На другому році життя відбувається дальший фізичний і психічний розвиток дитини. Щомісячна добавка у вазі складає 200—250 г, у зрості — 1 см. Швидко здійснюються процеси окостеніння скелета. Закінчується заростання тім'ячок, і утворюються черепні шви. У два роки в дитини появляється до 20 молочних зубів. Інтенсивно розвивається м'язова система дитини. Темпи дихання і кровообігу дещо уповільнюються, але разом з тим стають більш ритмічними. Поліпшується теплорегуляція організму, що дає можливість знизити температуру навколишнього повітря і води при оздоровчих заходах.
Хоч працездатність дитячого організму збільшується, проте він ще недостатньо пристосований до різного роду змін навколишнього середовища, легко піддається захворюванням, тому турбота про здоров'я дитини і захист її від шкідливих впливів є важливим завданням батьків і вихователів.
На протязі другого року життя відбувається дальший розвиток нервової системи дитини. Вага головного мозку в цей період збільшується в середньому з 940 до 1025 г.
Інтенсивно відбувається мієлінізування внутрікортикальних шляхів і диференціювання клітинних елементів мозкової кори. Утворення умовних рефлексів відбувається значно швидше, ніж у дітей першого року життя, і вони стають більш диференційованими. Виробляються найпростіші види умовного гальмування. Починає складатися і набувати певного значення у вищій нервовій діяльності дитини друга сигнальна система, хоч переважну роль у цьому віці відіграє все ж перша сигнальна система. Діти другого року життя набувають нові знання і вміння головним чином за допомогою безпосереднього сприймання дійсності, а також шляхом наслідування наочному показу необхідної дії.
Істотне значення в розвитку дитини даного віку має ознайомлення з призначенням навколишніх предметів і практичне оволодіння способами їх вживання. Дитина не сама знаходить ці способи, а засвоює їх від дорослих, наслідуючи їм у своїх діях. Так, вона навчається їсти за допомогою ложки, митися милом, чистити зуби щіткою, одягати сорочку, застібувати ґудзики тощо.
У результаті такого роду практичних дій збагачуються уявлення дитини про навколишні предмети і набуваються навички їх вживання.
Способи дії, засвоєні дитиною при використанні одних предметів, потім узагальнюються і переносяться на інші предмети. Навчившись, наприклад, їсти ложкою, переддошкільник переносить цю дію на паличку і «годує» за її допомогою бабусю, маму, іграшкового собачку тощо. Так виникають найпростіші форми гри. її відмінність від гри дошкільників полягає в тому, що вона обмежується відтворенням зовнішньої сторони людських дій. Граючи, діти другого року життя не створюють якої-небудь уявлюваної ситуації і не беруть на себе ролі дорослої людини. Для цього в них не вистачає ще ні досвіду, ні уяви. Практичні й ігрові дії з предметами здійснюються дитиною за допомогою дорослого. В ході цієї спільної діяльності виникає потреба в мовному спілкуванні, що створює необхідні передумови для активного оволодіння мовою.
На другому році життя інтенсивно розвивається дитяча мова. За цей час словник збільшується від 10—12 до 300 слів.
Раніше розвивається пасивний словник (збільшується кількість слів, що зрозумілі дитині), а потім словник активний (зростає кількість слів, що вимовляються самою дитиною). У першу чергу засвоюються назви речей та імена навколишніх людей, пізніше — назви дій і відношень між предметами.
На перших порах висловлювання дитини мають однослівний характер. При цьому слово є не просто назвою окремого предмета, а виражає зміст цілого речення. Так, у різних ситуаціях слова «мама» може означати то «мамо, візьми мене на руки», то «мамо, я хочу їсти», то «мамо, дай іграшку» тощо.
У другій половині другого року життя з'являються двослівні й багатослівні речення. Проте ці речення ще аморфні в граматичному відношенні. Слова розміщуються поряд одне з одним без зміни форми. Так, наприклад, дитина говорить: «дай сола» (дай солі), «тато ля» (тато гуляє), «мама там киски читать» (мама там книжки читає) і т. д. На кінець другого року дитина починає узгоджувати слова в реченні, оволодіваючи граматичними нормами рідної мови. У зв'язку з розвитком мови появляються перші зародки мислення. Це мислення є наочно-дійовим. Дитина раннього віку ще не здатна до абстрактних міркувань, проте, спостерігаючи все, що оточує, діючи з речами, вона виявляє найпростіші зв'язки між явищами, узагальнює свій маленький практичний досвід і використовує його в нових обставинах.
Дії дитини другого року життя мають в основному мимовільний характер. Вони здійснюються під впливом безпосередніх бажань, викликаних сприйманими обставинами. Проте на кінець переддошкільного віку з'являються елементарні форми словесної регуляції поведінки. Дитина поступово привчається виконувати найпростіші словесні вказівки дорослого, стримуватися від дій коли їй кажуть «не можна», «не треба» тощо. Складнішими на цьому ступені розвитку, ніж у немовлячому віці, стають емоційні переживання.
Розвивається симпатія до близьких людей, виникає співчуття до їх переживань і вчинків, появляється прагнення викликати своїми діями словесне схвалення і позитивну емоційну реакцію дорослого.
Психічні властивості переддошкільника ще дуже мінливі, ще не склалися, тому їх не можна ще віднести до стійких властивостей особистості. Виявляються лише досить певні відмінності в темпераменті, який зв'язаний, як уже зазначалося, з типологічними особливостями вищої нервової діяльності дітей. Одні малюки характеризуються підвищеною збудливістю, вони сильно й нестримно реагують на зовнішні впливи, інші жваві, але врівноважені, треті вияляють байдужість і значну повільність у своїх діях тощо. Під впливом умов життя і виховання уже в ранньому віці починають складатися деякі звичні способи поведінки по відношенню до навколишніх людей, які можуть перетворитися на пізніших ступенях розвитку в більш-менш стійкі риси характеру. Так, поряд з симпатією до близьких дорослих, що розвивається у цьому віці в більшості дітей, прагненням добитися їх схвалення, готовністю йти за вказівками дорослих, у деяких дітей, яких надмірно балують, не привчають до виконання елементарних вимог, виникають зародки егоїстичного ставлення до всіх, що оточують,, прагнення підпорядкувати їх собі, домогтися від них задоволення своїх бажань за допомогою капризів, плачу тощо. У таких випадках вихователю доводиться багато попрацювати, щоб перебудувати поведінку дитини і встановити з нею правильні взаємовідносини.
За перші два роки життя дитина проходить великий шлях фізичного і психічного розвитку. Із безпорадного немовляти вона перетворюється в активну і відносно самостійну істоту, що має досить великий запас елементарних знань і вмінь. Вона самостійно ходить, робить різні маніпуляції з предметами, розмовляє з тими, що її оточують, на рідній мові. Вона набуває певних навичок самообслуговування і навчається виконувати прості вимоги дорослих, виражені в словесній формі.
Досить високого розвитку досягає на другому році життя сприймання навколишніх предметів, а також мимовільне запам'ятовування сприйманого матеріалу. Появляються зачатки мислительної діяльності у формі розв'язання елементарних практичних завдань, а також найпростіших суджень з приводу спостережуваних явищ. У тісному зв'язку з ускладненням пізнавальних процесів відбувається розвиток потреб і почуттів дитини. Під впливом спілкування з навколишніми людьми на кінець раннього дитинства появляються досить складні прагнення і почуття, що виражаються у відносно стійких прихильностях до близьких дорослих, у співчутті до їх переживань, у прагненні взяти участь у їх діях тощо. Дитина відчуває задоволення при схваленні дорослих і засмучується, коли її засуджують, ображається у відповідь на покарання або на ставлення, яке здається їй несправедливим, тощо. При вихованні дітей другого року життя у яслах або дитячих садках виникає можливість формувати уже в цьому віці позитивне емоціональне ставлення до однолітків; уміння жити і гратися разом, не сваритися і не заважати один одному; прагнення подати один одному деяку допомогу. Все це створює необхідні передумови для переходу дитини на новий, більш високий ступінь розвитку, для переходу від раннього до дошкільного віку.