Те, що ми робимо, сприймаємо, мислимо або відчуваємо, не проходить у більшості випадків безслідно, а зберігається в нашій пам'яті. Ми пам'ятаємо, наприклад, про людей і події, які сприймалися нами давним-давно, а також ті думки й почуття, які вони колись у нас викликали. Образи пережитого при певних умовах запам'ятовуються, зберігаються, а потім відтворюються. Ці процеси запам'ятовування, збереження і відтворення минулого досвіду і складають те, що називають пам'яттю.
Пам'ять є закріплення і відтворення образів раніше сприйнятих предметів і явищ шляхом утворення і відновлення тимчасових зв'язків у мозку людини.
Відтворення минулого досвіду може протікати в двох різних формах: пізнавання і пригадування. Коли ми бачимо предмет, який раніше сприймали, ми впізнаємо його. Предмет здається нам знайомим. Коли мати нахиляється над колискою п'яти місячного немовляти, воно уважно вдивляється в неї і потім починає посміхатися,— воно впізнає її.
На відміну від впізнавання, пригадування може виникнути тоді, коли предмет, до якого воно відноситься, відсутній, не сприймається в даний момент. Дитина, граючись у дитячому садку, пригадує матір, яка залишилася вдома, запитує виховательку, коли мати прийде за нею.
Пам'ять відіграє дуже важливу роль у житті людини. Якби людина забувала все, що вона сприймала, переживала і робила, то її психічний розвиток був би неможливий.
Коли дитина народжується, вона нічого не знає і нічого не вміє. Для того щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, щоб зробити щось корисне, вона повинна запам'ятати і зберегти в пам'яті безліч знань і вмінь. У процесі навчання дитина збагачує свою пам'ять не тільки знаннями, одержаними в результаті свого особистого досвіду, але й знаннями, які здобуті попередніми поколіннями. Без такого нагромадження досвіду неможлива ніяка людська діяльність, ніяка фізична або розумова праця.