Істотне значення в психічному розвитку дитини-дошкільника має поряд з грою зображувальна діяльність. У дошкільному віці діти починають малювати, ліпити, будувати (рис. 33). Хоч дитячі зображення є ще дуже недосконалими, в них дитина відображує предмети і явища навколишньої дійсності.
Дитяча зображувальна діяльність є відображенням навколишньої дійсності.
У зображувальній діяльності дитина не тільки пробує відобразити особливості навколишніх людей і подій, але й прагне виразити своє ставлення до них. Так, наприклад, малюючи «поганого хлопчика», дошкільник замащує його обличчя чорним олівцем, зображуючи добру дівчинку, він малює її м'якими округлими лініями тощо.
Важливою психологічною особливістю зображувальної діяльності є те, що вона має творчий, продуктивний характер і полягає не тільки у використанні вже наявних, готових предметів, але й у виготовленні чогось нового, в створенні певного продукту (малюнка, аплікації, скульптури) шляхом реалізації задуму, який виник у дитини. Тому, незважаючи на примітивність і недосконалість зображувальної діяльності дошкільника, в ній виникають зародки тих рис, які одержать свій дальший розвиток у більш високих формах людської діяльності, розвивається здатність заздалегідь уявити собі те, що повинно бути зроблене, з'являється прагнення до створення чогось нового.
Дитина народжується, не вміючи малювати, ліпити, робити аплікації. Дитяча зображувальна діяльність формується поступово під впливом умов життя і виховання. Вона проходить у своєму розвитку ряд ступенів.
Дозображувальні малювання і ліплення. У ранньому віці, приблизно на другому році життя, виникають перші спроби малювати, ліпити тощо. При цьому дитина креслить якісь каракулі па папері, ліпить з глини якісь кульки і ковбаски, не намагаючись що-небудь зобразити. Дитина бачить, як дорослі чи старші діти пишуть, малюють, ліплять, і намагається наслідувати зовнішній стороні їх дій, не турбуючись поки про те, що в результаті цих дій виходить. Трохи пізніше виникає «наступне тлумачення» зробленого малюнка. Дитина починає малювати без будь-якого зображувального задуму, але потім, розглядаючи накреслені нею лінії, певним чином їх тлумачить. Вона заявляє, наприклад: «Це палки», «Це будинок».
Звичайно такого роду «наступне тлумачення» виникає під впливом дорослих. Спочатку дорослий тлумачить дитячі каракулі, а слідом за ним і дитина починає це робити. Тим самим накреслюється перехід до наступного ступеня розвитку.
Примітивне зображення дитиною дійсності. На цьому ступені розвитку, в кінці раннього — на початку дошкільного віку, дитина починає зображувати навколишні предмети і явища. На перших порах зображення людей, тварин і предметів мають ще дуже примітивний характер. Так, наприклад, зображуючи людину, дитина малює два овали (тулуб і голову), потім всередині верхнього овала — дві крапки і дві маленькі, перпендикулярно розміщені прямі (очі, ніс, рот) і, нарешті, проводить ще чотири великі лінії (руки й ноги). Такими ж «схематичними» є і скульптурні зображення людини. Дитина нагромаджує деталі, не турбуючись про співвідношення між ними, грубо порушує пропорції (наприклад, зображена людина виявляється вдвічі вищою від будинку, що стоїть біля нього), порушує закони перспективи тощо.
Чим же пояснюються ці своєрідні особливості ранніх форм зображення дійсності?
По-перше, дошкільники ще не вміють детально спостерігати зображувані предмети і не володіють такими тонкими, диференційованими руховими навичками, які необхідні для того, щоб передати особливості цієї дійсності на малюнку, в скульптурному зображенні тощо.
По-друге, діти дошкільного віку, будучи полишеними на самих себе, не прагнуть до скільки-небудь точного і повного відтворення натури, не намагаються виправити припущені помилки, задовольняючись дуже приблизною схожістю зображення з дійсністю.
Дослідження показали, що зображувальна діяльність молодшого і почасти середнього дошкільника ще близька за своїм характером до гри. Дитину захоплює не стільки результат, скільки сам процес діяльності. Саме весь процес малювання або ліплення править зображенням дійсності, що цікавить дитину. Те, що не вдається зробити на папері або з глини, доповнюється рухами, жестами, словесними висловлюваннями.
При такому ігровому ставленні до зображувального завдання дитина не спостерігає детально натуру, а задовольняється блідим і неточним уявленням про неї або ж дуже побіжним, поверховим її розглядом. Так, наприклад, один п'ятирічний хлопчик, якому запропонували зробити портрет своєї матері, виконав завдання, жодного разу не поглянувши на маму. Коли вихователька запитала: «Що ж ти не подивишся на маму?», дитина відповіла: «А я її і так знаю». На цьому ступені розвитку дитина ще не співставляє в процесі малювання і ліплення копію з оригіналом і, таким чином, фактично позбавляється можливості вдосконалювати форму зображення, як це робить дорослий художник. Якщо до цього додати технічні труднощі, пов'язані з недостатнім розвитком складних рухових умінь, необхідних для передавання особливостей зображуваного предмета, то стане ясним, чому зображувальна діяльність маленької дитини так істотно відрізняється від того, що має місце у дорослого художника.
Коли розвиток малювання і ліплення відбувається стихійно, без спеціального систематичного навчання, то дитина-дошкільник звичайно спиняється на стадії примітивного «схематичного» зображення дійсності (рис. 34). А в умовах спеціального навчання відбувається перехід на більш високий ступінь розвитку зображувальної діяльності (рис. 35).
Зображення за спостереженням. Під впливом систематичних педагогічних заходів характер зображувальної діяльності дошкільника істотно змінюється.
Якщо вихователь систематично ставить перед дітьми певні зображувальні завдання, аналізує зроблені ними малюнки і певним чином їх оцінює, то поступово діяльність дошкільників втрачає ігрові риси і набуває продуктивного характеру, спрямовується на досягнення певних зображувальних результатів. За цих умов діти вже 4—5-річного віку починають прагнути до вірнішого і повнішого зображення дійсності, яке було б зрозуміле іншій людині і одержало б з її боку позитивну оцінку.
Проте однієї зацікавленості в результаті ще недосить, щоб підняти зображувальну діяльність дитини на більш високий ступінь розвитку.
Треба ще навчити її певних навичок і вмінь, які необхідні для точнішого й досконалішого передавання дійсності.
Серед цих умінь особливо важливе значення має вміння уважніше і детальніше спостерігати дійсність і не задовольнятися при зображенні загальним уявленням про предмет або ж випадковими, скороминущими враженнями від цього предмета.
Коли дитина навчиться спостерігати і в неї почнуть виникати більш багаті і разом з тим більш розчленовані, диференційовані образи сприйманих предметів, вона повинна навчитися підпорядковувати рухи руки образу, що склався, постійно співставляючи те, що виходить на папері або в глині, із зображуваним предметом, вносячи необхідні виправлений і доповнення у продукт своєї діяльності.
Досвід показує, що при систематичному навчанні, при виробленні відповідних сенсорних і рухових умінь дошкільники поступово переходять до більш високої стадії зображувальної діяльності — до малювання і ліплення за спостереженням. За цих умов діти 5—6 років починають повніше і досконаліше зображувати сприймані предмети, повніше передавати їх особливості і взаємовідношення між ними. Звичайно, і на цьому ступені розвитку зображення дітей ще істотно відрізняються від продуктів діяльності дорослих художників.
Вони примітивні у своїй композиції, не враховують законів перспективи, не передають відтінків кольорів і освітлення тощо.
Проте і в такій формі зображувальна діяльність за правильного педагогічного керівництва робить величезний вплив на психічний розвиток дитини. По-перше, вона вчить дитину спостережливості, вчить її грунтовніше й детальніше відтворювати навколишню дійсність, по-друге, вона вироблює в неї тонкі диференційовані рухи руки, що здійснюються під контролем зору. По-третє, вона спонукає її прагнути до створення певного продукту, до реалізації певного задуму в своїй діяльності. По-четверте, вона, подібно до гри, дає можливість дитині відтворити в наочній формі події навколишнього життя і таким чином краще їх зрозуміти, глибше їх пережити, правильніше поставитись до їх позитивних і негативних особливостей.
Внаслідок цього зображувальна діяльність має важливе значення не тільки в естетичному, але і в розумовому, а також у моральному розвитку дитини.