На час народження аналізатори досягають відносно високого ступеня розвитку і здатні до досить тонкого розрізнювання подразників. Новонароджена дитина відповідає різноманітними природженим» реакціями на зовнішні й внутрішні подразники. Зміни положення в просторі, порушення рівноваги тощо, які викликають подразнення вестибулярного апарата (що знаходиться у внутрішньому вусі), обумовлюють рефлекторні зміни пози всього тіла і кінцівок немовляти. Дотикання викликає здригування дитини. У відповідь на світло виникає рефлекторне зажмурювання очей. Вплив харчових речовин на орган смаку викликає слиновиділення, сисні рухи рота тощо. Дія звукових подразників гальмує рухову активність немовляти тощо.
Пізніше утворюються умовні рефлекси на різноманітні зовнішні і внутрішні впливи. Як показали дослідження; першими проявляються умовні рефлекси з вестибулярного й слухового аналізатора, потім—із зорового і далі з шкірно-тактильного аналізатора. Так, поєднуючи в експерименті безумовно рефлекторне кліпання і мруження при подуві в очі немовляти з погойдуванням колиски (яке викликає подразнення вестибулярного апарата, що знаходиться у внутрішньому вусі), можна вже на третьому, четвертому тижні життя утворити вестибулярний умовний рефлекс: при погойдуванні.колиски дитина починає мружитись і кліпати: В той самий час утворюються умовні кліпальні рефлекси і на звук. Якщо поєднувати подув в очі з гудком, то немовля, щойно почувши звук гудка, починає кліпати. Трохи пізніше, на другому місяці життя, утворюються харчові й захисні умовні рефлекси на зорові подразники (наприклад, на світло електричної лампочки, пофарбованої в той чи інший колір). На кінець першого — на початку другого місяця життя можуть бути утворені умовні рефлекси з усіх аналізаторів. Утворення такого роду умовних рефлексів і їх диференціювань складає фізіологічну основу розвитку відчуттів у дитини.
У перші тижні життя виникають лише відчуття (відображення окремих властивостей предметів чи явищ).
На третьому — четвертому місяці життя появляються аналіз і синтез комплексних подразників, дитина починає сприймати предмети (що мають різноманітні властивості).
Щоденно стикаючись з навколишніми предметами, дитина постійно відчуває їх властивості одночасно. Поступово подразнення, викликані даним предметом, виділяються з усіх впливів навколишньої дійсності і пов'язуються між собою, що призводить до виникнення сприймання даного предмета в сукупності його властивостей.
Дуже важливе значення для формування сприймання, як і інших психічних процесів, має підкріплення. Виділення комплексу подразників, що відносяться до даного предмета, і утворення зв'язків Між ними відбуваються успішно в тому разі, коли цей предмет набув якого-небудь важливого значення для дитини або ж завдяки своїй незвичайності викликає орієнтувально-дослідницькі реакції. Так, наприклад, при появі нового предмета дитина уважно в Нього вдивляється, повертає голову в його бік, намагається захопити його рукою тощо.
У такому разі правильне виділення комплексу подразників і утворення відповідних зв'язків підкріплюється досягненням практичного або пізнавального результату, що має істотне значення для розвитку, вдосконалення сприймання.
Характерно, що дитина починає сприймати першим те, що має для неї найбільше життєве значення, те, що зв'язане з задоволенням її життєвих потреб. Так, з усього навколишнього немовля насамперед виділяє матір, яка турбується про нього, вже дуже рано починає відрізняти її від інших людей, У дальшому коло предметів і явищ, які сприймаються, дедалі розширюється.
Важливе значення в розвитку сприймання мають дії немовляти— захоплення предметів рукою і оперування ними, що починається з третього місяця життя. Сумісна робота руки й ока при подібних діях призводить до утворення тимчасового зв'язку між зоровими, шкірними і руховими подразниками, що необхідне для правильного сприймання навколишньої дійсності. В міру ускладнення діяльності дитини, використання дедалі більшої кількості предметів домашнього вжитку в практичних цілях (під час їжі, вмивання, одягання), а також маніпулювання речами в різних іграх у неї збагачується й уточнюється сприймання навколишніх предметів і явищ. Так, наприклад, уже в середині першого року життя діти починають розрізняти форми предметів. На другому році вони можуть вибрати з ряду речей одну, яка точно відповідає запропонованому зразку. Значно поліпшується у ранньому дитинстві розрізнювання предметів за кольором. Як показують дослідження, протягом перших двох років життя у дитини швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней, а також практичне орієнтування за допомогою зору в місцеположенні предметів. У межах невеликих віддалей дитина починає правильно сприймати величину предметів незалежно від того, наскільки вони віддалені. Так, якщо привчити дитину півтора-двох років до того, що у великій коробці завжди знаходиться яка-небудь цікава іграшка, а в маленькій її немає (утворити в неї тимчасовий зв'язок між розміром коробки і місцезнаходженням іграшки), то вона буде завжди тягнутися до великої коробки. Це відбудеться навіть тоді, коли остання буде знаходитися значно дальше від неї, ніж маленька» так що проекційне зображення великої коробки на сітчатці ока виявиться меншим, ніж зображення маленької коробки.
Інтенсивно розвивається в ранньому дитинстві і слухове сприймання. Діти другого року життя вже досить добре розрізняють мовні, а також музичні звуки. Це має важливе значення для розвитку мови і формування музикальних здібностей.
У результаті мовного спілкування з навколишніми людьми дедалі більшу роль у сприйманні дитини починає відігравати слово, друга сигнальна система. Так, показуючи яку-небудь картину і розповідаючи про те, що на ній намальовано, вихователь послідовно привертає увагу дитини до зображених предметів, примушує її детальніше спостерігати характерні їх особливості.
Називаючи сприйнятий предмет, дитина разом з тим його осмислює, відносить до групи схожих предметів. Так, наприклад, назвавши сприйнятого іграшкового собачку, дитина відносить його до всіх відомих їй тварин подібного роду, внаслідок чого її сприймання набуває осмисленого, узагальненого характеру.
Важливе значення у зоровому сприйманні мають різномі рухи ока при розгляданні особливостей предмета, в дотиканні різні обмацувальні рухи руки тощо. При сприйманні широко використовується минулий досвід. Само собою зрозуміло, що такий складний психічний процес не може існувати у дитини від народження. Він складається поступово в результаті практичної діяльності і спеціального навчання протягом її життя.
Хоч на кінець раннього віку сприймання дитини досягає відносно високого ступеня розвитку, проте воно у багатьох відношеннях ще дуже недосконале. Маленькі діти ще не володіють тонкими і різноманітними рухами сприймальних органів, необхідними для правильного сприймання складних предметів і явищ.
Так, розглядаючи яку-небудь картинку, дитина обмежується тим, що кидає на неї побіжний погляд або ж спиняється на якійсь одній деталі, не помічаючи решти її особливостей. При дотиканні до предмета вона схоплює його всією рукою, не простежуючи пальцями його контура, не промацуючи заглиблень і виступів На його поверхні, не відчуваючи натиском пальців його твердості. В результаті такого грубого і обмеженого дослідження об'єктів, які виникають у голові дитини, образи сприйманих предметів виявляються іноді дуже неточними й недосконалими: ромб, наприклад, сплутується з трикутником, іграшкова вівця — з собакою тощо. Разом з тим дитина раннього віку ще не вміє підпорядковувати своє сприймання поставленому перед нею завданню, узгодити його з тими вимогами, які ставлять до неї навколишні люди в словесній формі. Тому сприймання дитини цього віку має недостатньо цілеспрямований, мало організований характер. На-приклад, дитині пропонують знайти на картинці лисичку, яка сховалась за деревом, а вона, побачивши зображених на передньому плані мисливців, зацікавлюється ними і вже забуває, що ба було зробити.