Дитина народжується, не вміючи говорити. У новонародженої дитини спостерігаються лише природжені голосові реакції — крики, які викликаються деякими зовнішніми і внутрішніми подразниками, що мають безумовно рефлекторне значення для організму (холод, біль, стан голоду тощо).
Одночасно сильні звукові подразники викликають- у немовляти здригування і захисні рухи. На 2—3 тижні життя виникають елементарні орієнтувальні реакції на звуки, діти починають прислуховуватися до звукових подразників. Якщо поблизу виникає який-небудь шум або пролунає голос людини, то немовля на деякий час припиняє рухи і затихає. Пізніше, на 2—3 місяці, утворюється зв'язок між звуками людського голосу і присутністю дорослого. Почувши голос, немовля починає шукати очима того, хто говорить, і повертає голову в його бік.
Важливою передумовою для розвитку мови є поява у дитини в кінці другого — початку третього місяця життя позитивної емоційної реакції при спілкуванні з навколишніми людьми.
З появою цієї реакції дитина дедалі активніше прагне до спілкування з дорослими, уважно стежить за їх діями, намагається наслідувати їх рухи і звуки. Вплив мови навколишніх на звуки, що їх вимовляє немовля 3—4 місяців, виявляється в дитячому лепеті. Дитина починає наслідувати звуки мови, на якій говорять навколишні люди. В її лепеті, наприклад, співучі голосні поєднуються з приголосними, утворюючи склади, що повторюються, наче «ба-ба-ба» або «тя-тя».
У другому півріччі життя немовля починає пов'язувати певні звукосполучення з одержаними ним враженнями або ж із своїми діями-відповідями. Так, наприклад, при звуках «тік-тік» воно повертає голову вбік годинника, при звуках «іди-іди» протягує до того, хто говорить, руки і намагається встати.
Проте раннє розуміння дитиною слів і словесних наказів ґрунтується не на точному сприйманні їх звукового складу, а на вловлюванні ритміко-мелодійної структури, на схопленні інтонаційно-виразної сторони слів і речень, що висловлюються усіма навколишніми людьми. Спеціальні дослідження показали, що коли замінити слова, на які немовля звикло відповідати певним рухом, зовсім іншими словами, але такими, що мають схожу з першими ритмічну будову, то вони викликають ті ж самі рухові реакції. Лише поступово діти починають розрізняти і правильна відтворювати звуки мови. Послідовність виділення дитиною тих чи інших звуків і складів залежить від їх відносної сили, а також від їх місце-положення в слові. Так, наприклад, маленька дитина, відтворюючи слово «великий», вимовляє лише останній склад «кий». Замість слова «молоко», вона виділяє його перший склад, «мо» або ж разом — перший і останній — «моко», опускаючи середній, як найважче розрізнюваний.
Сприймання і відтворення звуків мови вдосконалюється на протязі не лише раннього, але й дошкільного дитинства.
Розвиток фонематичного слуху, вміння тонко розрізняти і зв'язувати фонеми є важливою умовою розуміння і осмисленого вживання слів.
Перші осмислені слова появляються у дитини в кінці першого року життя. Це назви близьких людей («мама», «баба», «тато», «няня»), а також назви навколишніх предметів і найпростіших дій. Перш ніж дитина сама починає активно вимовляти слова, вона виявляє розуміння мови інших людей. Деякі однорічні діти, які самі можуть сказати лише два-три слова, вже розуміють понад десять слів і правильно на них реагують. Пасивний словник дитини (та кількість слів, яку вона розуміє) випереджує у своєму розвитку її активний словник (кількість слів, яку вона сама вимовляє).
Дитина оволодіває мовою, наслідуючи мову дорослих. У процесі спілкування з людьми вона починає виділяти звуки і синтезувати їх у склади, слова і речення. Мовне спілкування дитини з дорослими в свою чергу збагачується завдяки все більшому знайомству з навколишнім і ускладненню дитячої діяльності.
На початок другого року життя дитина починає самостійна пересуватися і досить різноманітно діяти з різними предметами. Ускладнення діяльності, збагачення її змісту породжує у дитини нові потреби. То їй потрібна палка, то м'яч, то вона хоче дотягнутися до вимикача, щоб самій погасити світло. Такого роду вимоги вже не можуть бути висловлені за допомогою крику.
Для того щоб її зрозуміли, дитина повинна переходити до мовного спілкування з дорослими, користуватися для обміну думками засобами мови. Під впливом цієї практичної необхідності дитина активно оволодіває все новими словами, збагачує свій словник (рис. 18).
Свої вимоги і побажання дитина виявляє спочатку за допомогою окремих слів. Наприклад, півторарічна дитина, бажаючи одержати ляльку, говорить: «ляля» (лялька), замість того щоб сказати: «мамо, йдемо гуляти», вона говорить одне слово «гуляти».
Пізніше з являються примітивні речення, -які складаються з кількох слів. Спочатку слова в таких реченнях просто ставляться поряд, не будучи узгоджені одне з одним. Наприклад, дитина говорить: «Мама, водичка купатися, пісочок гратися», що означає: «мамо, йдемо на річку, там будемо купатися і в пісочок гратися».
Потім починається інтенсивне оволодіння граматичною будовою рідної мови.
На кінець другого року діти практично засвоюють деякі морфологічні елементи, однину і множину іменників, час і особу дієслів, деякі відмінкові закінчення.
Проте граматична будова дитячої мови у цьому віці ще недосконала. Будуючи речення, діти другого року життя одні слова узгоджують правильно, а інші — помилково. Дитина, наприклад, говорить: «папа на робота (замість «на роботу») пісьов». Дальше збагачення словника і оволодіння граматичною будовою мови відбувається вже у дошкільному віці.