Найголовніші зміни в зорових відчуттях дітей дошкільного віку відбуваються в розвитку гостроти зору (тобто здатності розрізнювати малі або віддалені об'єкти) і в розвитку розрізнювання відтінків кольору.
Часто думають, що чим менша дитина, тим кращий, гостріший у неї зір. Насправді це не зовсім вірно. Дослідження показали, що гострота зору в молодших дошкільників нижча, ніж у старша дошкільників. Так, ледве помітний розрив у чорному кільці, Замальованому на.білому фоні, можуть побачити діти 4—5 років на відстані (в середніх цифрах) 2 м 80 см, діти 5—6 років 2м 90 см, а діти 6—7 років — 3 м 30 см (рис. 11).

Головка умова успішного виховання гостроти зору полягає в тому, що дитині дають таке зрозуміле й цікаве для неї завдання, яке вимагає відрізнити один від одного об'єкти, віддалені від неї.
Подібні завдання можуть бути дані в формі гри, яка, наприклад, вимагає від дитини показати, в якій із. кількох однакових коробочок, що стоять на поличці, захована картинка чи іграшка. На коробочці, в якій захована картинка зображено коло з ледве помітним розривом в.одному місці (наприклад, угорі), а на інших коробочках — кола з розривами, що знаходяться в інших місцях (внизу, зліва, справа). В ході такого роду дидактичної гри діти поступово навчаються відшукувати картинку, орієнтуючись на місце положення ледве помітних розривів у кільцях, зображених на коробочках.
Таким чином активний розвиток здатності розрізнювання віддалених об'єктів повинен відбуватися в процесі тієї чи іншої конкретної і змістовної для дитини діяльності, а зовсім не шляхом формального «тренування». Формальне «тренування» гостроти зору не тільки не дає підвищення його, але в деяких випадках може принести навіть пряму шкоду, особливо коли при цьому перенапружувати зір дитини або давати їй розглядати об'єкт в умовам дуже слабкого, надто сильного або нерівного, мерехтливого освітлення. Слід також уникати давати дітям розглядати дуже дрібні об'єкти, які доводиться держати близько до очей.
У дітей дошкільного віку недоліки зору іноді залишаються непомітними. Тому поведінка дитини, яка пояснюється тим, що вона погано бачить, може витлумачуватися неправильно і підказувати неправильні педагогічні висновки. Наприклад, замість того щоб посадити короткозору дитину ближче до розглядуваної книжки з картинками, вихователь, не знаючи про її короткозорість, даремно намагається привернути її увагу до деталей картинки, які та не бачить. Ось чому вихователеві завжди корисно цікавитися медичними, даними про стан зору дітей, а також самому спостерігати за їх зоровим сприйманням навколишніх предметів.
У дошкільному віці значно розвивається у дітей точність в розрізнюванні відтінків кольорів. Хоч на початок дошкільного віку більшість дітей безпомилково розрізняє основні кольори спектра, розрізнювання схожих між собою відтінків у дошкільників є ще недостатньо досконалим. Досліди, які вимагають від дитини підібрати до даного відтінку однаковий з ним, показують, що кількість помилок, що їх роблять при цьому діти у дошкільному віці швидко зменшується: якщо у чотирирічних кількість помилок ще дуже велика і досягає 70%, то в дітей 5—6 років помилок звичайно вже не більше 50%, а в 7 років — менше 10%.
Важливу роль у розвитку сприймання кольору відіграє виконання дітьми таких робіт, як викладання кольорових візерунків, аплікаційні роботи з природних кольорових матеріалів, малювання фарбами тощо.
Слід мати на увазі, що в окремих (правда, досить нечисленних) випадках у дітей зустрічаються порушення кольорового зору. Дитина не бачить відтінків червоного або відтінків зеленого кольору і змішує їх між собою. В інших, ще більш рідких, випадках діти погано розрізняють деякі відтінки жовтого і синього. Нарешті, бувають також випадки повної «кольорової сліпоти», коли діти відчувають лише відміни по світлості, а власне кольору не відчувають зовсім. Вивчення кольорового зору вимагає застосування особливих таблиць і повинне провадитися спеціалістами.