У своєму психічному розвитку дитина проходить ряд якісно своєрідних ступенів.
Діти різного віку відрізняються одне від одного не тільки кількістю набутих знань і навичок, але і якісними особливостями психічних процесів, а також особистості в цілому.
Так, наприклад, дошкільник відрізняється від дітей раннього віку не тільки більшим обсягом знань і вмінь, але й появою найпростіших форм логічного, розсудкового мислення, виникненням довільної організації своєї поведінки, розвитком вищих моральних і естетичних почуттів, формуванням нових потреб та інтересів тощо.
На протязі дитинства відбувається дозрівання організму дитини і, зокрема, дозрівання її нервової системи, збільшення маси мозку, вдосконалення його внутрішньої будови, а також підвищення працездатності нервових клітин, вікові зміни динаміки процесів вищої нервової діяльності.
Такого роду зміни створюють нові можливості для утворення і диференціювання нервових зв'язків, а тим самим і для збагачення досвіду, для психічного розвитку дитини.
Нормальний хід дозрівання нервової системи є необхідною умовою психічного розвитку дитини і створює необхідні анатомо-фізіологічні передумови для переходу з однієї вікової ступені розвитку на іншу.
Проте треба мати на увазі, що дозрівання дитячого організму створює лише певні передумови, лише певні можливості для психічного розвитку.
Для того щоб ці можливості були реалізованими, для того щоб вони перетворилися в справжні психічні властивості, необхідні певні умови життя і виховання.
Особливості психіки дитини того чи іншого віку вирішальним чином залежать від умов життя і виховання.
Діти різного віку мають різний досвід, досягають різного рівня розвитку тих чи інших здібностей, характеризуються різними видами діяльності, мають різні потреби й інтереси і відповідно до цього по-різному засвоюють нові знання і вміння.
Так, наприклад, якщо на ранніх ступенях розвитку дитина навчається в основному шляхом безпосереднього сприймання навколишнього і наслідування дій дорослих, то в старшому віці дедалі більшої ролі в цьому процесі набувають словесні вказівки і пояснення.
Дитина не пасивна істота. Вона активно взаємодіє з речами і навколишніми людьми, і лише в процесі цієї взаємодії, в процесі дитячої діяльності збагачується досвід дитини, відбувається її психічний розвиток.
При переході від однієї вікової ступені до іншої істотно змінюються взаємовідносини дитини з навколишніми, змінюється характер її діяльності. Так, у дошкільному віці важливе місце в житті дитини займають гра, дошкільні заняття тощо. У шкільному віці дитина переходить до більш складних видів діяльності — до систематичного навчання, до виконання певних трудових обов'язків тощо. Відповідно до цього у неї з'являються нові психічні особливості, відбувається дальший розвиток її особистості. Такого роду вікові зміни повинні враховуватися при організації педагогічного процесу.
Для успішного досягнення педагогічних цілей необхідно узгоджувати методи виховання з віковими психологічними особливостями дитини.
Узгоджуючи педагогічні впливи з віковими психологічними особливостями дітей, вихователь повинен враховувати не тільки той рівень розвитку, який уже досягнутий дитиною, але й дальші перспективи цього розвитку, можливості його руху в найближчому майбутньому. Тільки в цьому разі вихователь зможе керувати психічним розвитком дитини, активно формувати в неї нові психічні якості, керуючись цілями комуністичного виховання.
Досвід виховної роботи і спеціальні дослідження дозволили виділити такі якісно відмінні один від одного періоди розвитку дітей: ранній вік (від народження до 2 років), дошкільний вік (від 2 до 7 років), молодший шкільний вік (від 7 до 10 років), середній шкільний, або підлітковий, вік (від 10—11 до 13—14 років) тощо. Ці великі періоди дитинства поділяються в свою чергу на більш короткочасні етапи розвитку, про які ми ще будемо говорити далі.
Знання вікових психофізіологічних особливостей вихователеві необхідне для правильної організації педагогічного процесу на різних ступенях навчання і виховання.