Щоб жити, людина повинна насамперед діяти практично, змінюючи навколишню дійсність і створюючи таким чином матеріальні блага (їжу, одяг, житло тощо), а також засоби їх виробництва. Основним видом людської діяльності є суспільно корисна, виробнича праця.
З практичної діяльності і на її основі розвивається потім і теоретична діяльність людей (діяльність учених, письменників, художників), спрямована на створення духовних благ (науки, літератури, мистецтва), також необхідних для задоволення людських потреб. І практична, й теоретична діяльність здійснюється людьми не поодинці, а сумісно, спільно. Здійснення цих діяльностей і розподіл створюваних таким шляхом матеріальних і духовних благ має не індивідуальний, а колективний, суспільний характер.
Внаслідок величезної складності людської діяльності, яка спрямована не тільки на пристосування до навколишнього середовища, але й на його творчу зміну, ця діяльність не може виконуватися механічно, а має свідомий характер.
До складу людської діяльності входять, крім зовнішніх дій, складні внутрішні психічні процеси. Починаючи яку-небудь справу, людина ознайомлюється з обстановкою, складає мислений план того, що повинно бути зроблено, а потім прагне досягти поставленої мети, переборюючи різні перешкоди і переживаючи успіхи і невдачі у своїй роботі.
Основна життєва роль психічних процесів і полягає в тому, щоб обслуговувати людську діяльність, насамперед діяльність практичну. Вони дозволяють людині орієнтуватися в навколишньому світі, заздалегідь уявляти собі результати вжитих дій і керувати своєю поведінкою відповідно до уявлень про намічену мету. Внаслідок цього всі психічні процеси, не тільки вольові, але й пізнавальні (відчуття і сприймання, пам'ять, уява і мислення), а також емоційні протікають звичайно не відокремлено, а в зв'язку з якою-небудь діяльністю і справляють на неї певний вплив.
Психічні процеси протікають у діяльності людини і є необхідними компонентами цієї діяльності.
Так, наприклад, виконання якої-небудь трудової операції або навчальної вправи багато в чому залежить від того, наскільки ясно розуміє людина поставлене перед нею завдання, у якій мірі вона володіє навичками і знаннями, необхідними для її розв'язання, яке її емоційне ставлення до дорученої справи і наскільки вона вміє довільно керувати своєю поведінкою відповідно до завдання, яке стоїть перед нею.
Будучи необхідними компонентами діяльності, психічні процеси самі формуються і розвиваються в цій діяльності. В результаті відбувається не тільки зміна навколишньої дійсності, але й зміна самих людей, розвиток їх психіки.
Психічні процеси розвиваються в діяльності і залежать від умов і характеру цієї діяльності.
Так, вирішальну роль в перетворенні антропоморфної мавпи в людину відіграла трудова діяльність. Під впливом праці сформувалися фізичні особливості людини, розвинувся її мозок, а разом з тим і її психічні властивості. «Праця,— за словами Енгельса,— створила саму людину». Протягом історії трудова діяльність змінювалася як у технічному, так і в суспільному відношенні. Відповідно до цього змінювалась і психіка людей, змінювались їх мислення, їх почуття, їх воля.
Особливості діяльності, а також тих психічних процесів і властивостей особистості, які розвиваються в цій діяльності, визначаються конкретними суспільно-історичними умовами життя людини.
Наприклад, у капіталістичних країнах люди, позбавлені засобів виробництва, жорстоко експлуатуються і змушені продавати свою робочу силу підприємцям. Ці суспільні умови життя і діяльності людей породжують у них певні думки, почуття, бажання. Вони ставляться до праці, як до важкого тягаря, не виявляють інтересу до поліпшення засобів виробництва, не виявляють творчої ініціативи.
У Радянській країні, а слідом за нею і в країнах народної демократії, де люди працюють не на капіталістів, а вільно, для власного блага і блага своєї Батьківщини, змінюються почуття і бажання людей, пов'язані з їх трудовою діяльністю. Праця перетворюється з важкої необхідності в почесний обов'язок людей, стає їх потребою.
Культурно-технічний рівень робітників піднімається до рівня інженерно-технічного персоналу, поступово знижується істотна відмінність між фізичною і розумовою працею.
Праця в різних її формах, а також інші види діяльності відіграють вирішальну роль в розвитку психіки людини.
Так, трудова діяльність розвиває у людини спостережливість, творчу ініціативу, збагачує її новими знаннями і вміннями, загартовує її волю, привчає її працювати разом з іншими людьми заради загального добра.
Діяльність людини характеризується мотивами, цілями, а також засобами, за допомогою яких вона здійснюється.
Мотивами, як уже зазначалось, називається те, заради чого відбувається діяльність, ті потреби й інтереси, які вона задовольняє. Відношення людини до діяльності, а отже, й те, як вона її виконує, у значній мірі визначається мотивами. Так, наприклад, виконання якого-небудь трудового завдання відбувається по-різному, залежно від того, чи спонукають людину вузько- егоїстичні мотиви, чи вона прагне досягти результатів, корисних для колективу, для суспільства. Під впливом мотивів людина намічає собі цілі дії і з більшою чи меншою наполегливістю прагне до їх досягнення.
Метою називається той результат, на досягнення якого спрямована діяльність. Так, наприклад, метою діяльності будівника є спорудження будинку, метою діяльності учня на уроці є засвоєння подаваних йому знань тощо.
Особливості цілей мають важливе значення для характеристики діяльності. Схожі дії набувають різного характеру залежно від того, яку мету вони переслідують. Так, наприклад, одні й ті ж трудові операції людина може в одному випадку здійснювати для досягнення певного виробничого ефекту, а в іншому випадку — для тренування при виробничому навчанні.
Поряд з метою і мотивами важливе значення в діяльності мають способи її здійснення. До цих способів належать не тільки знаряддя, що застосовуються людиною, але також навички і вміння, необхідні для раціонального використання цих знарядь.
Залежно від мотивів, цілей і способів їх досягнення змінюється загальний характер людської діяльності, а разом з тим і окремих психічних процесів, що входять до її складу.
Фізіологічне пояснення впливу діяльності на розвиток психіки дає вчення І. П. Павлова про руховий аналізатор. Як показали фізіологічні дослідження, рухова ділянка кори є таким самим аналізатором, як і інші ділянки великих півкуль, і розчленовує незліченні сигнали, що йдуть від працюючих м'язів.
Показання інших аналізаторів (зорового, слухового, шкірного) в дальшому перевіряються руховими сигналами, одержують у них ділове підкріплення, в результаті чого відбувається вдосконалення і уточнення уявлень про навколишню дійсність.
І. П. Павлов, наприклад, вказує на роль рухового аналізатора в розвитку зорового сприймання навколишніх предметів, їх величини, рельєфу поверхні тощо.
У всіх тих випадках, коли в нас виникає сумнів у правильності зорового сприймання предмета, ми намагаємося взяти його в руки, попробувати його на дотик і таким чином краще з ним ознайомитися.
У процесі практичної діяльності, спрямованої на задоволення потреб людини, одні сприймання, уявлення, поняття, які адекватно відображують навколишню дійсність, правильно орієнтують людину в її діях, приводять до досягнення необхідних практичних результатів і завдяки цьому закріплюються. Інші сприймання,, уявлення, поняття, будучи хибними, дезорієнтують людину, ведуть до неправильних дій і внаслідок непідкріплення загальмовуються, відмирають.
Таким чином, у процесі практичної діяльності відбувається поступовий розвиток психіки, вдосконалення психічних процесів, уточнення і збагачення пізнання навколишньої дійсності.