Мовна діяльність має передумовою, по-перше, сприймання чутних і видимих мовних сигналів; по-друге, вимовляння звуків мови, здійснюване за допомогою м'язів гортані, язика, губ тощо.
Для мовної діяльності потрібна складна робота великих півкуль головного мозку, яка полягає, по-перше, в найтоншому аналізі й синтезі звуків мови, які ми чуємо, а також рухів, здійснюваних при цьому, і, по-друге, в сполученні звукових комплексів, що утворюють слова, з означуваними ними предметами і явищами.
Процес аналізу словесних сигналів відбувається за загальними законами аналізаторно-синтетичної діяльності великих півкуль.
На перших етапах оволодіння мовою реакція на звуки мови має в дитини дуже узагальнений, генералізований характер. Так, немовля, яке навчили показувати на годинник, при слові «годинник», реагує також і при схожих звукосполученнях. Воно їх не розрізняє.
Але тому що мова, слово відіграє дуже важливу роль у житті дитини, то всяке правильне сприймання слова, всяка правильна його вимова, одержуючи позитивне підкріплення в діяльності дитини, закріплюється. В той же час неправильне сприймання чи вимова слова, ведучи до непорозумінь у спілкуванні і сумісній діяльності з навколишніми людьми чи викликаючи з їх боку осуд, незадоволення, внаслідок цього негативного підкріплення загальмовується, переборюється. Під впливом цих негативних і позитивних підкріплень у корі великих півкуль розвивається диференційоване гальмування, приводячи до концентрації збудження в суворо визначених ділянках мозку, що й виявляється в тоншому і правильнішому сприйманні й вимові звуків мов.
Разом з аналізуванням відбувається синтезування, утворення нових тимчасових зв'язків між звуками, які складають цілі слова, і словами, що складають цілі речення.
Ці нервові зв'язки утворюються відповідно до особливостей рідної мови, з якими маленька дитина практично знайомиться, спілкуючись з оточуючими її людьми.
Разом із встановленням тимчасових зв'язків між елементами самої мови — звуками мови, словами, реченнями — утворюються різні зв'язки, асоціації між ними і тими предметами і явищами, які в мові позначаються.
Таким чином, дитина опановує не тільки формальну, але й смислову сторону рідної мови. Слід відзначити, що цей процес є для дитини справою тяжкою і довгою. При надзвичайному багатстві мовних явищ І великій різноманітності і складності тих предметів і явищ, які ними позначаються, нервовій системі доводиться проробити величезну аналізаторно-синтетичну роботу до того, як дитина навчиться правильно користуватися в усній і писемній мові всіма засобами рідної мови в спілкуванні з іншими людьми і в своїй розумовій діяльності.
Слова почуті, побачені й вимовлені означають предмети і явища, які безпосередньо сприймаються, і тому являють собою сигнали сигналів, другі сигнали дійсності. Під впливом цих других сигналів дійсності в людському мозку складаються друге-сигнальні тимчасові зв'язки, утворюється друга сигнальна система.
Друга сигнальна система, у взаємодії з першою, є фізіологічною основою людського мислення.