Як уже було сказано, дитина народжується, не володіючи мисленням. Перші прояви мислення можна спостерігати в кінці першого, на початку другого року життя. Важливою передумовою для цього є нагромадження дитиною певного досвіду шляхом безпосереднього сприймання навколишнього і практичних дій з предметами. На другому році життя діти переходять від елементарного маніпулювання речами до більш складних предметних дій. Вони починають діяти одним предметом у відношенні до іншого (ставити кубики один на другий, насаджувати кільця на стержень пірамідки тощо), а також поступово практично знайомитися з призначенням речей, якими користуються у домашньому вжитку (ложки, чашки тощо). В результаті цих більш складних дій діти виділяють нові властивості предметів, розкривають взаємовідношення між ними. Стикаючись з предметами, які мають загальні властивості і внаслідок цього можуть бути вжиті подібним чином, дитина починає узагальнювати такого роду предмети, а також виконувані з ними дії.
Так, наприклад, навчившись у дорослого діставати паличкою кульку, що закотилася під диван, дитина потім намагається використати для досягнення аналогічної мети будь-який подовжений предмет — парасольку, віник, щітку для підлоги тощо. Навчившись насаджувати дерев'яні кільця на стержень піраміди, переддошкільник намагається зробити те ж саме з одержаним бубликом, а потім нанизує його на палець, на ложку тощо.
Характерним для дітей другого року життя є те, що вони мислять головним чином про речі, які вони сприймають у даний момент і з якими вони діють у цей час. Аналіз, синтез, порівняння та інші мислительні процеси ще невіддільні від практичних дій з самим предметом, з фактичним розчленуванням його на частини, об'єднанням елементів в одне ціле тощо.
Таким чином, мислення у ранньому дитинстві має ще наочно-дійовий характер.
Іншою особливістю мислення дітей у цьому віці є своєрідний характер ранніх узагальнень. Спостерігаючи навколишню дійсність, маленькі діти помічають головним чином зовнішні,, такі, які безпосередньо впадають у вічі, ознаки предметів і явищ, узагальнюючи їх за зовнішньою схожістю.
Так, наприклад, одна півторарічна дитина об'єднувала такі зовні схожі предмети, як яблуко, м'ячик, клубок ниток, дерев'яне яйце тощо, і називала їх одним словом «ябуко». Інша дитина позначала словом «кис-кис» не тільки кішку, але й усі хутряні речі.
Діти раннього віку ще не можуть розібратися у внутрішніх, істотних особливостях предметів і судять про них переважно за зовнішніми якостями, за зовнішнім виглядом.
Характерною особливістю перших дитячих узагальнень є те, що вони грунтуються на зовнішній схожості між предметами і явищами.
Таким чином, уже в ранньому віці у дитини з'являються початки мислення. Проте зміст мислення на цьому ступені розвитку дуже обмежений, а форми його ще недосконалі.