Людина може уявити собі не тільки ті предмети і явища, які були нею колись сприйняті, але й ті, з якими вона ніколи раніше не зустрічалась. Інакше кажучи, людина може не тільки пригадувати старе, раніше пережите, але й уявляти щось нове, невідоме.
Читаючи яку-небудь історичну книгу, в якій описуються давно минулі події, або ж слухаючи розповідь викладача географії про окремі країни, ми уявляємо собі ці події, хоч і не могли бути їх учасниками, і ці країни, хоч ніколи їх не бачили. Ми можемо уявити собі також результати своїх дій, уявити собі те, що буде досягнуте в більш-менш віддаленому майбутньому.
Дошкільники у своїх іграх доповнюють предмети, які є в їх розпорядженні, вигаданими, уявними. Наприклад, п'ятирічний Миша, зібравшись на поставлені рядом стільці, щось крутить руками і напружено вдивляється вдалину. Він уявляє, що пливе по бурхливому морю, керуючи великим кораблем.
Образи уяви будуються з матеріалу, одержаного шляхом сприймання і збереженого пам'яттю.
Читаючи в підручнику географії опис пустині, ми можемо її уявити, спираючись тільки на відомі нам фотографії і зображення, а також на деякі враження, що нагадують окремі елементи пустині (великі піщані простори на березі моря чи пальми, що ростуть в оазисах, тощо).
Для розвитку уяви необхідно мати деякі знання. Робота уяви виявляється неможливою, коли ми не можемо спертися на минулий досвід.
Уява полягає в створенні образів нових предметів і явищ шляхом оживлення в мозку людини раніше утворених тимчасових зв'язків у нових сполученнях.
Найхимерніші й фантастичні образи людської уяви виникають на основі творчої переробки сприйнятих елементів дійсності. Такими є образи російських народних казок (русалка — поєднання жінки і риби, лісовик — поєднання людини і якоїсь лісової тварини), такими є і образи грецької міфології (кентавр, сатир тощо).
Казки, незважаючи на їх фантастичність, дуже живо і яскраво відображують побут народу, який їх створив, умови його життя, навколишню природу тощо.
Фізіологічною основою уяви є відтворення в корі великих півкуль утворених раніше тимчасових зв'язків у нових сполученнях.
При активному розв'язанні якогось завдання, зв'язаного, на-приклад, з виробничою працею, художньою творчістю чи науковим дослідженням, виникають осередки сильного збудження в ділянках мозку, які здійснюють звичні способи дії, що застосовуються при розв'язанні подібного роду завдань.
При зіткненні з певними труднощами, які не дають можливості домогтися необхідного результату звичним способом, збудження в зазначених ділянках замінюється, внаслідок не підкріплення, процесом гальмування. За законами індукції гальмування в цій ділянці мозку викликає збудження інших ділянок, які були так чи інакше пов'язані з першою в результаті минулого досвіду. Таким чином оживлюються тимчасові нервові зв'язки, які були раніше загальмовані, і випливають спогади про різні предмети і дії, які мали місце в обставинах, віддалено нагадуючих умови завдання, що стоїть перед людиною.
Оживлення слідів колишніх подразнень відбувається в цьому випадку в різній послідовності і в різних сполученнях, в результаті чого і утворюються нові комбінації минулих вражень, виникають образи нових предметів і явищ, які ніколи раніше не сприймалися людиною. Багато з цих сполучень і комбінацій виявляються нежиттєвими, не відповідними об'єктивним умовам завдання, що стоїть перед людиною, і, не одержуючи ділового підкріплення, загальмовуються. Інші сполучення і комбінації, які відповідають дійсності, відкривають нові можливості для діяльності, закріплюються внаслідок підкріплення практичними результатами.
У бадьорому стані процес уяви має більш-менш навмисний і організований характер. Людина підпорядковує уяву поставленій меті і контролює образи уяви, які виникають, керуючись системою наявних у неї понять про дійсність.
У стані сну, коли великі півкулі охоплюються розлитим гальмуванням, виникає друга форма уяви, яка називається сновидінням. Під час сну в нервових клітинах, пов'язаних з діяльністю другої сигнальної системи, гальмування відбувається раніше і глибше, ніж в інших клітинах великих півкуль. Сонне гальмування охоплює кору великих півкуль нерівномірно і неоднаково глибоко, в результаті чого виникають зовсім несподівані сполучення функціонуючих клітин, що залишаються не загальмованими. Сновидіння, які не регулюються другою сигнальною системою, набувають часто химерного й безглуздого характеру.