Новонароджена дитина істотно відрізняється від дорослої не лише за своїми розмірами, але й за якісними особливостями свого організму, а також за характером своєї поведінки. Фізичний вигляд новонародженої дитини своєрідний. У неї відносно дуже велика голова, довгий тулуб і короткі ноги. Тіло багате на жири, в той час як мускулатура розвинена слабко. Багато частин скелета складається ще з хряща, і їх окостеніння відбувається пізніше. Ці особливості кістково-м'язової системи дитини необхідно враховувати при організації фізичного виховання на першому році життя.
Серце новонародженої дитини є витривалим, але легко збудливим. Обсяг серцевих скорочень незначний, внаслідок чого спостерігається прискорення серцевої діяльності. Тиск крові порівняно з дорослими понижений. Пульс нестійкий, неритмічний, що пояснюється недостатністю регуляції серцевої діяльності з боку нервової системи.
Грудна клітина у немовляти порівняно коротка й широка, що обмежує розмах його рухів під час дихання і надає йому поверхневого характеру. Немовля дихає у три рази частіше від дорослого. Воно відчуває гостру потребу в чистому свіжому повітрі, яке необхідне для нормальної життєдіяльності і швидкого росту організму, що відбувається в цьому віці.
Мускулатура шлунка у дитини слабко розвинена, перетравлювальна здатність шлунка слабкіша, ніж у дорослого. Зуби відсутні. Воно потребує поживної і разом з тим рідкої, легко засвоюваної їжі, якою в нормальних умовах є молоко матері.
Теплорегулювання у немовляти ще недосконале і воно є істотою, яка дуже мерзне, внаслідок чого його треба всіляко оберігати від охолодження.
Протягом першого року життя дитина інтенсивно росте. Довжина її тіла збільшується в півтора раза, а вага тіла в три рази. Швидко розвивається у цьому віці і нервова система дитини. Якщо вага мозку новонародженої дитини дорівнює у середньому 380 г, то на кінець першого року вона досягає 940 г.
Нижчі відділи мозку — спинний мозок і мозковий стовбур в цілому вже сформувалися на час народження. Що стосується великих півкуль новонародженої дитини, то за своїми розмірами і внутрішньою будовою вони значно відрізняються від дорослого стану, хоч кора головного мозку вже здатна у певній мірі утворювати тимчасові зв'язки.
Підвищення працездатності нервової системи на першому році життя виявляється в характерних змінах співвідношення сну і бадьорості дитини. Немовля перші тижні життя спить 19— 20 годин на добу; у цьому віці ще немає чіткого розмежування сну і бадьорого стану. На кінець першого року життя кількість годин сну знижується до 15—14 на добу, а разом з тим відбувається більш чітке виділення часу бадьорості як періоду активізації діяльності кори головного мозку, на протязі якого інтенсивно здійснюється ознайомлення з навколишньою дійсністю і вироблюються нові форми поведінки.
У момент народження відбуваються глибокі зміни в умовах життя дитини — вона переходить від внутрішньоутробного до позаутробного існування і змушена тепер пристосовуватися у своїй поведінці до особливостей зовнішнього середовища.
Такому пристосуванню служать на перших порах наявні у дитини від народження безумовні харчові, захисні та іншого роду рефлекси. Так, наприклад, дотикання губів немовляти до грудей матері викликає сисний рефлекс, а наступне попадання молока в порожнину рота — слиновиділення, ковтальні рухи тощо.
Механічне подразнення рогівки ока викликає безумовно-рефлекторне прижмурювання, мигання, виділення слізних залоз тощо. Проте всіх цих безумовних рефлексів не досить для того, щоб забезпечити активну взаємодію дитини з навколишнім середовищем. Новонароджена дитина є зовсім безпорадною істотою, яка без догляду дорослих не може задовольнити жодної із своїх потреб. Для набуття певної самостійності дитина повинна засвоїти нові навички і вміння, а в основі цього процесу лежить утворення тимчасових, умовнорефлекторних зв'язків у корі великих півкуль головного мозку. Вже дуже рано, у перші тижні життя дитини, починають формуватись умовні рефлекси на різноманітні зовнішні подразники.
Так, у середині першого місяця появляється харчовий умовний рефлекс на положення при годуванні. Оскільки перед годуванням дитину звичайно беруть на руки і надають їй певного положення, то в решті решт це положення стає для неї умовним сигналом годування. У дальшому досить взяти голодне немовля певним чином на руки, як воно заспокоюється, перестає плакати, відкриває рота і починає шукати губами грудей матері.
На кінець другого — початок третього місяця життя можуть бути утворені умовні рефлекси з усіх аналізаторів. Першими появляються умовні рефлекси на вестибулярні (виникаючі при зміні положення тіла) подразники, потім на зорові, пізніше на шкірні і, нарешті, на м'язові.
У дальшому аналізаторна діяльність кори великих півкуль, що виявляється у диференціюванні подразників, все більше вдосконалюється. На другому місяці життя дитина, наприклад, диференціює звук дзвоника і звук дзвона, на третьому місяці — два тони, що відрізняються за висотою на октаву, жовтий і червоний колір, солоне, солодке й кисле, деякі запахи. Таким чином, у дитини розвиваються і уточнюються відчуття різних властивостей навколишньої дійсності. Поступово, серед усієї різноманітності предметів і явищ, дитина починає виділяти людей і певним чином на них реагувати.
У кінці першого — початку другого місяця життя у немовляти встановлюється емоційний контакт з навколишніми людьми, зростає увага до дорослого, появляються перші спроби наслідувати звукам його голосу, здійснюваним ним рухам.
Протягом першого року життя падає значення харчового і оборонного підкріплення і зростає роль позитивних емоційних реакцій на дорослу людину при утворенні нових тимчасових зв'язків.
Важливу роль в утворенні умовних рефлексів у немовляти відіграють також орієнтувально-дослідницькі реакції. Будь-яка зміна навколишньої обстановки, поява незнайомих, яскраво зафарбованих предметів привертає увагу дитини, викликає спробу ознайомитися з новим подразником.
Спілкування з близькими людьми і ознайомлення з новими предметами викликають у дитини позитивні емоційні переживання, які мають істотне значення для загального ходу її розвитку. Виникаючий таким чином спокійний радісний стан дитини є важливою умовою її фізичного здоров'я, а разом з тим підвищує її рухову і пізнавальну активність, сприяє ефективному засвоєнню різних навичок і вмінь.
Розвиток орієнтувальної діяльності трохи випереджує у першому півріччі розвиток руху кінцівок. Так, якщо у тримісячного немовляти орієнтувальні реакції голови і ока при простежуванні подразника, що рухається в полі зору, є вже відносно добре організованими, то рухи його рук мають ще некоординований, хаотичний характер.
У зв'язку з цим ручні й переміщувальні рухи формуються, як зазначалося вище, у дитини при провідній ролі орієнтувальних реакцій, що вже оформилися, в першу чергу під впливом орієнтувальних реакцій ока.
Так, хватальні рухи руки, що формуються на третьому — четвертому місяці життя, виникають спочатку при спробі немовляти взяти який-небудь видимий предмет, що зацікавив його, і здійснюються під контролем зору. Якщо повісити, наприклад, над ліжком немовляти блискуче брязкальце, то воно уважно дивиться на нього, тягнеться до нього рученятами.
Спочатку дитина погано координує рухи рук і часто робить помилки. Але помалу вона навчається підпорядковувати свої дії досягненню видимої мети.
У другій половині першого року життя відбувається дальший розвиток хватальних рухів. Дитина починає точно пристосовувати рухи руки до місцеположення, розмірів і форм предметів. Захопивши яку-небудь річ, вона маніпулює нею, відповідно до її особливостей,— кидає м'ячик, тягне візочок, гримить брязкальцем тощо.
Вдосконалення хватальних рухів має важливе значення в розвитку дитини. На їх основі складаються в дальшому всі цілеспрямовані практичні дії. Разом з тим захоплення і маніпулювання предметами дає дитині одночасно багато зорових і дотикових вражень, які, багатократно повторюючись, пов'язуються одне з одним, створюючи цілісний образ тієї речі, з якою дитина діє. Поряд з відчуттям окремих властивостей дійсності у немовляти розвивається сприймання цілісних предметів з усіма їх властивостями.
У другому півріччі інтенсивно розвивається пересування дитини в просторі. Спочатку немовля повзає, потім вчиться приймати вертикальний стан, а на кінець першого року життя робить перші спроби ходити. Це розширює сферу діяльності дитини, відкриває нові можливості ознайомлення з навколишніми предметами.
Весь розвиток немовляти відбувається під безпосереднім впливом дорослих. Дорослі забезпечують не тільки фізичний догляд за дитиною, але й організовують її діяльність, знайомлять її з усім, що оточує, навчають її маніпулювати предметами, сидіти, ходити.
У процесі взаємодії з дорослими виникає потреба в мовному спілкуванні, а разом з тим починається оволодіння мовою.
Хоч дитина першого року життя є ще істотою, яка не говорить, проте вона проходить ряд підготовчих ступенів у розвитку мови. Вже новонароджена дитина виявляє свій емоційний стан за допомогою криків. На другому місяці життя спостерігаються перші ознаки лепету, в якому пізніше, шляхом наслідування, виникають звукосполучення (ба-ба-ба, тьо-тьо-тьо), що зустрічаються в мові дорослих.
На кінець першого року життя немовля починає розуміти деякі слова. Це розуміння полягає в тому, що дитина повертається вбік предмета, що називають, або ж здійснює названу дорослим дію. У цей самий час дитина починає вимовляти перші слова. Це свідчить про перехід до нового, більш високого ступеня розвитку.