Виконання будь-якої дії у значній мірі залежить від того, наскільки людина володіє способами її здійснення. Приступаючи до нової дії, людина відчуває спочатку великі труднощі. Вона повинна оволодіти прийомами роботи, наприклад способами роботи молотком, прийомами письма, креслення тощо. Ці прийоми засвоюються шляхом наслідування і відповідно до словесних вказівок учителя, в результаті чого в учня створюється уявлення про те, що і як треба робити. Проте одного такого уявлення не досить, щоб дія була виконана добре. Необхідні ще численні вправи, перш ніж учень повністю оволодіє способом дії, для того щоб у нього утворилась відповідна навичка.
Засвоєні й зміцнілі шляхом вправ способи дії називаються навичками.
Коли навичка утворилася, людина вже не повинна уважно стежити за способом виконання дії, не повинна постійно співставляти зроблене з наявним у неї уявленням. Вона тепер, думає головним чином про цілі, результати дії, в той час як способи їх досягнення застосовуються автоматично і в значно меншій мірі вимагають свідомого контролю, ніж на ранніх ступенях навчання.
Так, наприклад, коли дитина вперше вчиться писати, вона вимушена стежити за кожним своїм рухом, за кожною проведеною рискою. Коли ж вона оволоділа письмом, то пише, вже не думаючи про здійснювальні рухи, і зосереджує свою увагу на змісті написаного, на дотримуванні правил правопису тощо. В цьому випадку говорять, що в неї виробилася навичка письма.
Автоматизуватися можуть як зовнішні дії (наприклад, ходьба, різні ручні операції), так і психічна діяльність (наприклад, розв'язування арифметичних задач та інші розумові процеси). Залежно від цього розрізняють рухові та розумові навички.
Фізіологічною основою формування навичок є утворення системи тимчасових зв'язків, динамічного стереотипу в корі великих півкуль. На початку вироблення навички завдяки іррадіації збудження в руховому аналізаторі людина виконує багато зайвих, безладних рухів. Проте, оскільки зайві рухи не приводять до необхідного результату, не одержують ділового підкріплення, вони поступово загальмовуються, в той час як рухи правильні, що відповідають обставинам, зберігаються і закріплюються. На перших порах система рухових реакцій, що входить до складу даної дії, викликається цілою системою відповідних сигналів. Але коли динамічний стереотип уже склався, один який-небудь сигнал, з числа пред'явлених раніше, може викликати всю систему реакцій-відповідей. Таким чином автоматизація пов'язана із своєрідним скороченням сигналізації, необхідної для здійснення дії. Разом з тим відбувається і зміна складу сигналів для відтворення навички. Коли людина починає навчатися якій-небудь навичці, то важливу роль у цьому процесі звичайно відіграють словесні вказівки вчителя, які той, що навчається, запам'ятовує і відтворює. Істотне значення має і зоровий контроль над власними рухами. Проте в процесі вправи роль цих словесних, а також зорових сигналів поступово знижується. Якщо певні рухи багато разів повторюються у певній послідовності, то між ними утворюються тимчасові зв'язки, так що суглобно-м'язова сигналізація від першого виконаного руху безпосередньо викликає наступні рухи тощо.
Тепер уже людині не треба пригадувати мовну іструкцію або відтворювати зоровий образ потрібної дії для того, щоб її виконати. В результаті такої автохматизації дії необхідність у її свідомому контролюванні зменшується і наша увага може бути зосереджена на інших об'єктах.
Це дає можливість успішно використати наявну навичку в різних складних діяльностях, де необхідно звертати увагу на мінливі обставини, на досягнуті результати, не думаючи про те, як виконати той чи інший рух.
Утворені динамічні стереотипи мають значну стійкість. Будь-яка їх зміна, ломка є важкою справою і супроводиться своєрідним негативним переживанням. Навпаки, безперешкодне їх здійснення звичайним шляхом викликає позитивні емоційні переживання. У зв'язку з цим міцно засвоєні системи дій набувають характеру звички. Ми не тільки вміємо виконувати деякі дії, але й прагнемо їх виконувати у певних обставинах певним чином.
Про навичку говорять, коли людина вміє що-небудь зробити, звичка ж полягає не тільки в умінні, але і в прагненні, у створеній потребі здійснювати ті чи інші дії.
Так, якщо дитина вміє досить спритно і самостійно мити руки, то ми говоримо, що в неї утворилася відповідна навичка. Якщо ж вона не тільки вміє це робити, але й прагне кожен раз перед їжею вимити руки, не чекаючи нагадування дорослих, то тут має уже місце не тільки навичка, але й звичка.
Вироблення корисних навичок і звичок відіграє важливу роль у розвитку дитини і повинне бути предметом постійного піклування вихователя.
Разом з тим необхідно боротися з шкідливими звичками, що дезорганізують діяльність і перешкоджають нормальному ходу психічного розвитку дитини.
Основною умовою утворення навичок є вправа.
Вправа передбачає багатократне виконання однієї і тієї ж дії.
Щоб набути навички машиністки, треба вправлятися у друкуванні на друкарській машинці. Щоб навчитися стелити постіль, треба багато разів підряд виконати необхідні для цього дії.
У процесі повторення дії починають виконуватися все легше і досконаліше, помилкові дії, що зустрічалися спочатку, поступово відпадають (рис. 27). Разом з тим у міру повторення ці дії все менше вимагають контролю свідомості, виконуються все більш автоматично.
Проте одного повторення недостатньо для швидкого і міцного утворення навичок.
Іноді буває, що людина без кінця повторює одні й ті ж дії, не досягаючи в їх виконанні ніяких результатів.
Так, деякі люди з поганим почерком, незважаючи на те, що їм доводиться писати щодня, продовжують робити це погано, без усяких поліпшень.
Важливе значення в утворенні навичок має ділове підкріплення правильних дій і непідкріплення неправильних. Якщо діяльність організована таким чином, що правильні дії приводять до досягнення певного практичного результату або систематично словесно схвалюються навколишніми людьми, а неправильні ведуть до практичного неуспіху або негативно оцінюються, то відбувається утворення міцних і досконалих навичок.
Протягом дошкільного періоду життя діти оволодівають багатьма необхідними в побуті навичками, вмінням користуватися предметами домашнього вжитку.