до того ж стає непрацездатною, стан її глибоко хворобливий.
 

Починаючи з другої стадії розвивається потяг до наркотичної речовини. Спершу це тільки психологічний потяг, що має нав’язливий характер (обсесивний), а потім і соматичний, який має нестримний характер (компульсивний). Перший виявляється в тому, що людина (правильніше говорити тут — хворий) постійно думає про наркотичну речовину, при думці про те, що незабаром вона її прийме, у неї піднімається настрій, а якщо прийому речовини найближчим часом не передбачається, з’являється пригніченість, настрій погіршується. Засуджуючи на словах вживання, наприклад, спиртного, людина всім ходом своїх думок виказує глибоко позитивне ставлення до нього, причому це може проявитися навіть неусвідомлено, поза її волею. Яскравий і переконливий приклад—«Лекція про шкідливість самогону» А. Райкіна, де «лектор», засуджуючи вживання спиртного й закликаючи слухачів до такого засудження, кожним своїм словом мимоволі виказує глибоку зацікавленість у спиртному, яка визначає весь хід його думок і характер висловлювань. Другий, компульсивний, потяг проявляється в нестримному прагненні до негайного вживання речовини — це саме той стан, який алкоголіки описують словами «душа палає», «душа просить», коли людина з тугою зазирає у вікна зачиненого магазину «Вино» в безнадійній спробі все-таки проникнути туди й купити жадану пляшку або ж пожадливо розглядає пляшечки, що видніються у вікні аптеки. Це прагнення настільки інтенсивне, що заглушує всі інші — голод, спрагу, цілком і повністю підпорядковуючи собі довільну поведінку хворого. У цей момент для нього не існує нічого іншого, крім наркотики: ніяких інших бажань, проблем, цілей; він не здатний думати ні про що інше, як про те, де і як роздобути наркотик і швидше його прийняти. Саме це англійський учений Н. Керр схарактеризував як «нестримний і такий, що перевищує людські сили, потяг віддаватися отруєнню, незважаючи на страшні його наслідки».
 

Цікаво, що в людей, які припинили вживання наркотичної речовини, чи то алкоголю, чи нікотину, чи чогось іншого, після того, як потяг до неї, здавалося б, цілком минув, він може несподівано поновитися, і часом захоплює людину буквально зненацька. І таке поновлення гострого потягу, що має нестримний характер, може повторюватися, поступово слабнучи, кілька разів. Саме цей феномен свідчить про циклічний характер психічної діяльності, і на це обов’язково мають зважати як медичні працівники, які лікують наркоманію, так і самі її жертви, які хочуть звільнитися від шкідливих звичок.
 

Одурманена, отруєна наркотиком психіка хворого сприймає його позитивно. А об’єктивно наркоманія веде до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій; пов’язано це з тим, що наркоман стає фізичним і психічним інвалідом, виключається з творчої діяльності. Труднощі добування наркотику штовхають його на шлях незаконного добування цієї речовини, призводять до посилення конфлікту з суспільством. Як зазначає відомий радянський нарколог І. М. П’ятницька («Клінічна наркологія». Л., 1975), «добре й давно відомо, що наркоман утрачає родину, колишніх друзів, паразитує, не хоче й не може працювати, веде протизаконний спосіб життя, краде, бреше. Ця поведінка розцінюється як морально-етична деградація»,
 

У міру звикання до отрути організм здатний переносити все більшу кількість її. Є, наприклад, алкоголіки, які випивають близько двох літрів горілки чи 5—6 літрів вина на добу — дозу, смертельну для здорової людини; деякі запеклі курці випалюють по 2—4 пачки сигарет на день — також смертельну дозу для людини, що не палить і т. д. Одночасно з підвищенням переносимості наркотика зростає і потреба хворого у ньому — попередня доза його вже не задовольняє, вона замала для того, щоб привести себе у порівняно благополучний стан. Ще одне з явищ прогресуючої наркоманії — поступове ослаблення ейфоричного ефекту наркотика: спершу потребуються все більші дози для його досягнення, а потім, незважаючи на збільшення доз, цей ефект все одно зникає, і продовжувати вживати наркотик хворого змушує боязнь явищ абстиненції, які невблаганно розвиваються.
 

При всьому спільному, що є між усіма різновидами наркоманії — чи то алкоголізм, куріння чи вживання інших наркотичних речовин, між ними є й істотні відмінності. Наприклад, куріння не спричинює деградації особи, глибоких психічних змін; ступінь залежності від наркотику тут не такий великий. Навпаки, алкоголізм означає і поступову деградацію особи, повну психічну та фізичну інвалідність. Куріння шкодить в основному тілесному здоров’ю; тим часом алкоголь шкідливий і в психічному плані, алкоголік — це психічно хвора людина. Проте й одне, й друге — типові наркоманії. Є ще одна відмінність. Алкоголізм розвивається поступово. Спершу систематичне вживання спиртного — справді шкідлива звичка, прояв розбещеності.
 

Протягом якогось часу людина може періодично помірно вживати спиртне без особливої шкоди, а куріння відразу втягує людину, сам ритуал його стає важливим і необхідним компонентом поведінки.
 

Наркоманія розвивається в результаті повторного вживання наркотичної речовини, і в принципі на неї може захворіти кожна людина. Наприклад, звикання й потреба в наркотичній речовині може розвиватися у хворих, яким у зв’язку з болями тривалий час дають знеболюючі речовини. Після видужання залежність хворого від наркотику може зберігатися, і йому потрібна спеціальна медична допомога, щоб вилікуватися уже тепер від цієї хвороби. Проте вирішальну роль у видужанні, у звільненні людини від наркотичного рабства відіграє саме її ставлення до наркотику. Спеціалісти зазначають, що людей, які стали наркоманами не з власної волі й хочуть позбавитися цієї хвороби, лікувати набагато легше, ніж тих, весь склад психіки яких спрямований на наркотичну речовину, об’єктивно сприяє розвиткові наркоманії, і яким не вистачає лише самої речовини, щоб стати наркоманами. До вживання наркотичних речовин схильні люди з певними психологічними особливостями. Ці особливості зумовлені, по-перше, характером виховання, по-друге, ступенем спадкової схильності. За одних і тих самих умов життя одні люди стають наркоманами, інші — ні.
 

У нашому суспільстві немає причин, які б спонукали .людей до вживання наркотичних речовин, немає соціальної бази наркоманії, людям немає необхідності відключатися від реальності, тікати в світ наркотичних відчуттів. Водночас, як зазначає І. М. П’ятницька, «прагнення переконати себе й інших у тому, що наркотизм буде без спеціальних на те зусиль викорінений в міру викорінення інших пороків минулого, небезпечне» («Клінічна наркологія». Л., 1975). Тому уявлення про наркоманії, особливості розвитку їх і небезпечності повинні мати всі громадяни, і насамперед педагоги та батьки. 
 

Які ж риси роблять особу схильною до наркоманії? Розглянемо два приклади. Певний час в ужитку деяких людей поширився вираз «ловити кайф». Зміст його —«піймати» задоволення, тобто зосереджене очікування того особливого психічного стану, який може наступити, наприклад, у компанії, що зібралася навколо пляшки і веде неквапливу, часто малозмістовну розмову. Це стан спокою, приємної розслабленості, коротше кажучи, один з варіантів ейфорії, про яку ми говорили вище. Нормальній психіці має бути глибоко чужим як прагнення «піймати» задоволення, так і сам процес «уловлювання» настання цього особливого стану. Нормальній психіці має бути далекою навіть думка про те, що можна дістати задоволення, заживши якоїсь речовини (найчастіше йдеться про спиртне), сама ідея змінити свій стан штучним, хімічним способом.
 

Людині доводиться зазнавати в житті і радості, і горя, і природним має бути прагнення дістати перше й уникнути другого шляхом активної діяльності, досягнення якоїсь мети, подолання якихось перешкод. Людині має бути далеким стан утрачання цілковитої чіткості й повного володіння своїми здібностями і можливостями, повного самоконтролю, як це буває в умовах ейфорії, хай навіть ейфорія і дає відчуття якихось нових і незвичайних можливостей. Проте погодьмося: хіба мало здорових, нормальних, здавалося б, людей, які готові «ловити кайф» і в цілому позитивно ставляться до такого стану? Яскраво виражене прагнення вловити настання ейфорії можна спостерігати в алкоголіків, які в умовах відносної нестачі спиртного, знаючи, що тієї кількості, яка у них є, не вистачить, щоб прийти в жаданий стан, намагаються всіляко посилити його ефект. Наприклад, сидячи за загальним столом, така людина не буде закусувати після чарки, а обов’язково дочекається, доки спиртне швидше всмокчеться в шлунок, почне діяти, і тільки вловивши цей момент, почне їсти.

Тепер другий приклад. Одній людині (вона й розповіла про свої відчуття) у зв'язку з операцією апендициту, яка ускладнилася ще й нирковою колікою, зробили укол знеболюючої речовини. Через кілька хвилин начебто спрацював якийсь перемикач, і біль у попереку зник; потім «клацнув» інший перемикач, і зник біль у животі. Потім хворий помітив, що сонце, яке в цей момент світило у вікно, сяє якось занадто яскраво, його проміння, ніби багаторазово посилившись, стало буквально заливати приміщення; одночасно він відчув стан особливого благополуччя, заспокоєності, яких не зазнавав ніколи раніше. Будучи людиною високорозвиненою, грамотною і серйозною, він одразу ж зрозумів, по-перше, неприродність цього стану, його чужорідність, а по-друге, його небезпечність, якусь глибоко приховану загрозу всій його істоті, що крилася в цьому абсолютно невмотивованому благополуччі, та ще в стані, який об'єктивно вимагає терпіння, витривалості, вольового зусилля. Така реакція була цілком правильною, і він, незважаючи на біль, що через деякий час поновився, відмовився від повторного введення цієї речовини. А тепер запитаємо читача: хіба не знайшлося б людей, які в аналогічному стані віддалися б на волю цього відчуття благополуччя, нехай воно навіть і не природне, і раділи б йому, хоч воно було досягнуте не в результаті власних зусиль, а шляхом ін’єкції? Позитивно сприймати таке «благополуччя» — це все одно що з задоволенням споглядати яскраву й соковиту зелень, яка вкриває «вікна» в лісовому болоті й приховує під собою глибоку, часто смертельну трясовину, хоч сам по собі колір цієї зелені і міг би радувати око своєю свіжістю порівняно з бляклою й жорсткою травою сухих місць, по яких, проте, можна пройти без ризику для життя.
 

Згідно з думкою комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, у розвитку наркоманії (з них куріння — меншою мірою) важливу роль відіграють такі фактори, як соціально-економічні, культурні; дуже важливу роль відіграє психічний склад особистості, а також рівень її розвитку. На що тут треба звернути увагу?
 

По-перше, відсутність у людини сформованої індивідуальної системи оцінок, моральних норм, які є основою для її критичного ставлення до своєї поведінки та поведінки інших людей, а також недостатній розвиток самого процесу оцінювання, тобто зіставлення подій, що сприймаються реально, з внутрішньо усталеними поняттями, уявленнями про належний характер цих подій. Такі люди легко піддаються сторонньому впливу.
 

По-друге, нерозвиненість потреб, відсутність сформованих, сталих інтересів. Такі люди живуть сьогоднішнім днем, не думаючи про те, що буде завтра; звідси безвідповідальність їхньої поведінки. Коли немає розвинених, складних, високих потреб, людина не ставить перед собою віддалених цілей, а звідси випливає як схильність до примітивних задоволень, так і до негайного вдоволення своїх бажань, нестриманість, нетерплячість у задоволенні їх, відсутність витримки. Без складних потреб неможливий розвиток складної змістовної діяльності, оскільки лише за допомогою такої діяльності й можна задовольнити такі потреби. Звідси брак навичок свідомого вольового зусилля над собою, а отже, слабовілля. Заняття таких людей малозмістовні, часто вони не в змозі себе чимось зайняти, у них немає внутрішніх стимулів до діяльності, а тому їхня поведінка ситуаційна і, отже, вони легко підпадають під випадкові впливи. Коли ніщо таку людину не змушує до конкретної діяльності, то вона проводить час безцільно — чи то в беззмістовних бесідах «з друзями» (на справжню дружбу нерозвинена людина не здатна), чи в убогих утіхах тощо.
 

Відомо, що сама по собі життєдіяльність людини так чи інакше виявляється в активності, що має бути на щось спрямована. Проте така людина не може самостійно чимось зайнятися, кудись спрямувати свої зусилля, та й на зусилля вона звичайно не спроможна або спроможна обмежено. Тому вона, по-перше, шукає легких шляхів, які не потребують від неї зусиль, по-друге, всі її заняття, розваги стають ситуаційними, а не заздалегідь внутрішньо врегульованими. Звідси підвищений вплив випадкових факторів, піддатливість їм.
 

Давно побутує вираз: лінощі — мати всіх пороків. Багато в чому він справедливий. Проте замислімося. Ледача людина — це передусім людина інертна, з невираженими діловими якостями, з недостатньою соціальною активністю. Та хоч лінощі й можуть штовхати на порочний шлях, усе ж у ледачого не так багато спонук до якої-не- будь діяльності, у тому числі й антисоціальної. Справді, прийшов з роботи і, замість того щоб допомогти дома по господарству, заліг з газетою на дивані чи надовго засів перед телевізором. Це погано, але не небезпечно. Значно страшніша щодо цього нудьга. Вона породжує більше пороків, ніж лінощі, інертність.
 

Що ж таке нудьга? Це стан психічного напруження, що його відчувають як дефіцит інформації (внаслідок невміння активно її здобувати) і дефіцит діяльності (внаслідок невміння, нездатності самостійно її організувати). Це не випадкове, ситуаційне переживання людини, а досить стійка властивість психіки. Деякі люди взагалі ніколи не відчувають нудьги, а іншим вона притаманна майже постійно. Тут слід застерегти, що ми маємо на увазі не той стан, властивий кожній нормальній людині, коли вона, наприклад, скучила за близькими людьми в результаті довгої розлуки, а саме нудьгу в умовах, коли інші її не відчувають. Адже будь-яка людина, в зв’язку з певними умовами не маючи можливості спілкуватися з близькими людьми, скучає за ними. Це також стан внутрішнього напруження від дефіциту інформації — вона не бачить їх, не спілкується з ними, що для неї звично, у неї немає спільних з ними справ, хоч вона до цього звикла.

Нудьга, про яку ми тут говоримо в зв’язку з питанням про схильність до вживання наркотичних речовин, пов’язана з примітивністю потреб, а отже, і з браком високих, змістовних інтересів. Така людина відчуває нудьгу тому, що не здатна зацікавитися чимось таким, що іншого зацікавить, не здатна зайнятися тим, чим займається інший. Здається, навколо стільки цікавих занять, стільки цікавих справ. А їй нудно. Взялася б за одне — та нецікаво, взялася б за інше — не хочеться. Однак при тому, і це найосновніше, зберігається те саме нестерпне відчуття, що чогось не вистачає. І ось цей часом нестерпний стан змушує людину все-таки чогось шукати, але й постійно відкидати одне за одним можливі заняття; врешті-решт він може призвести її до вживання наркотичних речовин, тим більше що розмірковувати про наслідки своїх дій вона не звикла, а приклад інших для неї особливо заразливий, за умови, звичайно, що це наслідування не потребує від неї зусиль. Та якраз із наркотиком спочатку все дуже «просто»: ужив — і ніякого внутрішнього напруження вже немає, і ніщо більше не обтяжує, а щоб ліквідувати це напруження треба так мало — або розпити пляшку, або проковтнути таблетку; хіба це складно, хіба тут потрібні вольові зусилля?
 

Схильність до вживання наркотичних речовин підвищена в людей з емоційною нестійкістю. Тут можуть бути різні випадки. Кожна людина потребує душевної рівноваги, внутрішньої ненапруженості. Проте зустрічаються люди, які відчувають душевний комфорт лише тоді, коли основний, постійний їхній психічний стан ніби зрушений — лише в умовах сталих позитивних емоційних стимулів вони почувають себе комфортно. А за звичайних умов, комфортних для всіх інших людей, вони відчувають внутрішню спустошеність, невдоволеність, які супроводяться відчуттям напруженості. їх аж ніяк не влаштовують ті, як говориться в одній популярній пісні, «радості скупі телеграми», на які може сподіватися і якими в своєму житті має задовольнятися кожна нормальна людина. Звідси прагнення їх до задоволень, прагнення спробувати всього якомога більше.
 

Інші люди занадто чутливі. За звичайних, нормальних умов, комфортних для інших людей, вони відчувають себе незахищеними, зазнають невмотивованого страху, тривоги. Причина тривожності може критися, наприклад, у тому, що якісь події, навіть, здавалося б, випадкові, малозначущі і які не стосуються прямо благополуччя такої людини, сприймаються нею як такі, що стосуються її безпосередньо і в зв’язку з цим набувають несподівано великого, не відповідного їхньому об’єктивному змістові значення.
 

Є люди, які важко переносять психічне напруження— чи то внаслідок відсутності резервів психічної активності, чи то внаслідок недостатньої здатності психіки перебудовуватися. У нормі ситуація, що потребує додаткового психічного напруження і пов’язана з подоланням труднощів, має включати механізм позитивних емоцій, мобілізувати людину на подолання цих труднощів, викликати піднесення. Проте є люди, у яких така ситуація викликає в основному негативні емоції, що знижує можливості ефективного подолання труднощів, породжує прагнення уникнути їх тим чи іншим шляхом.
 

Нездатність психіки перебудовуватися відповідно до вимог ситуації (зберігаючи водночас внутрішню сталість) також сприяє прагненню втекти, якось відключитися від реального життя, що і досягається за допомогою наркотичних речовин. Нормальній психіці властиві механізми так званого психологічного захисту, що дають змогу уникнути надмірного психічного напруження, що виникає тоді, коли людина опиняється в безвихідній ситуації, у якій вона не може залишатися, нічого не роблячи, у ситуації надзвичайних вимог і необхідності водночас усі їх виконувати. До механізмів психічного захисту належать: здатність настроїти себе в тому розумінні, що коли активно діяти в певному напрямку, то ситуація обов’язково буде успішно розв’язана; уміння переоцінити значущість події, ситуації, зокрема зіставляючи її з широким фоном подій, що дає змогу зменшити її масштаб і значення; уміння локалізувати ситуацію в своїй свідомості, ізолювати її від усього іншого, що протиставляється їй як позитивне; здатність свідомо зайнятися чимось, що дало б змогу відволіктися від неприємної події, заглушити залишкові негативні емоції, не думати про них; уміння думати про реальні події й реагувати на них, а не на подальші свої думки, не давати волю фантазії у вигадуванні різних пов’язаних з подією ситуацій. Механізми психологічного захисту цим не вичерпуються, і приклади мимовільного функціонування їх можна спостерігати навіть у дитини. Цікавий такий факт: будучи за щось покараною, дитина через деякий час сама просить батька нібито покарати її (або шльопнути, або поставити в куток, але зробити на її прохання, на її бажання саме те, що було зроблено як покарання). Що цим досягається? Зміна значення події. Справді, якщо і вона сама попрохала повторити дії, до яких зводилося покарання, значить, вони позбавляються попереднього свого значення, і тим самим образа від попередньої ситуації цілком згладжується, тим більше що ніхто всерйоз невинної дитини карати не буде і повторне «покарання» набуває явно символічного характеру. А в пам’яті дитини попередня ситуація повністю стирається.    
 

Недостатність механізмів психологічного захисту виявляється у ситуаціях, пов’язаних з необхідністю переробляти надмірну кількість інформації — людина відчуває, що вона буквально захлинається, тоне в потоці цієї інформації, і їй здається, що легше відключитися від усього, ніж зробити над собою додаткове зусилля чи поглянути на все  це з іншого боку, оскільки напруження від відчуття; що вона не впорається, занадто велике.    
 

До втечі від реальності схильні й люди, яким важко  дається спілкування з іншими людьми. Ці труднощі можуть виникати в зв’язку з переконанням щодо своєї недосконалості (зазначимо, що недостатня привабливість — поняття відносне; часто мало цікаві, здавалося б, люди переконані в своїй привабливості, а інші, об’єктивно привабливіші, навпаки, часом мучаться від думки про свою непривабливість).
 

Можуть вони виникати також і тоді, коли занадто високий рівень претензій людини — вона боїться, що її можуть недооцінити або будуть поводитися з нею без належної поваги тощо, і це змушує її обмежувати свої контакти з іншими людьми. Помітили також, що до наркоманії схильні люди емоційно холодні, а також люди озлоблені, які легко переймаються ненавистю до інших.
 

За інших рівних умов небезпека розвитку наркоманії збільшується, якщо людина не розуміє, що прийом будь-яких ліків без спеціального лікарського призначення — з чуток, за порадою знайомих тощо — справа дуже серйозна. Іноді одна така «добра порада» може коштувати здоров’я на все життя. Як зазначав Н. Керр, «фізична тканина наркотичного павука створюється непомітно й поволі; муха, нічого не підозрюючи, заплутується в петлях цієї павутини, і як її може звільнити тільки надзвичайне зусилля, так і людину, що потрапила в її тенета, може врятувати лише стороння медична допомога».
 

Розвитку наркоманії сприяє не тільки неправильне виховання, наслідком якого є численні з вище зазначених особливостей особи, а й недостатність освітньої роботи, відсутність антинаркотичної настороженості громадян. Як зазначає І. М. П’ятницька («Клінічна наркологія», Л., 1975), «на жаль, поки що визначається тільки алкогольне сп’яніння, а випадки дивної групової поведінки (незвичайна відокремленість на тлі розслабленості або ажіотації (незвичайного збудження), особлива манера курити й характерний запах «тютюнового» диму та ін.), якщо вони не стосуються порушення громадського порядку, опиняються поза сферою уваги міліції», не привертають уваги громадян. Водночас не можна обійти увагою спостереження такого характеру. В автобус входить група підлітків чи юнаків. Привертає увагу те, що вони начебто п’яні, але й не збуджені, як буває при алкогольному сп’янінні, а швидше оглушені: при алкогольному сп’янінні також буває оглушеність такого ступеня, однак тоді людина просто падає на землю і засинає. І тут ступінь оглушеності такий, що п’яний упав би, а ці продовжують досить твердо триматися на ногах і спілкуватися між собою. Характерно, що сторонній людині треба докласти деяких зусиль, щоб привернути їхню увагу до себе, причому вона тут же відволікається на «своїх» — група ця в основному спілкується між собою і сторонню людину просто не включає в коло того, що сприймає.
 

Специфіка наркоманії полягає ще й у тому, що при певній психічній схильності хворобливу до себе пристрасть можуть викликати різноманітні речовини. Нині в усьому світі провадиться велика робота по виявленню ліків, до яких може розвиватися звикання. Так, донедавна кодеїн можна було вільно купити в аптеках. Потім, особливо після буквально епідемії кодеїнізму в Канаді, ці ліки було вилучено з вільного продажу. Раніше вільно можна було купити в аптеці й різні снотворні таблетки (типу люміналу). А тепер установлено, що зловживання цими засобами чинить на психіку людини дію навіть ще більш руйнівну, ніж усі відомі небезпечні наркотики — похідні опіуму. Ми вже зазначали як явище негативне — психологічну настроєність людини на ловіння «кайфу». У книжці журналіста Євг. Богата «Почуття і речі» (М., 1975) розповідається про таких людей. Один суб’єкт ділився з дівчатами своїм ставленням до життя: «Сенс життя в тому, щоб балдіти. Побачу дерево — балдію; побачу будинок — балдію; побачу жінку — балдію; побачу собаку — балдію...» Звідси недалеко до того, щоб спеціально посилювати цей стан. Так і робила героїня нарису. Вина вона майже не пила. «Кава. З ранку до вечора... і... заспокійливі таблетки».— Це?! — здивувався автор, діставши з кишені ліки, що здавалися йому без-невинними. Вона глянула іронічно. «Вам не страшно. Не бійтеся. Небезпечно для тих, хто хоче балдіти...»
Це справді так, з тією лише поправкою, що небезпечними вони можуть стати для всіх, але в різні строки; при цьому специфічний дурманний ефект під час початкового вживання вони справляють лише у випадку попередньої готовності, прагнення його відчути. А коли немає такої настроєності, людина, яка прийняла снотворне, просто хоче спати і ніякої ейфорії не відчуває. Лише за умови тривалого вживання може розвинутися пристрасть. Ті, хто настроєний на «балдіння», добре знають про все це, проте небезпека розвитку пристрасті їх не зупиняє.

 

На наявність наркотичної схильності істотно впливає характер виховання. Як писав свого часу відомий німецький психіатр Краффт-Ебінг, «вади виховання часто є майже непереборною перешкодою для лікарських зусиль». Це наочно ілюструє той факт, що сама собою установка особи—феномен психологічний — характеризується певними особливостями перебігу фармакодинамічних процесів, інакше вона не могла б модифікувати характер дії лікарського засобу.
 

Усе сказане вище наочно показує тісний зв’язок, що існує між емоційною сферою, потребами й діяльністю людини. Наркотичні речовини первинно діють на емоціональну сферу, але ця специфічна дія поступово стає дедалі сильнішою потребою людини, внаслідок цього перебудовується вся її діяльність. Доки наркотик не став потребою, чи тільки психічною, а чи й соматичною, він не впливає на характер діяльності. Хоч потреба може бути результатом попередньої діяльності людини, у кожному конкретному акті поведінки первинною є саме потреба, а вторинною — діяльність. 

Переглядів: 253 | Додав: psychologia | Теги: шкідливі звички, поняття про шкідливі звички | Рейтинг: 0.0/0