Слухова чутливість продовжує свій розвиток у дошкільному віці.
Особливістю слухової чутливості у дітей є те, що вона характеризується великими індивідуальними відмінами. У деяких дошкільників спостерігають дуже високу слухову чутливість, а в інших, навпаки, слух буває різко знижений.
Наявність великих індивідуальних коливань у чутливості до розрізнювання висоти звуків призводить іноді до неправильного припущення, що слухова чутливість немов залежить лише від природжених задатків і в ході розвитку дитини істотно не змінюється. Насправді, слух поліпшується з віком. Слухова чутливість (розрізнювання звуків, що мало відмінні один від одного) зростає у середньому майже в два рази. Встановлено, що чутливість до розрізнювання висоти звуків (у дошкільному віці) швидко розвивається при систематичних заняттях музикою.
Чутливість до розрізнюваная висоти звуків може бути різко підвищена також шляхом спеціальних вправ. Як і для розвитку інших відчуттів, ці вправи, проте, не повинні полягати в простому «тренуванні», а обов'язково виконуються так, щоб дитина активно розв'язувала завдання — помітити відміни у висоті порівнюваних звуків — і щоб вона при цьому завжди знала, чи правильно вона дала відповідь. Такого роду вправи можна про¬вадити з дітьми-дошкільниками у вигляді дидактичної гри, організованої за типом відомих ігор «з правильним угадуванням».
У педагогічній роботі з дітьми дошкільного віку слід особливу увагу звертати на те, чи добре чує дитина. Це необхідно тому, що у дітей зниження слухової чутливості не завжди помічається навколишніми людьми. Дитина, що погано, нечітко й не повністю чує звернену до неї мову, часто правильно догадується про сказане за виразом обличчя того, хто говорить, за рухом губів і, нарешті, за обстановкою, в якій до неї звертаються. В подібному «напівслуханні» розумовий розвиток дитини, особливо її мовний розвиток, може затримуватися. Такі явища, як невиразність мови, удавана розсіяність і нетямущість, нерідко пояснюються саме зниженим слухом дитини. За станом слуху дітей слід особливо ретельно стежити, бо його недоліки спостерігаються частіше, ніж недоліки інших відчуттів. Помітивши які-небудь порушення у розвитку в дитини слухової чутливості, вихователь повинен порадитися з лікарем-спеціалістом.
Знаючи, що слух у даної дитини недостатньо розвинений, вихователь повинен потурбуватися, по-перше, про те, щоб забезпечити їй найсприятливіші умови для слухового сприймання, тобто стежити за тим, щоб дитина сиділа ближче до того, хто розповідає або читає; розмовляючи з нею, треба ясніше вимовляти слова, а коли це потрібно, спокійно повторити сказане ще раз. По-друге, слід виховувати в неї слух, примушувати вправлятися в прислухуванні. Для цього корисно вводити такі змістовні заняття й ігри, які вимагають від дитини уважно слухати неголосні звуки і які не дозволяють замінювати слух зором чи догадкою.
Крім музичних занять та ігор, а також занять з розвитку мови, важливу роль у культурі слуху відіграє організація правильного «слухового режиму» в групі. Треба, щоб у групі дітей, які навчаються чи граються, не було постійного галасу і крику, які не тільки дуже стомлюють дітей, але вкрай несприятливі для виховання в них слуху. В надзвичайно гомінливій групі Дитина не прислухається до навколишніх людей, погано чує саму себе, звикає відповідати лише на дуже голосні звуки, сама починає говорити надто голосно. Іноді в цьому винен вихователь, який засвоює манеру говорити з дітьми підвищено гучним голосом, а коли в групі стає надто шумно, намагається «перекричати» дітей.
Звичайно, безглуздо вимагати від дошкільників, щоб вони завжди вели себе тихо,— дитині властиві і бурхливі вияви свого захоплення, і гучні ігри. Але дітей можна привчити додержувати тиші, говорити напівголосно, вслуховуватися в оточуючі їх слабкі звуки. Це найважливіша умова виховання культури слуху в дітей.