Властивості предметів і явищ відчуваються нами, коли вони викликають у якому-небудь з наших органів чуття нервовий процес, що поширюється по доцентрових шляхах до кори великих півкуль і створює там більш-менш стійкий, концентрований осередок збудження.
Поряд з відчуттями при впливах, які йдуть із зовнішнього світу, людина переживає відчуття, викликані в неї деякими змінами в положенні власного тіла і його органів. Такими є, наприклад, відчуття зміни в положенні нашого тіла, а також деякі стани наших внутрішніх органів. Ці види відчуттів також відіграють важливу роль у житті людини, в розвитку її довільних рухів і в пізнанні світу. Наприклад, відчуття, викликані в нас нашими власними рухами, беруть участь у зоровому сприйманні — у сприйманні віддаленості, форми і величини предметів, у сприйманні ваги предметів та інших властивостей оточуючої нас дійсності.
Види відчуттів. Різні види відчуттів виникають у результаті впливу різних подразників на різні аналізатори.
Зорові відчуття є відображенням кольорів як ахроматичних (білий і чорний та проміжні між ними відтінки сірого), так і хроматичних (тобто різні відтінки червоного, жовтого, зеленого, синього). Зорові відчуття викликаються дією світла, тобто електромагнітних хвиль, випромінюваних (чи відбиваних) тілами, на зоровий аналізатор. Зовнішнім сприймальним приладом зорового аналізатора є сітчаста оболонка ока. Залежно від частоти коливань (довжини) світлових хвиль виникають відчуття того чи іншого кольору, відчуття ахроматичних кольорів викликаються світлом, яке складається з усіх електромагнітних хвиль, що входять до видимого спектра.
Слухові відчуття е відображенням звуків різної висоти (високі — нізькі), сили (голосні — тихі) і різної якості (музичні звуки, шуми). Вони викликаються впливом звукових хвиль, утворених коливанням тіл, на слуховий аналізатор, периферичним кінцем якого є кортіїв орган вуха з закладеними в ньому чутливими закінченнями слухового нерва.
Поряд із слуховими відчуттями коливання тіл викликають у людини також відчуття вібраційні, що відображують коливання (вібрації) предметів за допомогою інших чутливих апаратів. Такими є, наприклад, відчуття, одержувані при дотиканні рукою до кришки звучащого рояля.
Вібраційні відчуття звичайно не відіграють у людини важливої ролі і розвинені дуже мало. Проте вони досягають дуже високого розвитку у багатьох глухих, яким вони частково замінюють відсутній слух.
Нюхові відчуття є відображенням запахів, властивих деяким предметам. Нюхові відчуття виникають внаслідок проникнення часток пахучих речовин, що розповсюджуються в повітрі, у верхню частину носоглотки, де вони діють на периферичні закінчення нюхового аналізатора, які закладені в слизовій оболонці носа.
Смакові відчуття є відображенням деяких хімічних властивостей смакових речовин, розчинених у воді або слині. Відчуття солодкого, гіркого, кислого і солоного виникають у результаті впливу смакових речовин на смаковий аналізатор, периферичні закінчення якого розміщені головним чином на поверхні язика. Смакові відчуття відіграють важливу роль у процесі харчування, в розрізнюванні різних видів їжі, в підвищенні або зниженні діяльності органів травлення.
Шкірні відчуття є відображенням механічних властивостей предметів, які виявляються при дотиканні до них, при тисненні їх на тіло, при терті, ударі тощо; шкірні відчуття відображають також температуру предметів навколишнього середовища. Органом шкірних відчуттів є шкірний аналізатор, периферичний кінець якого являє собою нервові апарати,(«точки») чотирьох типів. Останні закладені в шкірі і слизових оболонках рота, носа тощо. Це так звані точки дотику, точки болю, точки тепла, точки холоду.
Кожний з цих апаратів сприймає впливи тільки одного типу: точки дотику чутливі тільки до дотикання і тиснення, точки болю чутливі до сильно руйнуючих подразників, точки тепла — тільки до впливів температури, вищої, ніж температура тіл а, а точки холоду — тільки до впливів пониженої температури. Різні сприймаючі прилади шкірних аналізаторів розподілені по поверхні тіла нерівномірно, тому різні ділянки шкіри мають неоднакову чутливість. Найбільшу чутливість до дотикання мають кінчики пальців, а також кінчик язика; до відчуттів болю найбільше чутлива шкіра спини і щік; до тепла і холоду надчутливіша шкіра попереку, живота і грудей.
Зазначені види відчуттів (зорові, слухові, нюхові й шкірні) відображуючи різні властивості предметів і явищ, мають між собою, те спільне, що всі вони відображують впливи зовнішнього світу, відповідно чого і органи всіх цих відчуттів розміщені на поверхні тіла, або поблизу її. Другу групу відчуттів складають такі, які відображують рух і стан нашого тіла. До цієї групи відчуттів належать такі.
Рухові (суглобнй-м'язові) відчуття є відображенням положення наших кінцівок, їх руху і ступеня прикладеного при цьому м'язового зусилля. Периферичним сприймаючими приладами рухового аналізатора є чутливі нервові закінчення, закладені в тканині суглобів і суглобних сумок, в м'язах і сухожилках. Рухові відчуття мають величезне значення: без них ми не могли б нормально виконувати рухи, тому їцо пристосування рухів до зовнішнього світу і один до одного вимагають сигналізації про кожну найменшу подробицю акту руху. В цьому і полягає роль рухових відчуттів. Крім того, як ми вже зазначали, рухові відчуття відіграють дуже важливу роль і в багатьох видах сприймання зовнішнього світу.
Відчуття положення (рівноваги) тіла є відображенням положення, яке займає наше тіло в просторі. При зміні положення нашого тіла відбувається коливання особ¬ливої рідини (лімфи) в лабіринті внутрішнього вуха, який називається вестибулярним апаратом. Це викликає подразнення нервових закінчень, закладених у стінках лабіринта, який сигналізує про зміни положення тіла. Як і рухові, ці відчуття також беруть участь у деяких видах сприймання зовнішнього світу (наприклад, у сприйманні стійкості і пружності предметів, по яких ми пересуваємось,— зваленого через струмок деревного стовбура, гімнастичного бума тощо).
Органічні відчуття є відображенням внутрішнього стану нашого тіла, стану його органів. Вони сигналізують про хід його життєвих відправлень. До числа внутрішньо органічних відчуттів відносяться відчуття голоду, спраги, нудоти, внутрішні больові відчуття тощо. Ці відчуття виникають, внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, закладених у стінках стравоходу, кровоносних судин, легень та інших органів. Цим відчуттям належить також важлива роль. «Нема сумніву,— говорить І. П. Павлов,— що .для організму важливий не тільки аналіз зовнішнього світу — для нього також необхідне сигналізування вгору і аналізування того, що відбувається в ньому самому». Такими є головні види людських відчуттів.
Види сприймань. Сприймання виникає в результаті впливу на аналізатори складних комплексних подразників. Сприймання, так само як і відчуття, розрізняються за характером подразників, які сприймаються, і за тими аналізаторами,, на які ці подразники діють. Існують, наприклад, зорові, а також. слухові сприймання, проте на відміну від відчуттів образи сприймання виникають звичайно в результаті роботи кількох; аналізаторів. Так, наприклад, дотикове сприймання складається не тільки з шкірних відчуттів (при дотиканні до предмета), але і з відчуттів рухових, що виникають при обмацуванні предмета.
До складних видів сприймань належать такі, як сприймання простору і сприймання часу. При сприйманні простору, тобто віддаленості предмета від нас і один від одного, сприйманні їх. форми і величини людина виходить як із зорових відчуттів, так: І відчуттів дотикових і рухових.
При сприйманні часу велику роль відіграють, крім слухових, і зорових відчуттів, також відчуття рухові та внутрішні, органічні. Ритм власних довільних рухів, який ми відчуваємо (наприклад, рухів, виконуваних при ходьбі), а також мимовільних рухів внутрішніх органів (биття серця, дихальні рухи) править нам» мірилом різної тривалості цих явищ.
Процеси сприймання часових і просторових відношень розвиваються лише поступово. У формуванні цих сприймань величезну роль відіграє минулий досвід, нагромаждений людиною в процесі її життєвої практики.
Маленькі діти дуже часто недосконало оцінюють положения предметів у просторі і тривалість тих чи інших подій. Лише поступово, в результаті багаторічного досвіду, сприймання» простору і часу у дітей стають повнішими і досконалішими. Процес сприймання залежить від завдань, які стоять перед людиною. У найпростішому випадку людині досить "кинути погляд" на річ, досить одержати від неї перше враження, щоб встановити ті особливості цієї речі, які її цікавлять. Проте в більш складних обставинах потрібна організація сприймання за заздалегідь накресленим планом і відповідно до свідомо поставленої мети. Таке сприймання називається спостереженням.
Спостереження — це навмисне, планомірне сприймання, організоване з якоюсь певною метою.
В організації спостереження велику роль відіграє ясне розуміння завдання, що стоїть перед людиною, продуманий план, а також наявність попередніх знань про спостережуваний об'єкт. Наприклад, якщо ви просто запропонуєте дитині спостерігати якусь тварину (собаку, який живе у дворі), не проводячи попередньої бесіди і не організувавши певним чином сприймання дитини, то результати такого спостереження будуть, напевно, незначними. Дитина багато чого не помітить, і це заняття їй швидко набридне. Але якщо ви попередньо розповісте щось продану тварину, визначите завдання спостереження (спостерігати для того, щоб скласти маленьке оповідання, або для того, щоб намалювати малюнок), звернете увагу дитини на деякі характерні особливості тварини, то в цих умовах спостереження проходитиме більш організовано і приведе до збагачення дитячого досвіду.
Вміння спостерігати відіграє величезну роль у найрізноманітніших галузях людської діяльності: в сільському господарстві, в промисловому виробництві, в наукових дослідженнях. Спостережливість конче необхідна педагогові. Без уважних щоденних спостережень неможливо скільки-небудь глибоко зрозуміти психологічні особливості даної конкретної дитини і намітити правильні шляхи її виховання.