Беручи участь у житті суспільства, займаючись виробничою діяльністю, виконуючи певні суспільні обов'язки, кожна окрема людина збагачує своє мислення не тільки в результаті особистого практичного досвіду, але й шляхом спілкування з навколишніми людьми за допомогою мови.
Мова, будучи засобом обміну думками між людьми, являє тим знаряддя людського мислення.
Пізнання дійсності починається з відчуття і сприймання навколишнього світу, які дають нам знання про окремі конкретні предмети, про зовнішні відношення, які існують між ними.
Потім іде мислена переробка даних, одержаних через відчуття і сприймання, яка дозволяє нам зрозуміти загальні закономірності, що існують в навколишній дійсності.
Таке узагальнене відображення дійсності можливе лише за допомогою мови, лише на основі словесних формулювань. Можна, наприклад, безпосередньо бачити або наочно уявити, як якийсь окремий конкретний предмет, позбавлений опори, падає на землю. Але для того щоб людина зрозуміла загальну закономірність, яка виявляється в ряді подібних випадків, необхідно за допомогою слова узагальнити явища, які спостерігались, сформулювати в мові фізичний закон тяжіння.
Тільки користуючись засобами мови, людина, виходячи з даних, одержаних через відчуття і сприймання, може піднятися до абстрактного мислення, відобразити істотні закономірності явищ, які спостерігаються.
Тимчасові зв'язки, які утворюються під впливом словесних сигналів, відрізняються за своїм характером від тих, які утворюються під впливом безпосередніх подразників.
Словесні сигнали є сигналами особливого роду. Вони сигналізують не про окремі предмети і явища, а про цілий ряд схожих предметів і явищ.
Так, найпростіші слова будь-якої мови, як-от: «стілець», «чашка» або «бігти», «лежати», «сидіти», означають не якийсь окремий предмет або окрему дію, а цілий ряд предметів і дій, схожих один з одним в тому чи іншому відношенні. Відповідно до цього і тимчасові зв'язки, які утворюються в мозку людини під впливом словесних сигналів, відповідають не поодиноким випадкам, а відношенням між певного роду предметами і явищами, що закономірно повторюються. Такий узагальнений характер мають уже найпростіші судження, як-от: «дерево горить», «залізо важче паперу», «риби живуть у воді» тощо.
Узагальнені тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в мозку людини на рівні другої сигнальної системи, що постійно взаємодіє з першою, складають фізіологічну основу абстрактних понять, які формуються й використовуються в діяльності мислення.
Пізнання дійсності шляхом мислення перевіряється і розвивається в процесі практики людини. Класики марксизму- ленінізму вчать, що перевірка правильності нашого мислення, істинності наших понять відбувається в діяльності, в практиці.
Добиваючись у процесі суспільної практики необхідних результатів, беручи участь разом з іншими людьми у виробничій, науковій і суспільній діяльності, людина перевіряє поняття, які утворилися в неї раніше, переконується в правильності одних і хибності інших, піднімаючись, таким чином, на вищий ступінь розвитку мислення.
Розвиток і вдосконалення понять у кожної людини в процесі практичної діяльності можна пояснити так.
Узагальнені тимчасові зв'язки, що утворюються на рівні другої сигнальної системи і становлять фізіологічну основу абстрактних понять, закріплюються або згасають під впливом того, одержують вони ділове підкріплення чи ні. Одні зв'язки, які є помилковими, не відповідають повністю дійсності, гальмуються внаслідок непідкріплення, інші ж, правильні, підтверджуються практикою і закріплюються, усталюються. Внаслідок цього мислення людини стає все повнішим, правильнішим відображенням дійсності, звільняючись поступово від помилок і хибних думок.
Розвиток мислення малої дитини відбувається в основному шляхом засвоєння громадського досвіду, що надбаний попередніми поколіннями. Під впливом навчання і виховання дитина оволодіває не тільки окремими знаннями, але і засобами мислення, які виробило людство.
Проте і для розвитку мислення дитини важливе значення має її практична діяльність. Практична обізнаність з навколишньою дійсністю, досвід посильної участі в житті сім'ї і колективу дитячого садка створює у дитини, з одного боку, необхідні передумови для засвоєння нових понять, а з другого, — служить засобом їх дальшої перевірки, уточнення і збагачення.